Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Вона подивилася на нього в здивуванні й переляку.
— Я зовсім не ненавиджу тебе, Річард.
— Ні, ненавидиш. І я не засуджую тебе за це. Я зрозумів тебе. Через мене тобі довелося залишити Джедіді.
Сестра Верна здригнулась і зблідла.
— Річард! Я не допущу, щоб ти розмовляв зі мною таким…
— Так, ти не любиш мене через це, — перебив він. — Не через те, що тим двом сестрам довелося померти, а через Джедіді. Якби не я, ви були б разом. Тобі довелося розлучитися з коханим і відправитися виконувати це прокляте завдання — шукати мене. І у тебе не було вибору: ти отримала
Деякий час сестра Верна сиділа нерухомо, не кажучи ні слова.
Нарешті вона сказала:
— Ти правий, Шукач!
— Прости, сестра Верна.
— Не треба просити вибачення, Річард. Ти сам не знаєш, про що говориш. Вона обережно зняла з вогню рожен і поклала м'ясо поряд з коржем. — Треба закінчувати сніданок. Пора в дорогу.
— Гаразд, — кивнув він. — Але прошу тебе врахувати, сестра, що на все це не було моєї волі. Не я з тобою це зробив. Це зробила абатиса. Ти повинна злитися на неї, або, якщо ти так віддана своїй справі і вашому Творцеві, як ти кажеш, ти повинна радіти, що виконуєш Його волю. В тому і в іншому випадку тобі нема за що злитися на мене.
Верна хотіла було заперечити, але нічого не сказала, а потяглася за шкіряним мішком з водою і довго пила.
Потім вона стала глибоко дихати, щоб заспокоїтися. Нарешті вона подивилася на Річарда.
— Скоро ми будемо в Палаці, але перш нам належить пройти землі, де живуть дуже небезпечні люди. У сестер Світла з ними угода, і вони нас пропустять. Тобі доведеться виконати один їх наказ, і якщо ти відмовишся, у нас будуть великі неприємності.
— Що за наказ?
— Убити людину.
— Сестра, я не збираюся… Вона погрозила йому пальцем.
— Не смій більше махати сокирою, Річард. Ти не уявляєш собі наслідки. — Вона встала. — Приготуй коней, ми їдемо.
Річард теж встав.
— А ти що, не збираєшся снідати? Залишивши питання без відповіді, вона подивилася йому в очі. — Для сварки потрібно не менше двох осіб, Річард. Ти ж теж весь час сперечаєшся зі мною і злишся на мене. Ти мене ненавидиш, бо вважаєш, ніби тобі через мене довелося надіти цей нашийник. Але справа не в мені, і ти це знаєш. Це Келен змусила тебе одягти його. Через неї ти носиш Рада-Хань. Без неї ти ніколи не надів би його. Ось чому ти ненавидиш мене! Але прошу тебе врахувати, Річард, що на це була не моя воля. Це зробила Келен. Ти повинен злитися на неї, або, якщо ти так їй відданий, як кажеш, ти повинен радіти, що виконуєш її волю. Може бути, роблячи так, вона думала про твоє ж благо. У будь-якому випадку ти не повинен злитися на мене.
Річард проковтнув грудку, що підступила до горла.
37
Червоний, наче кров, захід в горах. Їй вдалося виявити укриття сторожових постів. Мабуть, часових розставили занадто далеко один від одного, інакше б її засікли. У долині розташувалося наметове містечко. За її оцінками, чисельність війська була не більше п'яти тисяч.
Зліва — вози з припасами і безліч коней. Далі, за табором, відхожі місця. Похідні кухні, що знаходилися між наметами і возами, припинили роботу до ранку. Над командирськими наметами розвівалися яскраві прапори.
Такого порядку у військовому таборі Келен, мабуть, ще ніколи не бачила. У галійців завжди була схильність до порядку.
— Надто вже це красиво для тих, хто йде на смерть, — тихо сказав Чандален. Два брата невесело розсміялися. Мабуть, вони думали так само.
Келен неуважно кивнула. Вранці вони бачили військо, яке переслідували ці люди в долині. Ті не виглядали ні красиво, ні акуратно. Але сторожові пости були розставлені так, що не підійдеш непомітно! І все ж завдяки допомозі Чандалена і двох братів їй вдалося підійти досить близько, оглянути табір і приблизно оцінити чисельність. Там було як мінімум п'ятдесят тисяч.
Келен важко зітхнула.
— Це треба зупинити, сказала вона. — Ходімо вниз. Келен в супроводі Чандалена, Пріндіна і Тоссідіна почали спуск по засніженому схилу. Дістатися до табору виявилося не так-то просто. Через заметілі на перевалі Джара їм довелося на два дні затриматися в притулок-сосні. Притулок-сосни завжди нагадували Келен про Річарда. І, перечікуючи негоду, вона подумки була разом з ним.
Келен була просто в люті, що доводиться втрачати дорогоцінний час на шляху в Ейдіндріл, але ж необхідно зупинити цих людей в долині. Це ж рівносильно самогубству — вступати в бій з військом, яке зруйнувало Ебініс.
Обов'язок Матері-сповідниці — не допустити безглуздої загибелі п'яти тисяч чоловік.
Потрібно діяти терміново — адже бій міг розпочатися вже завтра.
Поява чотирьох незнайомців в білих хутряних накидках стривожила вартових.
Пролунали різкі вигуки, з наметів висипали люди. Воїни оголювали мечі, списники бігли по снігу на поклик командирів. Лучники зайняли свої позиції.
Між прибульцями і командирськими наметами виросла жива стіна.
Келен і її супутники зупинилися — вона попереду, за нею Чандален, Пріндін і Тоссідін зі списами.
З найбільшого намету вибіг чоловік у коричневій шубі, мабуть, головний. Його супроводжували ще двоє. Всі троє пройшли крізь ряди воїнів і попрямували до Келен та її супутників. Коли командир наблизився до неї впритул і зупинився, важко дихаючи після швидкої ходьби, Келен відкинула капюшон.
— Що ще за… — Почав командир, але замовк, здивовано дивлячись на неї. Він і обидва його помічника опустилися на коліна.
І інші воїни опустилися на коліна і схилили голови. Троє її супутників обмінялися здивованими поглядами. Вони ще не бачили, щоб хтось, окрім людей Племені Тіни, вітав Матір-сповідницю. Настала тиша, тільки шумів вітер.
— Встаньте, діти мої, — сказала Келен. Командир, піднявшись з колін, вклонився їй у пояс. Він був задоволений цим візитом.
— Мати-сповідниця, яка честь!
У нього були ясні блакитні очі, каштанове кучеряве волосся, обличчя приємне, навіть, мабуть, красиве, але його вік спантеличив Келен.
— Але ж ти ще хлопчик… — Прошепотіла вона. Сотні таких же юнаків з ясними очима стояли в строю перед нею, не зводячи з неї очей. Келен спалахнула і стиснула кулаки. — Але ви ж всі ще діти! — Повторила вона. Юні воїни мовчали.