Bitches Get Everything
Шрифт:
You see him, you can't touch him
You hear him, you can't hold him
You want him, you can't have him
You want to, but he won't let you
He's not so special so look what you've done, girl
He's not so special so look what you've done, girl
He's not so special so look what you've done, girl
He's not so special so look what you've done. [66]
66
Перекручені
Tu бачиш його, ти не можеш до нього торкнутися,
Ти чуєш його, ти не можеш його обійняти,
Ти хочеш його, але не можеш його мати,
Ти би хотіла, але він не дозволить тобі.
Він не такий вже й особливий, тож подивися, що ти наробила, дівчинко
Він не такий вже й особливий, тож подивися, що ти наробила, дівчинко
Він не такий вже й особливий, тож подивися, що ти наробила, дівчинко
Він не такий вже й особливий, тож подивися, що ти наробила, дівчинко…
Цю пісню я присвячую Давидові. Так само, як присвячую йому своє НЕ-думання про нього. Все. Напевно, досить. Руна Іса, руна льоду. Просто деякі люди вичерпують свій ліміт у нашому житті. А в когось безлімітний пакет. Ставитися до цього варто спокійно. Кудись же зникають ті, що були нам такі цікаві й необхідні певний час. Десь зникають пристрасть, захоплення, збудження і безнастанна потреба. Зникають, а ми від цього не страждаємо. Все ж бо відбулося поступово і природно. Так, ніби ми віддали вагу підлозі на вправах з body-mind-центрування.
Безлімітні пакети й абонентські картки на людей. Стираєш код – отримуєш собі їх життєвий час. Що ж, інколи можна й на карточках досить довго протриматися, не змінюючи оператора. Хіба, інколи треба чекати. Якщо потрібно, само з'явиться у тебе в руці. І матимеш знову. І знову питимеш запахи і будеш знаходити приховані таланти і яскраві сторони. Може. Потім. Знову. Знову, а не ще раз. Інакше будеш прокидатися від фізичного болю з відчуттям того, що тебе не люблять. Немає нічого болючішого за пробудження поряд із такою людиною. Це так дико і неприродно. Тобі холодно і шкіра болить, як від температури. Ти йдеш до не дуже чистої ванни і вагаєшся, чистити чужою зубною щіткою зуби чи ні. А потім таки співаєш собі під ніс:
– He's not so special, so look what you've done, girl… [67]
Виходиш, сідаєш у свою машину і їдеш світ за очі, додому, бо твій дім – цілий світ, бо свого малого дому в тебе нема.
Ну от – stondig auf Achse sein [68] – я знову на шляху, у своєму перманентному стані. У приватному perpetuum mobile, як одна зі складових його космічного пального. Або як його галіме палі-во. Коротше, I'm on a roll again.
67
Він не такий вже й особливий, тож подивися, дівчинко, що ти наробила… (англ.)
68
Бути в дорозі (розм., нім.).
А взагалі-то, день можна швидко перемотувати вперед. Стояння в пробках, злива, зустрічі з напряжними людьми, швидкі обійми Давида (о! Ооо! Невже? З чого би то?), психоаналітик, пошук десяти марок ЛСД для аналітика, думки про те, що я надто часто думаю про гіпотетичний секс із ним, таким подібним до Джоні Депа чуваком, щоби адекватно в нього лікуватися, друзі, Стоґнєвіч, що невід'ємно поряд, ніч і машина Давида, в котрій ми втрьох бозна-як опинилися.
Знову дорога. Сповільнена їзда з мінімумом бензину. Надто швидка їзда і забагато поворотів… Глупа ніч і бетонні бордюри, що відділяють дорогу від моря, нас від смерті.
– Якщо щось там раптом, – кажу я, перекрикуючи Dеpеche Mode, – то весь відзнятий матеріал у мене в студії в компі на диску F. Папки «Trisha», «Back Up», «Projects», «Movies». Шо каму нє ясно?
Стоґнєвіч чогось регоче. Давид посміхається. Дивні люди. Хоча я й сама не відліплюю посмішки від обличчя в цей момент. Коли по-справжньому любиш життя, померти не страшно будь-коли. А в красивому місці з красивими людьми і поготів.
Біля моря вітряно. Страшенно холодно і купа зірок. Ми дістаємо з багажника куртку, карімат і АКМ, дивний подарунок мені від Давида.
– Піду зароблю бабла… – Стоґнєвіч бере автомат і виходить на безлюдну дорогу. О цій порі жоден ідіот на неї не виїде. Хіба що рибалки чи парочки, котрим ніде трахатися. Ні в тих, ні в тих бабла нема, так що Стоґнєвіч, подумавши, віддає АКМ мені.
– А тобі личить… – каже Давид Стоґнєвіч.
– А мені ні, – кажу я і стріляю в небо, цілячись у найяскравішу зірку. – ПІ shoot a moon right here out of the sky for you baby… [69] – ну от, стріляю по зорях, а співаю про місяць.
69
Я встрелю місяць просто тут із неба для тебе, дитинко… (англ.) – слова з пісні Тома Вейтса.
Вітер майже збиває нас із ніг. Ми сідаємо на пісок, підстеливши цей тонкий космічний карімат, єдина куртка дістається мені.
– Ну от, мені не личать автомати, я танцюю, як пральна машинка, зато мені щастить, – роблю висновок я. – Наступного разу, коли захочеш подарувати мені зброю, принеси півкілограма отрути. Впевнена, що я зумію доволі витончено її підсипати.
Ми сидимо і мовчимо. Давид то обіймає мене, то я його. Так ніби тепліше. Я мовчу про те, що давно вже не відчуваю різниці температур – дивний ефект від частої зміни кліматичних поясів. Я мовчу, бо ніхто не погодиться забрати в мене куртку.
– Ну так, падлюки, мерзнете тепер, зате думаєте: «У-у-у, які ми благородні – віддали їй курточку…»
Вони сміються і погоджуються. Я цілую ліве Давидове око. Думаю про сімдесят сім русалочок, комету чи падаючу зірку, котру я щойно бачила, і маленьку криву чорну бабцю, котру вивела молода дівчина просто з того місця, куди щойно впала зірка. Поволі звикаю до містичних вкраплень у буденному житті… Усе, що не робиться – природно. А дивуватися можна з однаковою силою кольору лаку на нігтях продавщиці в супермаркеті і тому, що дерев'яна відьма, привезена мною Давидові з Папуа, вміє трохи літати. Життя прекрасне, як відро салату олів'є.
– Знаєш, – кажу я Стоґнєвіч, коли заходжу до помешкання, куди вона ввійшла на півгодини раніше, поки я внизу прощалася з Давидом, – наступного разу, коли хтось скаже, що я секс-символ, або запитає в мене що-небудь про секс, я плюну йому в рило. Бо, бляха, реально все живе засинає у мене на колінах, варто йому до мене торкнутися! Ну що ж за нахуй такий? Ну чого я така евтаназія?! Давид собі реально хропів тільки що, глибше, ніж бачив! А я чухала йому голову.
– Боже, як же я йому заздрю! – зітхає Стоґнєвіч. – Ану йди сядь сюди… Іди-іди… о.