Божі воїни
Шрифт:
Перш ніж до них устиг повністю дійти трагізм ситуації, їх наздогнали переслідувачі. Навколо закишіло кінними в саладах і капалінах. Різін завив, поколотий списами. Курцбах заридав, зіщулився в сідлі, дістав булавою по голові, впав під коня. Боршніц заревів, став сікти навколо себе мечем, інші вчинили за його прикладом. Ян Зембицький загубив свій меч під час втечі, побачивши, як його оточують гусити, схопив підвішену біля сідла сокиру, замахнувся нею, викрикуючи блюзнірства, та в паніці махнув настільки незграбно, що криве топорище вислизнуло з його пальців, а сокира полетіла к бісовій мамі. Гусити обсіли його з усіх боків. Він дістав по спині, потім по голові, під шоломом оглушливо загуділо, він зсунувся
— Пардону! Пардо-о-ону-у-у! — завив він, зриваючи з голови армет. — Я князь…
— Hodie mihi, cras tibi.
Князь затрясся. Він упізнав Рейневана.
Рейневан поставив ногу йому на груди. І підняв те, що тримав у руках. Князь побачив, що це. І йому стало недобре.
— Ні-і-і-і! — він завив, як пес. — Не роби цього! Я віддав накази! У Зембицях! Дівка загине! Якщо ти до мене торкнешся, дівка загине!
Рейневан високо підняв рогатину. І з розмаху, з усієї сили вгаратав її князеві в живіт. Спеціальне чотиригранне обкуте вістря пробило бляхи фартуха. Князь заревів від болю, спазматично під-кулив ноги, обіруч учепився за ратище. Рейневан ногою притиснув його до землі, висмикнув рогатину. Світ навколо став сліпучо ясним, білим, світлим.
— Ви-и-куп! — вив Ян. — Дам ви-и-и-икуп! Зо-о-оло-ото-о! Го-о-оспо-о-оди Ісу-у-усе! По-о-оща-аді-і-іть!
Рейневан сильно розмахнувся. Вістря рогатини з тріском встромилося в щілину між нагрудником і фартухом, ввійшло аж до гака. Ян Зембицький закричав, захлиснувся, кров з рота вихлюпувалася на підборіддя та обладунок.
— По-о-оща-а… По-о-о-ща-ахх… А-а-а-аххх…
Рейневан якусь хвилину морочився із наконечником, який заклинило, нарешті висмикнув його. Підняв рогатину і вдарив. Вістря пробило бляху. Князь Ян уже не міг кричати. Тільки зойкнув. І ригнув. Кров бризнула на півсажня вгору.
Рейневан вперся ногою в нагрудник, смикнув ратище, намагаючись витягнути застрягле вістря.
— Знаєш що, Беляво? — сказав Ян Колда, який стояв поруч. — Я думаю, що з нього вже досить.
Рейневан відпустив рогатину. Йому насилу вдалося подолати спазм пальців. Відступив на крок. Його трохи трясло. Він узяв себе в руки. Колда протяжно харкнув, сплюнув.
— З нього досить, — повторив він. — Цілком досить.
— Айно, мабуть, таки так, — кивнув Рейневан. — Мабуть, таки цілком.
Так-от загинув і такої дочекався епітафії Ян, князь Зембиць, П’яст з роду П’ястів, нащадок по прямій лінії Семовита й Мешка, кров з крові і плоть з плоті Хороброго і Кривоустого. Загинув двадцять сьомого грудня 1428 року, або, як сказав би літопис, vicesima die mensis Decembris Anno Domini МССССХХVIII. Загинув у битві під сільцем Старий Велислав, за якусь милю на захід від Клодзька. Як стверджують одні літописці, загинув, як його пра-пра-і-ще-щось-там-дід, Генрик Побожний pro defensione christiane fidei et sue gentis. Інші кажуть, що загинув через власну дурість. Але так чи інакше, загинув. Помер.
