Дияволи з "Веселого пекла"
Шрифт:
— Хто це?
— Дзвонять з поліції… — говорив хтось французькою з сильним акцентом. — За дорученням мадам Блюто…
— Ви знаєте англійську? — перебив Ангель.
— О-о, значно краще, ніж французьку, — зрадів той. — Слухайте мене уважно. Щойно на «Грайливих лялечок» зробила наліт поліція. Мадам Блюто встигла подзвонити сюди. Можете мені вірити. Ваші телефонні розмови записуються, тільки зараз я відключив апарат. Ваш особняк блокували. Двоє поліцейських в машині на бульварі, а ще двоє відрізали відступ через сад. Є ордер на ваш арешт. Все, я поспішаю…
—
— Її заарештовано.
У трубці клацнуло, і Ангель зі злістю кинув її.
— Кепські справи, Кларенс… — Щоки в нього побіліли, і це було настільки дивно, що полковник посміхнувся. Ангеля пересмикнуло. — Нема підстав для веселощів!
Грейт поклав йому руку на плече.
— Я чув усе. Але в нас ще є час…
— Поліція оточила будинок.
— Спробуємо прорватися. — Полковник оглянув кімнату. — Зараз ви, Франц, підійдете до вікна і почнете роздягатися. Потім вимкнете світло.
— Для чого?
— Робіть, як сказано! — гримнув Грейт.
Ангель знизав плечима, але підійшов до вікна, знімаючи піджак. Затим потягнувся до торшера, смикнув вимикач.
— Я зрозумів вас, — прошепотів у темряві, — поліцейські думатимуть, що ми лягли спати.
Грейт трохи відсунув віконну штору, визирнув. Підкликав Ангеля.
— Бачите, де їхній автомобіль? — тицьнув пальцем. — Метрів за п'ятдесят від дому…
— Так, усі виходи відрізано.
— Покличте Густава! — полковник непомітно перейшов на начальницький тон.
Ангель в брюках і майці вискочив до передпокою. Навшпиньках перебіг коридор і покликав пошепки:
— Гу-уставе… Ти чуєш мене, Густаве?
Той валявся на дивані, переглядаючи ілюстровані журнали. Підхопився одразу.
— Чого вам?
— Йди-но сюди. І тихіше.
Полковник стягав із себе піжаму просто в коридорі.
— Нас оточили, Густаве! — Той потягнувся до задньої кишені. — Ні, чекай… Зараз спробуємо непомітно сісти в машину. Ти відчиниш ворота. За нами піде поліцейський «паккард», ти затримаєш його. Автоматна черга по шинах… Відходь, десь перебудь ніч, а завтра зателефонуй рудому, він влаштує тебе.
Густав кивнув і витяг із-за шафи автомат. Зайняв позицію біля виходу з будинку.
— Жодних речей! — попередив Грейт Ангеля. — Лише гроші, папери і гляньте, аби не. лишилося нічого, що могло б навести їх на наш слід.
— Я не такий дурний… І не тримаю в себе нічого компрометуючого.
— Не подумайте тільки увімкнути в своїй кімнаті світло.
Ангель ображено пирхнув:
— Я не дитина.
Грейт вихопився до себе на другий поверх. Вирішив не вимикати світла і пересувався по кімнаті так, щоб його тінь не падала на вікна. Пробрався навкарачках від шафи до столу, уважно переглянув вміст валізи, відібрав усі папірці, фотографії, документи, лишивши тільки білизну й одяг. Перевірив кишені в костюмах і плащі, натяг поверх темної сорочки спортивну куртку, взув туфлі на товстій каучуковій підошві. Пістолет поклав у зовнішню кишеню куртки. Ще раз уважно оглянув кімнату й спустився до Ангеля.
Франц збирався, присвічуючи кишеньковим ліхтариком. Грейт зиркнув на вікна — Ангель не припустився помилки і щільно закрив їх шторами.
Полковник почекав трохи, невдоволено дивлячись на Францові лаштування. Нарешті не витримав:
— У нас не так уже й багато часу…
— Якби ви мали стільки паперів! — огризнувся Ангель, але вже через кілька хвилин повідомив: — Все!
Стояв із невеличким саквояжем під пахвою і очікувально дивився на Грейта. Той наказав:
— Вийдемо чорним ходом. До машини — повзти. Я відчиняю дверцята, ви, Франц, сідаєте за мною. Ти, Густав, біжиш до воріт і відкриваєш їх, як тільки я заведу мотор.
«Форд» стояв поміж газонів на бетонованій доріжці, яка вела до гаража. Ангель залишав машину надворі — в гаражі було повно всякого мотлоху, і ніхто не мав часу і бажання навести там лад. Тепер Ангель радів, що не нагримав на Густава, як мав намір, за безгосподарність.
Ніч була місячна, та тінь від автомобіля давала їм деякі переваги перед поліцейськими. Переповзли до «форда» і трохи полежали у вузькому проміжку між машиною і газоном. Тут навряд чи хто міг їх помітити — треба було підійти впритул, аби розібрати, що то за тіні попід кущами..
Полковник підвівся на лікті, обережно вставив ключ у замок, і той клацнув тихо, майже нечутно. Та Ангелю здалося, що хтось вистрелив у нього над вухом із пістолета. Навіть підібрався, щоб бігти — не знав, куди і як, але біг би, не розбираючи дороги, перестрибуючи через клумби, біг, аби втекти від страху, який заполонив його.
— Тихо ви… — сердито прошепотів полковник. Він присів перед дверцятами, відчинив їх. Важко навалився животом на сидіння, аж пружини зарипіли. Ангель поліз слідом за Грейтом. Скоцюрбився під щитком приладів, наказав Густаву:
— Давай до воріт!
Тому не треба було повторювати: крутнувся поміж газонами, як вуж, і одразу зник з очей.
Мотор загарчав сердито й голосно — на всю вулицю; він заглушив рипіння воріт. «Форд» ніби стрибнув у чорний отвір, заревів ще сильніше і, вдарившись крилом об браму, вискочив на вулицю.
«Паккард» рушив за ним одразу, м'яко й нечутно, немов пантера. Рев мотора «форда» заглушив усі інші звуки і, здавалося, поліцейська машина котиться просто за інерцією, навіть автоматна черга у цій гуркотнечі здалася несерйозною, якоюсь дитячою. Потім автомат озвався ще раз, більш упевнено, і «паккард» одразу метнувся вбік, зупинився, здригаючись.
Густав не бачив, як з «паккарда» навздогін йому вискочила людина. Він не міг не влучити — колись із зав'язаними очима по звуку прошивав людину на відстані п'ятидесяти метрів (есесівці примушували свою жертву кричати), — був певен, що прошив скат «паккардові» першою ж чергою і стріляв удруге для страховки. Тепер утікав, намагаючись триматися ближче до дерев, аби не зачепила випадкова куля.
Йому стріляли навздогін, але це не бентежило Густава: ці поліцейські страшенно погано стріляють, а в такій темряві, та ще й з пістолета… Стріляючи, вони до того ж витрачають час, і Густав метнувся в завулок, знаючи, що вже ніхто його не дожене.