Час смертохристів. Міражі 2077
Шрифт:
Український народе!
У грізних битвах ХХ-го і ХХІ-го століть, у роки тяжких випробувань ти творив і відстоював свою державу, стверджував своє право на самостійне існування. Створення Фронту Визволення України знаменує перемогу справжнього народовладдя і є першим кроком до формування демократичного уряду незалежної України. Ми не безмовна територія і не улус Чорної Орди, а держава, що бере свої початки від Київської Русі, від прийняття християнства на берегах Дніпра. Ми ніколи не станемо язичниками-смертохристами і ніколи не зречемося віри у Воскресіння Христове та Його Друге пришестя.
Всі на боротьбу! Слава Україні!
Координаційний комітет ФВУ.
Частина п'ята
84.
На початку липня 2077 року був повністю готовий план
Головнокомандуючим об'єднаних визвольних сил Чорної Орди і, одночасно, начальником генерального штабу був призначений заступник Кара-хана — беклербек Мохамад-бек, випускник американської академії Вест-пойнт, докторант Пруської вищої школй геополітики. Цей блискучий і високоосвічений чотиризірковий генерал йорданської королівської армії, який уславився в так званій «великій нафтовій битві» на аравійському півострові, у 2075 році за наказом Сонця Сходу, Чорної Зірки Землі Кара-хана був перекинутий на російсько-європейський напрям з метою захопити нафтові поля Арктики і Сибіру. Це він оголосив Росію failed-state — «державою, що не вдалася», «державою в руїні» — що було правдою, враховуючи згубну політику російських правителів та демографічну катастрофу. Скориставшись резолюцією Ради Безпеки ООН щодо Росії, Мохамад-бек висунув ідею проголошення частини Сибіру з його нафтовими та лісовими резервами всесвітньою спадщиною людства, що не повинна належати одній, до того ж невдалій державі, й увів на спірні території війська Чорної Орди. Це Мохамад-беку належав план остаточного знищення залишків російської державності підчас подій кривавого Курбан-Байраму у листопаді 2076 р — за що видатний стратег і воєноначальник був удостоєний звання «першого заступника» Кара-хана і отримав з рук самого Вождя найвищу ознаку Орди — чорну діамантову зірку вагою 20 каратів.
Для розробки операції «Тамерлан», детальна робота над якою почалася в квітні 2077 p., Мохамад-бек підібрав най талановитіших офіцерів, серед яких були генерали з колишнього Генерального штабу збройних сил Росії, німецькі викладачі з Пруської вищої школи геополітики, пакистанські, іранські, турецькі бойові офіцери. При штабі Мохамад-бека було створено міжнародне управління розвідки (МУР), при якому працював потужний науково-дослідний центр з вивчення України — як першої мішені в операції «Тамерлан». Детально аналізувалася історія України, особливо причини розпаду Київської Русі, поразки козацьких повстань та провалів у побудові міцної державності (strong statehood failures). Іншим напрямом досліджень було вивчення сучасного державно-політичного життя України, особливо його вразливих і слабких місць. І третій, не менш важливий аспект досліджень — психологічні особливості українців, такі риси як продажність, зрадництво, неспроможність до об'єднання, відсутність твердих національно-державних переконань. Керував цим центром російський кадровий розвідник, спеціаліст по Україні полковник Корнілов-Кисельов (шифроване ім'я — КаКа), якій перейшов на бік Орди після подій 2076 р. і передав новим господарям багаті архіви російських спецслужб, які упродовж століть розробляли Україну.
Перший етап операції «Тамерлан» передбачав шість напрямів введення військ і нанесення ударів у разі опору:
1. Орел — Желєзноводськ — Глухів — Бахмач — Ніжин — Бровари — Київ;
2. Бєлгород — Харків — Полтава — Черкаси;
3. Міллерово — Луганськ — Донецьк — Дніпропетровськ;
4. Каменськ — Шахтинськ — Краснодон — Макіївка — Донецьк;
5. Джанкой — Мелітополь — Запоріжжя;
6. Перекопськ — Армянськ — Херсон — Миколаїв — Одеса.
Війська Чорної Орди у складі чотирьох ударних армій, до сорока процентів особового складу яких становили росіяни, поставлені під жорсткий контроль ісламських комісарів і контррозвідників, спочатку були сконцентровані в районі Сталінграда, а починаючи з червня поступово передислоковані до Калача-на-Дону, звідти чотирма групами — на стартові позиції. Перекидання військ велося в умовах найжорсткішої таємності, з використанням автопоїздів Фрідмана, що завозили в Чорну Орду озброєння з України, а назад, щоб не гнати порожняк, підвозили до кордонів України ординців, що дозволяло Фрідману отримувати подвійний зиск. Дві наступальні групи — на Одесу і Запоріжжя — формувалися в Криму, який, формально ще належачи Україні, двічі проголошував приєднання до Росії, але фактично перебував в руках Туреччини, яка підтримувала кримськотатарську державу зі столицею в Бахчисараї. Туреччина організувала поромну переправу військ і зброї на півострів під приводом літнього відпочинку молоді на братній татарській землі.
ВІРУ знала в основних рисах про існування плану окупації України, але повної картини не мала: тривожні сигнали Гайдука гетьману блокувалися Клинкевичем, в надрах самого ВІРУ працював «кріт», що дозволило Чорній Орді заарештувати кілька агентів Гайдука. Натомість мережа МУРу в Україні, починаючи з зими 2077 p., зросла у кілька разів, агенти впливу майже не крилися, відверто ведучи антидержавну діяльність у Сеймі, в урядових агенціях, на каналах масової комунікації.