А разом із ним загинула чоловіча лінія зембицьких П’ястів.
Битва все ще тривала. Деякі з сілезців, які втікати не могли або не хотіли, чинили запеклий опір. Збившись у групки, вони відбивалися від Сиріток, які запекло атакували. Деякі билися поодинці. Як Георгій Цеттріц, командир вроцлав’ян. Під Цеттріцем було вбито вже двох коней: першого — на самому початку битви, під вагенбургом, а другого — під час утечі. Тож не було як утікати. Без шолома, із закривавленим волоссям, Цеттріц був до того ж поранений у ногу: гуситська гізарма вколола його в стегно, продірявивши набедреник, викуваний у Нюрнберзі. Кров текла по бляхах бейгвантів. Спершись на вербу на межі, Цеттріц хитався, ледве стояв, але мужньо вимахував півтораручним мечем, відганяв нападників, які його оточували, а занадто настирливих рубав, аж дзвеніло. Його оточувало вже кільце порубаних, коли котромусь із чехів нарешті вдалося штрикнути його глевією в щоку так, що аж хряснули покришені зуби. Цеттріц похитнувся, але встояв на ногах. Виплюнув кров на нагрудник, по-блюзнірському виматюкався. І відігнав атакуючих розмашистими ударами півторака.
— Клянуся честю, пане Цеттріце! — заволав, під’їжджаючи ступою, Бразда з Клінштейна. — Може, досить?
Георгій Цеттріц виплюнув кров. Подивився на остереви на грудях Бразди. Важко зітхнув. Схопив меч за клинок і підняв — на знак, що здається на милість. Після чого знепритомнів.
— Бог переміг, — сказав стомленим голосом Ян Краловець з Градека.
— Бог так хотів, — додав він без найменшого пафосу. — І відтятий Моавові ріг, і рамено його розтрощене [321] .
321
Книга пророка Єремії, 48; 25.
— Бог переміг! — підняв закривавлений меч Пйотр Поляк. — Ми перемогли, Божі воїни! Пихате німецьке лицарство лежить тут у пилюці! Хто нас тепер стримає?
— Ми помстилися за Крацау! — крикнув, витираючи кров з обличчя, Матей Салава з Ліпи. — Бог із нами!
— Бог із нами!
Тріумфальний крик тисячі горлянок Божих воїнів, здавалося, остаточно розігнав півтемряву та імлу. Пробиваючись крізь дими пожеж, вставав і займався день. Dies illucescens.
— Я мушу їхати, — повторив Рейневан, усією силою волі стримуючи зуби, яким раптом заманулося клацати. — Я повинен їхати, брате Яне.
— Ми зламали їх, — повторив Ян Краловець з Градека. — Ми відтяли ріг Моавові. Ян Зембицький убитий, Свидниця і Вроцлав знекровлені. Нас тепер ніхто не стримає. Ми використаємо цю перемогу, Шльонськ тепер на нашій милості. Хочеш помсти? Іди з нами.
— Я мушу їхати.
Сонце пробилося крізь хмари. День обіцяв бути морозним. Двадцять сьоме грудня 1428 року. Понеділок після Різдва Христового.
Краловець глибоко зітхнув.
— Ну, якщо мус, то мус… Тоді їдь. Spanembohem! [322]
322
З Богом, на все добре (чеськ.).
На голові повішеника сиділа ворона.
День, хоч і морозний, був гарний та сонячний, майже зовсім безвітряний. Повішеник злегка тільки погойдувався і крутився на скриплячому шнурі, що вороні, здавалося, зовсім не заважало. Вчепившись кігтями у рештки волосся трупа, птах методично і спокійно видзьобував, що там ще можна було видзьобати.
Блищала під грудневим сонцем черепиця на вежах Зембиць. Дорогою в напрямку Гродзької брами тяглася вервечка біженців. Звістка про наближення гуситів розходилася, видно, швидко.