Доводи розсудку

Остин Джейн

Щастя Енн, яка дуже скоро переконалася, що леді Рассел схильна любити капітана Вентворта, як їй і належить, ніщо не затьмарювало, крім жалю, що в неї немає кола знайомих, гідного такої людини, як її чоловік. Тут вона

й відчувала свою нерівність із ним. Те, що він заможніший за неї, нітрохи її не засмучувало; для неї це зовсім не мало значення, але не мати родини, яка прийняла б та оцінила його по заслузі, яка могла б запропонувати пошану, доброзичливість і злагоду в обмін на ту радість, з якою зустріли її його брати й сестри, — ось що завдавало їй болю, наскільки це лише було можливим за таких щасливих обставин. Вона могла додати лише два імені до списку його друзів — леді Рассел і місіс Сміт. Леді Рассел, незважаючи на її минулі провини, він тепер любив від щирого серця. Його не змушували визнавати, що вона зробила вірно, колись розлучивши їх, а інших вад він у ній не бачив; що ж до місіс Сміт, її найрізноманітніші достойності відразу здобули їй його незмінну прихильність.

Достатньо було й тієї доброї послуги, яку вона нещодавно зробила Енн, щоб унаслідок їхнього шлюбу вона не тільки не втратила друга, але здобула двох. Вона була найпершою гостею в їхньому новому домі, і капітан Вентворт,

з безустанною дбайливістю й істинною безстрашністю допомагаючи їй повернути майно її чоловіка в Вест-Індії, клопочучись за неї, пишучи для неї листи, долаючи за неї різні дрібні перешкоди, розплатився сповна за все, що вона зробила або збиралася зробити для його дружини.

Життя місіс Сміт не отьмарилося тим, що поправилися її справи та здоров'я, і вона часто насолоджувалася товариством своїх любих друзів, тому що веселість і жвавість розуму її не покинули, а маючи ці подарунки долі, ніяких земних успіхів вона вже могла не побоюватись. Навіть бувши казково багатою й цілковито здоровою, вона б залишалася щасливою. Джерело її радощів було у веселій вдачі, тоді як у її подруги Енн воно було в люблячому серці. Енн була сама ніжність, якій цілком відповідала найніжніша прихильність капітана Вентворта. Його ремесло тільки й примушувало друзів бажати, щоб цієї ніжності зменшилося; небезпека майбутньої війни тільки й туманила її небозвід. Вона пишалася тим, що стала дружиною моряка, і невсипущими тривогами платила законну данину за те, що прилучилася до племені, домашні чесноти якого роблять йому не менше честі, ніж служба вітчизні.