Дияволи з "Веселого пекла"
Шрифт:
І тут з'ясувалися обставини, які примусили Бонне подивитися на справу зовсім іншими очима.
Перша: інспектор Кноль уранці снідав у кав'ярні, в яку заходив Хетель. Потім злочинець повернувся додому, але скоро знову вийшов у місто. За кілька хвилин до цього Кноль зняв із поста агента, котрий вів спостереження за головним виходом з вілли.
Комісар запитав інспектора, чому він так вчинив і чи не логічніше було йому самому зв'язатися з постом біля школи?
Кноль визнав, що припустився помилки. Тепер він розуміє, що йому самому слід було переговорити з агентами, які чергували біля школи.
— Про що ви розмовляли з Хетелем у кав'ярні? — запитав раптом Бонне.
Кноль лише знизав плечима. Тут, у цьому містечку три кав'ярні, він завітав до найближчої — мусить же навіть і поліцейський інспектор снідати! — на той час туди зайшов і Хетель. Але ж хазяїн кав'ярні може посвідчити, що він, Кноль, не перемовився із злочинцем ані словом.
Комісар не заперечував: так, Хетель попросив чашечку кави й сигарети. Таких сигарет у кав'ярні не було, і хазяїн, аби догодити поважному відвідувачеві, побіг по них. Таким чином, деякий час інспектор і Хетель перебували в кав'ярні наодинці. Чи не вважає сам інспектор Кноль цю ситуацію підозрілою?
Кноль погодився. На місці комісара він міркував би так само. І взагалі, цей день для нього, інспектора, — суцільний ланцюг якихось злощасних збігів обставин. Зрозуміло, що якась тінь падає на нього, але нехай комісар і шановний шеф поліції землі Зальцбург зрозуміють: він зробив усе, щоб виявити і затримати злочинців, і не його вина, що їм удалося втекти.
Комісар обернувся до Кноля, мовив жорстоко:
— Можете ображатися, але я повинен сказати: ви, Кноль, пройдисвіт! Правда, розумний пройдисвіт, але це ще гірше.
— Я відстороняю вас від виконання обов'язків, — втрутився шеф поліції. — Їдьте до Зальцбурга і чекайте там на мої розпорядження.
Інспектор виструнчився і, чітко повернувшись, вийшов із кімнати.
Шеф поліції упевнено сказав:
— Він змовився з Хетелем і одержав від нього не одну сотню тисяч. Але довести це буде важко.
— Якщо ми не затримаємо злочинців, — зауважив. Бонне. — Тоді нема свідків…
— Вони не свідчитимуть проти нього в будь-якому випадку, — з досадою відповів шеф. — Як правило, злочинці не виказують поліцейських, котрі допомагають їм.
— Е-е, всяке буває, — заперечив Бонне. — А втім, це ваша справа, і я не хочу сушити нею собі голову. Якщо Ангелю і Грейту ще раз удасться ошукати мене, я зроблюсь або фаталістом, або піду у відставку. Мені потрібен здібний помічник — кого б ви могли порекомендувати?
— Сержанта Грейзля. Молодий, але тямущий.
— Ага, — згадав Бонне, — це такий білявий і трохи кирпатий. Чомусь і мені він впав в око.
Шеф Поліції поїхав до Зальцбурга, а Бонне довго; лежав на вузькому готелевому ліжку, розмірковуючи.;
Тепер у них лишилася тільки одна ланка ланцюга — телеграма, яка повинна надійти на пошту в Блю-Альм.
Але чи не попередив злочинців Кноль? Те, що інспектор змовився з ними, не викликало в Бонне жодних сумнівів. Не пройшли повз його увагу і ледь помітні іронічні нотки у відповідях Кноля. Мовляв, ми обоє тямущі люди, і бачимо один одного наскрізь, але ж комісар повинен розуміти, що жоден суд не доведе вини інспектора, є лише побічні докази, так би мовити, натяки на злочин, а він, Кноль, плювати хотів на натяки…
Цікаво, подумав комісар, скільки ж узяв Кноль? Певно, багато: знав, що в поліції йому не втриматись надто вже великий скандал виникне, — і забезпечив собі безбідне існування.
Та біс з ним, з інспектором…
Бонне спробував зосередитися. Про що ж він думав? Ага, чи попередив Кноль злочинців, що поліція цікавитиметься телеграмою, котра має прийти в сусіднє містечко на ім'я слуги Хетеля? Якщо попередив, то й це кільце ланцюга втрачено. Правда, залежно від того, чого чекають злочинці від телеграми. Комісар здогадувався, що йтиметься про вивезення золота за кордон. Але ж в Ангеля та Грейта може бути і запасний варіант…
Так нічого й не вирішивши, Бонне вийшов на вулицю.
В барі біля готелю ще було людно. Грала піанола. Комісар сів біля стойки і один за одним випив два келихи коньяку. Але нітрохи не сп'янів. Подумав і випив ще один. Зробилося тепліше, і перспективи вже не видавалися такими сумними.
Вийшов з бару, постояв трохи на свіжому повітрі й пішов спати.
За Унтеркрїмлем, невеличким гірським, містом, Хетель з'їхав з асфальтованого шосе на звичайний кам'янистий путівець. Зупинив пікап поблизу струмочка, що збігав крутим схилом. Довго пив холодну джерельну воду, сьорбаючи просто із струмочка, і мружився від задоволення. Напившись, сів на порослу мохом кам'яну брилу, мовив весело:
— Можете дякувати богові! Сюди не соває носа жодний поліцейський.
Ангель визирнув з-під брезента, роздивлявся недовірливо. Навколо гірські схили, немов земля сколихнулася величезними хвилями і раптово застигла. Десь далеко в долині, на самісінькому обрії, червоніють дахи Унтеркрімля, вище — сіра смужка шосе, по якій повзуть автомобілі, а тут — небо й зелені схили, жебонить вода у струмочку і співають птахи. Ангель розчулився: життя, виявляється, триває, а вони не помічають його красот у гонитві за житейськими благами!
Грейт занурив голову в холодну воду, чмихав і відпльовувався, вмиваючись. Змивши дорожній пил, обтерся хусточкою, запитав:
— Фрау Вессель не залишила десь пакунка з бутербродами? Зараз я з'їв би слона…
Тепер усі згадали, що фактично навіть не снідали. Але в пікапі не було ані крихти їстівного — заспішили, аби скоріше знайти де-небудь притулок. Їхали повільно, розглядаючись навколо.
Люди селилися тут рідко — невеличкі хутірці острівцями розкидані в зеленому морі. А путівець в'юнився між схилами, забираючи ще вище, здавалось, уже нічого не буде, крім неба і кам'яних брил, але й там жили люди — за поворотом близько від дороги стояв акуратний цегляний котедж із мансардою, і з комина підіймався в небо дим.