Цинамонові крамниці та всі інші оповідання
Шрифт:
«Якось раненько, — казав батько, — наприкінці зими, по багатьох місяцях відсутності, я увійшов до такого напівзабутого ходу і здивувався на вид отих кімнат. З усіх шпарин у підлозі, з усіх виступів і фрамуґ лізли тонкі пагони, що наповнювали сіре повітря мерехтливим мереживом філіґранного листя, прозорою гущавиною якоїсь теплиці, сповненої шепотінь, відблисків, колихань, якоїсь такої несправжньої та блаженної весни. Навколо ліжка, під багатогранником люстри, хиталися вздовж шаф купи гнучких дерев, вибухаючи вгорі світлистими кронами, фонтанами листяних мережив, що вигравали розпиленим хлорофілом аж під небо мальованої стелі. У прискореному процесі квітування крізь оте листя пробивалися величезні білі та рожеві квіти, розкривалися на очах, буяли зсередини м’якушем і вихлюпували поза краї, гублячи пелюстки та розпадаючись у швидкому відцвітанні».
«Я був щасливий, — казав батько, — з того несподіваного
«Перш ніж завечоріло, — скінчив батько, — не лишилось і сліду від того чудового квітування. І вся та фата-морґана була тільки містифікацією, прикладом дивного вдавання матерії, що прикидається життям».
41
Вічнозелений кущ або низьке дерево з ланцетоподібними шкірястими листками і білими, червоними або рожевими квітами; в дикому вигляді росте в країнах Середземномор'я та субтропічної Азії. Популярний як кімнатна рослина.
Того дня батько був напрочуд жвавий, а його хитрі й іронічні погляди так і бризкали навсібіч завзяттям і гумором. Потім, знагла поважніючи, він знову задивлявся в безконечну шкалу форм і відтінків, яких набувала багатолика матерія. Його захоплювали межові, тобто сумнівні і проблемні, форми, як-от ектоплазма сомнамбулічна [42] , псевдоматерія, еманація мозку каталептична [43] , що в певних випадках розтікалася з вуст загіпнотизованого на цілий стіл, наповнювала всю кімнату, немов розбуяла рідка тканина, астральне тісто [44] десь на межі тілесного й духовного.
42
У спіритизмі: субстанція, що начебто виділяється з медіума під час трансу.
43
К а т а л е п с і я (з гр.) — заціпеніння всього тіла або його окремих членів, поєднане із втратою довільного керування рухами; з'являється серед іншого у гіпнотичних станах; «еманація мозку», що наставала б у такому разі, належить до спільного з «ектоплазмою сомнамбулічною» ряду явищ. Утім, можна здогадуватися, що Шульц радше грається нагромадженням термінів з медіумічної царини, насправді не ставлячись до них надто поважно.
44
А с т р а л ь н е т і с т о — в окультизмі астральним тілом називають ефірне тіло, проміжне від фізичного до духовного, що начебто керує органічним життям людини і може відокремлюватися від фізичного тіла (напр., під час сеансів спіритизму).
«Хтозна, — казав батько, — скільки є зболених і скалічених, обрубаних проявів життя, як оце штучно склепане, насилу збите докупи цвяхами життя шаф і столів, розіп’ятої деревини — тихої великомучениці жорстокої людської вигадливості. Жахні трансплантації чужих собі й навзаєм ненависних порід, схрещування їх у єдиній нещасній цілості. Скільки задавненої мудрої муки в цих прооліфлених шарах, жилах і прожилках наших старих добрих шаф! Хто розпізнає в них старі, зняті рубанками й безжально зашліфовані риси, усмішки, погляди!».
Батькове обличчя в мить, коли він це вимовляв, дедалі більше вкривалося задумливою системою зморщок, ставало схожим на сукувату і багатошарову стару дошку, з якої зістругано всі спогади. Протягом якоїсь хвилини ми думали, що батько западає в заціпеніння, що часом із ним траплялось, але він раптово стрепенувся, отямився й повів далі:
«Прадавні містичні народи бальзамували своїх мерців. У стіни їхніх помешкань було покладено й замуровано тіла з обличчями; у вітальні стояло опудало з батька, а вичинена жона-небіжчиця слугувала килимом на підлозі. Я знав одного капітана, що мав у себе в каюті лампу-мелюзину [45] , яку малайські бальзамувальники зробили з його вбитої коханки. На голові вона мала величезні оленячі роги. У тиші каюти ця голова, напнута попід гілляччям рогів при самому склепінні, повільно розплющувала очі; на ледь розтулених її вустах поблимувала плівка слини, що лопалася від тихого шепоту. Головоногі молюски, черепахи й величезні краби, підвішені до горішніх балок у вигляді канделябрів і люстр, чеберяли в отій тиші ногами, наче все кудись ішли, крокуючи на місці».
