Час смертохристів. Міражі 2077
Шрифт:
— Ходять такі чутки. Але я не вірю.
— Не вір, синку, — поклавши Гайдукові на плече тверду гетьманську руку, Кузьма-Данило завів його до їдальні, де виблискував усіма принадами кришталю, срібла та накрохмалених серветок обідній стіл, накритий на двох.
«Щось не схоже на арешт», — подумав Гайдук, сідаючи навпроти гетьмана.
— Пане гетьмане...
— Не треба так офіційно. Називай мене як колись...
— Батьку, — сказав Гайдук майже зворушено. — Дякую за все, що ви зробили для матері. Ви і Наталя Гаврилівна...
Гетьман недбало ворухнув рукою.
— Пусте. Це мій обов'язок .
Обслуговували
— Мотре, наливай нашу улюблену, — наказав гетьман.
Льодяна прозора рідина тоненькою цівкою полилася
у чарки. Це була горілка «Козацька Гетьманська» з зображенням якогось невідомого гетьмана, дуже схожого на К-Д. Махуна, тільки в старовинній хутряній шапці з перами і в хутряній киреї.
Ну, давай, за зустріч! — гетьман одним ковтком вихилив чарку.
Гайдук надпив трохи. Мотря одразу долила горілку — спочатку гетьману, потім Гайдуку. Мотря була офіцером ВІРУ, її помітив гетьман і наказав перевести до особливого відділу. Випивши другу чарку, гетьман сказав:
— Який арешт ти згадував?
— Годинник на Нацбанку не відставав, як домовилися, а поспішав на п’ять хвилин. Я подумав...
— Мені так Наталка сказала. На п'ять хвилин уперед.
«Це мама помилилася, бідна» — зрозумів Гайдук. Він витягнув пакетик, загорнутий в американський подарунковий папір. Там, у невеличкій коробці, на синій атласній подушечці лежав золотий метелик зі смарагдами, куплений Гайдуком на Калинівському ярмарку.
— Це подарунок для Наталії Гаврилівни від першої леді Конфедерації.
Ярличок з написом «Made in China» Гайдук зрізав удома, готуючи подарунок.
Випивши три чарки горілки, гетьман попросив Мотрю вийти, поки не покличуть, і витягнув з папки папери.
— Читай.
Це була «Доповідна» Вітольда Клинкевича.
Уважно прочитавши, Гайдук віддав папери Гетьману.
— Я повністю згоден. Щоправда, я не дуже орієнтуюся у внутрішньополітичний ситуації... але тут пропонуються розумні речі.
— Звичайно, — іронічно погодився гетьман. — Особливо щодо наступника. Ти що, не розумієш, що Вітольд хоче стати моїм наступником?
Він суворо глянув на Гайдука. Той знизав плечима:
— Це його право. Мріяти.
— Мріяти, мріяти! — гетьман почервонів, і Гайдук злякався, щоб не почався у лідера нації гіпертонічний криз. — Рано йому ще думати про це. Рано! Хто він такий? Звичайний джура, хлопець на побігеньках... Мотре, неси борщ! — гукнув Махун.
Після того, як скуштували червоного борщу і пампушок з часником, з’їли баранячі реберця та поласували варениками з вишнями, Гайдук розповів гетьману про ситуацію в Конфедерації, боротьбу Вогняної Сари з законним президентом. Гетьман з розумінням хитав головою: мовляв усюди той самий бардак і боротьба за владу. Перейшли до іншого, круглого столика — пити каву й коньяк, зручно умостившись в шкіряних кріслах. Гетьман, замість традиційної козацької люльки, запалив кубинську сигару. Гайдук діставав через офіцерів окупаційної групи військ Конфедерації на Кубі дорогоцінні смердючі сигари і час від часу передавав гетьману.
Тривога не полишала Гайдука, бо він не розумів, до чого хилить цей хитрун, закоханий у свою владу і оперні декорації, якими себе обставив. Нарешті гетьман жорстко подивився у вічі Гайдука:
— Треба працювати, Ігоре. Держава гине. Допоможеш?
— Я офіцер, — сказав Гайдук. — Ви — головнокомандувач.
— Призначаю тебе своїм помічником з питань національної безпеки і, одночасно, секретарем ради нацбезпеки. Через місяць отримаєш звання генерал-поручника. Олексо!
На порозі з'явився молодший ад'ютант гетьмана, полковник аеромобільних військ, який тримав в руках тремпель — на ньому білосніжний парадний мундир сяяв золотим шитвом і еполетами, на них — маленька булава, перехрещена з бунчуком, і одна зірка.
Гетьман важко підвівся, а Гайдук виструнчився. Ад'ютант подав гетьману блакитну папку з малиновим козацьким хрестом, той передав її Гайдуку.
— Це — указ про твоє призначення. До тебе негайно прикріпляється охорона, будеш користуватися урядовою «черепахою», правда, не американського, а німецького виробництва, і надається урядовий зв'язок вищої категорії.
Він подав Гайдуку спеціальний геджет, не такий, правда, наворочений, як американський, виробництва київської «Артеміди».
— Приступай до виконання своїх обов'язків негайно. ВІРУ повністю в твоєму розпорядженні. Ти будеш ними керувати. ДерВар теж повинен контролювати... якщо зможеш. Сьогодні я прийняв ще одне рішення: призначити міністром закордонних справ Руслана Фощенка. Він перспективний хлопець. Як тобі?
— Дякую... батьку, — ухилився від відповіді Гайдук. — Я... глибоко вражений. Дякую за довір'я. Можна йти?
— Іди, іди. Я ще залишусь, попрацюю.
Мотря, що прибирала посуд, крадькома глянула на Гайдука, який надягнув на себе чорний плащ і прийняв з рук ад'ютанта тремпель з парадним мундиром.
— Є якісь побажання? — спитав гетьман. — Кажи одразу, щоб потім не було непорозумінь.
— Є два побажання.
— Кажи.
— Перше: я сам набираю свою команду.
— Авжеж, це зрозуміло. Повний уперед. А друге ?
— Прошу надати мені право зустрічатися з вами, Ваша Ясновельможність, регулярно, не менше одного разу на тиждень.
— Нема питань. Що ще?
Гайдук завагався, але сказав:
— Прошу надати мені право казати вам правду, хоч би якою жорсткою вона була.
— Ну, ти даєш, — щиро розсміявся гетьман. — Думаєш, я правди не знаю? Знаєш, скільки в мене каналів інформації? Один ДерВар чого вартий. Начитаєшся цієї галіматні — жити не хочеться.
— Інформація — це ще не правда, — вперто мовив Гайдук.
— Гаразд. Поговоримо про це іншим разом. Бувай.
Гетьман відкрив двері конспіративної квартири і, дружно
поплескавши по плечу Гайдука, пошепки спитав:
— Так скільки ти заробив грошей на оборудках зі зброєю? Я чув, що в тебе на рахунку в Панамі шістдесят мільйонів глобо? Будь обережніший, синку. Ти потрапив до такого гадюшника... Я покладаюся на тебе.
Двоє охоронців з грузинської сотні вже чекали Гайдука на майданчику. Він віддав одному з них парадний мундир. Указ гетьмана і геджет залишив собі.