Особливо успішним виявився проект «Смертохристи», що остаточно розколов і без того розбратане суспільство, розсварив сім'ї, громади, об'єднання колишніх однодумців. Вкладаючи великі гроші на підкуп Сансизбаєва та його людей, Мохамад-бек знав, що прийде час великої перемоги над Україною і Європою, коли ні Сансизбаєв (генерал зневажав і ненавидів цього євнухоподібного, пожадливого монгольсько-казахського віровідступника), ні його секта вже не будуть потрібні Чорній Орді — і тоді їх можна буде ліквідувати як невірних, які послугуються іменем Христа, як зрадників Аллаха, які вигадали замість єдиного Бога якусь Темну Енергію. Генерал, як мудра людина, знав, що фізика, яка належить до сфери знання, ніколи не перетнеться з вірою в Аллаха, і що ці речі несумісні, як земля і небо, як голова і серце. Мохамад-бек, який особисто благословив і фінансував проект смертохристів, розумів, що це вчення стало містком до Ісламу, в якому є необхідна людині ясність і простота: пророк Мухамед, в чомусь схожий на Христа, ніколи не був богом, а лишень людиною, яка мала безліч жінок, дітей і померла у віці шістдесят три роки — і нікому не спало на думку оголосити воскресіння пророка Мухамеда. Отож і Христос, Іса — не син божий, не Бог, а тільки пророк, шанований Кораном. Ця складна християнська теорема з трьома невідомими — Богом, Христом і Духом Святим, вигадана підступними софістикованими юдеями з незрозумілою темною метою, нагадувала генералу Мохамад-беку поступку багатобожжю язичників.
Якщо зі смертохристами все було зрозуміле — вони будуть нарівні з воскресохристами знищені напередодні повної ісламізації України — то в постаті Христа, цього юдейського дервіша, ховалася якась незбагненна таємниця: під час вечірніх роздумів і молитв генерал думав про страшну зброю, яку вигадав Христос: добро. Ненависть, в атмосфері якої пройшло все життя генерала, була зрозумілою, примітивною силою. Добро ж таїло в собі небезпечну загадку, непередбачувану загрозу самим законам існування людини. Сам генерал ніколи не оперував поняттями «ненависть — добро», а жив за законом Аллаха і справедливості.
Розстріл дезертира не був актом ненависті, а виявом справедливості. Якби хтось пожалів дезертира, зважився на добрий вчинок і звільнив його від кари, Мохамад-бек спокійно, в ім'я справедливості, вбив би відступника .
Перегортаючи сторінки плану операції «Тамерлан» (генерал Мохамад-бек подумав, що літера «Т» як знак смертохристів якнайкраще пасує до цієї операції), він з задоволенням зазначив, що в усьому переграв свого головного суперника, генерала Гайдука. За кілька років, поки Гайдук прохолоджувався в Америці, агентурі Чорної Орди вдалося увійти до критично вразливих ланок державного апарату України, підкупом і шантажем сформувати потужний корпус зрадників, делікатно поіменованих агентами впливу, поставити «кротів» в органи розвідки і контррозвідки, а головне — викорінити в суспільстві будь-яку волю до опору, прищепити громадянам України ідею євразійської єдності. Гайдук був повністю нейтралізований, навіть незважаючи на його втечу з тюрми. Але ж як гідний ворог, Гайдук заслуговував не жалості, а тільки справедливості: смерті.
Дивлячись на єдиний примірник плану операції «Тамерлан», виконаний арабською мовою кращим каліграфом визвольної армії, генерал Мохамад-бек, який перебазував свій штаб до Міллерово, поближче до кордону України, почував радісне нервове збудження, як тигр-людолов, що зачаївся, щоб кинутися на беззахисну жертву, роздерти гострими іклами горло й відчути, як пульсують, завмираючи, теплі джерела крові. Ніякої ненависті чи добра не несла в собі ця операція, тільки саму справедливість.
85.
Заява Клинкевича про запрошення дружніх військ Чорної Орди на територію України посіяла небувалу паніку, що розлетілася по країні зі швидкістю лісової пожежі: почавшись з верхівки, представники якої кинулися врозтіч з залу «Космічний», не очікуючи антракту, і кінчаючи найубогішими смердами і кріпаками — все українське суспільство завібрувало в передчутті незрозумілої, а від того ще страшнішої загрози, що наближалася зі сходу, півночі і півдня. Небезпека насувалася з трьох боків, наче важка грозова хмара у липні, насичена електричними розрядами високої напруги, зупинити яку було неможливо. Засоби масової комунікації Чорної Орди зберігали з приводу України повне мовчання — припинилися навіть звичні щоденні нападки на failed state, зруйновану і скомпрометовану, майже неіснуючу українську державність; натомість велику увагу привернули події в Індії — утиски мусульман в Мумбаї. Держави-члени ОГБ у відповідь на заяву Клинкевича скликали у Вашінгтоні нараду міністрів закордонних справ, яка, повторивши ритуальні заклики щодо неприпустимості загарбання суверенних країн, не ухвалила жодних конкретних рішень, обмежившись спостереженням за ситуацією. Ряд учасників ОГБ (передовсім Франція) закликали віддати Україну, яко жертовного овна, на олтар загальноєвропейської безпеки, сподіваючись, що на цьому Чорна Орда зупиниться і не рушить далі на захід від лінії карпатських гір. Польща, пам'ятаючи досвід Чехословаччини 1938 року і свій власний — 1939 року — наполягала на вжитті превентивних військових заходів, але ніхто не хотів починати війну першим. Конфедерація держав Північної Америки, незважаючи на полум'яну войовничу промову Ширлі Ван Лі на саміті в Афінах, не визначилася з конкретними заходами щодо агресії Чорної Орди.