45
Л а м п а - м е л ю з и н а — люстра-павук (велика, з прикрасами і розгалуженнями люстра), тут: увінчана велетенськими оленячими рогами і виготовлена у вигляді фантастичної жіночої фігури, що у витягнутих руках тримає свічник.
Батькове обличчя враз посумнішало й занепокоїлося, коли його думки через незнані ряди асоціацій перекинулися на нові приклади.
«Чи можу я замовчати, — казав він стишеним голосом, — що мій брат унаслідок довгої та невиліковної хвороби поступово перетворився на сплетіння гумових кишок, аж бідна моя кузинка вдень і вночі носила його в подушках, наспівуючи нещасному безконечні колискові зимових ночей? Чи буває що-небудь сумніше за людину, перетворену на гумову кишку? Яке розчарування для батьків, яка дезорієнтація для їхніх почувань, яке фіаско надій та обіцянь, пов’язаних з аж так обдарованою молодістю! І в той же час — вірна любов бідної кузинки, що супроводила його навіть у такій халепі».
«Ох! Не можу, більше не можу цього чути! — простогнала Польда, перехилившись на кріслі. — Аделю, вгомони його».
– - - - - - - - - - - - - - - -
Дівчата встали, Аделя підійшла до батька і витягнутим пальцем показала, що збирається його лоскотнути. Батько знітився, замовк і вражено відступив, задкуючи перед викличним Аделиним пальцем. Вона ж ішла за ним, страхаючи пальцем, як жалом, і крок за кроком витісняла його з кімнати. Павлина зівнула, потягуючись. Притулившись до себе плечима, вони з Польдою глянули одна одній в очі й усміхнулися.
Німрод
Цілий серпень того року я провів з малим симпатичним песиком, який певного дня опинився на підлозі нашої кухні — недолугий, писклявий, все ще пропахлий молоком і немовляцтвом, з недосформованим, круглястим і тремким лобиком, з кротячими, розкаряченими на боки лапками та найніжнішою м’якенькою шерстю.
З першого погляду ця крихтинка життя завоювала весь можливий ентузіазм і захват хлоп’ячої душі.
З якого неба так неждано впав той улюбленець богів, миліший серцю від найкращих іграшок? І як це так, що старі, нічим не цікаві мийниці посуду здатні часом на таку чудову вигадку — принести з передмістя о дуже ранній, трансцендентно [46] ранковій порі до нашої кухні ось такого цуцика!
46
Т р а н с ц е н д е н т н и й (лат.) — такий, що виходить поза можливості суб'єкта пізнання щодо об'єкта і стосується апріорних форм розгляду. Тут: жартома вжитий термін, яким окреслено пору настільки ранню, що вона знаходиться «поза можливостями осягнення» героєм, який ще спить.
Ах! Я був ще, на жаль, не тут, не народився ще з темного лона сну, а те щастя вже збулося, вже чекало нас, безпорадно розпластане на зимній підлозі кухні, недооцінене Аделею й домашніми. Чому мене раніше не розбудили? Мала тарільчина молока на підлозі свідчила про материнські імпульси Аделі, але й, на жаль, і про втрачені для мене назавжди недавні хвилини з радощами прибраного материнства, в яких я ще не був учасником.
Зате переді мною лежало ціле майбутнє. Який безмір дослідів, експериментів і висновків відкривався тепер! Секрет життя, його найсуттєвіша таємниця, зведена до цієї простенької, досяжної та іграшкової форми, відхиляла завісу перед ненаситною цікавістю. Це було надзвичайно захопливо — отримати у власність таку окрушину життя, часточку віковічної таємниці в настільки новому й кумедному прояві, що будить безмежну цікавість і потаємну шану своєю іншістю, неочікуваним перенесенням притаманного нам життєвого розвою у відмінну від нашої форму — звіряти.
Тварини! Об’єкт ненаситної цікавості, унаочнення загадки життя, наче створене для того, щоб людині показати людину, розкладаючи її багатозначність і різноманітність на тисячу калейдоскопічних можливостей з доведенням кожної до якоїсь парадоксальної межі, до цілковитого буяння притаманного їй характеру. Серце, не обтяжене сплетіннями еґоїстичних інтересів, що так заважають у міжлюдських стосунках, відкривалося іншим проявам вічного життя з усією симпатією та тією любовною спільницькою допитливістю, що маскувала собою жагу самопізнання.