Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]
Шрифт:
Лихословлячи на адресу істот, що часом справляли свої потреби в парадному, яке не замикалося, жінка вийшла на сонце. Вітер котив колами сміття. На асфальті бавились діти: кидали волохату китицю, намагаючись влучити у надбиту кришталеву вазу. Мар’яна підійшла до крейдяної лінії:
— Діти, ви не бачили чужого, що в під’їзді біди наробив?
Сміх:
— Ми нє дєті. Ми пацани.
— А то не чужий, — закричав малий у футболці з написом «Shevchenko», — то його папа! — він показав пальцем на Мар’яниного сусіду з першого поверху, і обидва хлопці негайно почали бігати одне за одним, а ще
— Припиніть!! — наказала Мар’яна. — Припиніть мені негайно!! — вітер підкотив до її ніг колись білу, а тепер сіру від бруду китицю, певне, з дівчачої шапочки. Мар’яна легко копнула її, китиця несподівано пружно відскочила і не без допомоги вітру втрапила всередину вази.
— Відєл!? Відєл!?.. — закричала компанія, і всі, включно з тими, що билися, наввипередки помчали до кришталевого «кошика».
«Окремо взяті відірвана китиця і надбита ваза — це смуток. Та в грі — це задоволення… А сир куплю в тієї охайної жінки…»
Коли Мар’яна повернулась з роботи, перед дверима її очікувало двоє чоловіків. Один був подібний на розвідника Штірліца, з вольовим обличчям, стрімким поглядом і сивиною на скронях. Його супутник був молодим і числився, певне, простим роботягою. Мар’яна колись бачила обидвох. Солідний чоловік пояснив Мар’яні, що він інженер ЖЕКу, і хотів би подивитися на її дерево. Мар'яні мужчина сподобався.
Отож, він став навколішки біля дерева, що було вже з метр заввишки, посвітив ліхтариком у шпарину біля його основи, хитнув головою й присвиснув.
— Що? — занепокоєна Мар’яна стояла поруч, мнучи в руках вицвілу кофтину.
Мужчина піднявся з колін, обтрусився і поглянув на неї багатозначно, немов досвідчений лікар:
— Сама живете?
— Сама.
— Хм-хм…
— Ну, кажіть же!
— Погано, — мужчина жував губи, дивлячись собі під ноги. — Коли такі от дерева…
— І що?
— Та нічо. Нічо доброго. Капремонт. А хто ж його зробить?.. Ходіть тут обережно, дуже не тупайте. Ті, що внизу, знають?.. Треба повідомити, як-не-як, теж люди…
— Може, який фірмач захоче купити, — подав голос роботяга, що весь час стояв мовчки і лише хитрувато посміхався. — Під магазин, офіс… недорого…
— Пішли! — шарпнув його за руку інженер, і обидва швидко забрались із Мар’яниного помешкання.
II
Коли радіо пропікало десяту вечора, жінка вдягла окуляри та відчинила високе вікно; прилягла на широке підвіконня, зазираючи вниз: вікна сусідів сьогодні знов темні. Тепле задушливе повітря проникло в прохолодну кімнату, і від контрасту стало зрозуміло, що в кімнаті трохи вогко, мов у листяному лісі. За дверима почулося шкряботіння й нявчання Рудня, що десь бігав цілісінькій день, а тепер хотів їсти. Він завше повертався, коли хотів їсти, ластився до Мар’яни, терся біля ніг і навіть дозволяв брати себе на руки, і не дряпався, коли вона його пестила. «Галодний кот — нікакіх хлапот», — жартувала господиня, і ще, замилувано дивлячись, як він наминає сардини чи печінку, інколи розмовляла з Руднем:
— Цікаво, якби ти мав їду десь інде, ти би не приходив до мене? — кіт косив оком, старанно розжовуючи тягучу печінку, і мовчав.
— Ну, кажуть, що ви, коти, прив’язані до помешкання, — провадила далі Мар’яна. — Ти б мене тут терпів, коли б я тебе не годувала?..
Не дочекавшись відповіді, вона відповідала сама:
— Я знаю. Я б не змогла тебе не покормити. Ти б дістав своїм нявкотом… А якби я не мала… не мала сама нічого їсти? Що б ти тоді робив, га?.. — одного разу саме на цьому питанні кіт вдавився, почав відхаркувати шматки їжі, і Мар’яна, врятувавши тваринку, в наступних монологах такої проблематики не зачіпала.
Теплий потік, відчутно інший, ніж повітря в кімнаті, продовжував хлюпати з вікна по голій Мар’яниній литці, об іншу терся Рудень, і вона вирішила піти прогулятися, взявши з собою кота.
Вона набрала повну кишеню котячого корму, легенько вдарила по морді Рудня, що вже був почав пазурами розтинати полу її плащика на смужки і щойно відчинила вхідні двері… голосно клацнув замок, і (ба-асовий ключ!!) просто перед нею — купа свіжого лайна. Папірці довкола були цього разу звичайні, з рулону. Затим був дзвінок до квартири навпроти, довге лементування удвох із сусідкою на тему: «от, сучі діти, засранці!», що завершилось прибиранням гиді за допомогою фанерки і викиданням в смітник надворі. Усе це супроводжувалось безперервним вимогливим нявчанням кота.
Але вечір ще не завершився. Жінка таки не відмовилась від прогулянки, навпаки, прогулянка тепер була їй конче необхідна. «Перед сном корисно пройтись, подихати повітрям, заспокоїти нерви», — це відомо всім. Неподалік трамвайний парк, і Мар’яна вирушає туди, бо за її розрахунками невдовзі повинен заїхати в депо останній трамвай, де кондукторкою працює її колєжанка ще зі школи.
Несподіванок цього разу не сталося, крім однієї: Мар’яна з Руднем і подружкою проїхали в порожньому трамваї ще коло по маршруту. Мар’яна теревенила з Христею, а кіт періодично отримував корм. Христя зійшла поблизу свого будинку, а Мар'яна поїхала до парку, і з нього нарешті пішла пішки додому поміж товстих лип з обпиляним гіллям.
Тим часом до під’їзду її будинку, який, як відомо, не зачинявся, вбіг захеканий чоловік середніх років, вбраний у досить пристойний костюм. Білки очей чоловіка, швидкі й прозорі, означали, що він, наче загнаний олень, здатен вирішувати все сам і, подібно до волелюбного індіанця, воліє загинути від утоми. Радше від утоми, ніж від поразки.
Спочатку чоловік було поткнувся під сходи, але передумав і вернув: точнісінько так, як уранці прибиральниця, яка з хитрою наївністю вирішила не помічати те, що лежало в закутку.
Чоловік з тупотінням побіг сходами вгору, одночасно знімаючи пасок. Між першим і другим поверхами він спинився, дослухаючись. З вулиці долинув шурхіт коліс автомобіля і майнув відблиск червоного й білого світла. Тоді мужчина різким рухом вискочив з піджака, являючи великі плями поту на сорочці під пахвами, перекинув ремінь через газову трубу на стіні — дзенькнула пряжка — дістав з кишені краватку з петлею і швидко припасував її до ременя — у під’їзді пролунали кроки. Пролунали й затихли.