Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Я… Ми… Ні! Але в будь-якому випадку це тебе не стосується!
Шота підійшла ближче. Погляд її очей обпікав.
— І двічі подумай, перш ніж лягти з ним, Мати-сповідниця!
— Що це означає? — Видихнула Келен, широко розкривши очі.
Шота схрестила на грудях руки. Голос її став загрозливим.
— Сповідницям не дозволяється любити свого чоловіка, бо, якщо у них народиться хлопчик, вона зобов'язана наказати батькові вбити дитину. Людина, якої вона торкнулася своєю владою, зробить все, що вона побажає. І не стане задавати питань.
— Але…
Шота
— Але якщо ти любиш його, чи зможеш ти вимагати від нього такого? Чи зможеш ти попросити Річарда вбити власного сина? І думаєш, він тебе послухає? А ти? Чи зможеш ти вбити дитину, народжену тобою від коханої людини? Відповідай, Мати-сповідниця!
Слова відьми, немов клинок, впивалися в душу і серце. У Келен вистачило сил прошепотіти тільки:
— Ні.
Вона бачила, як руйнуються всі її надії. У радості від того, що може любити і бути коханою, Келен забула про майбутнє. Про наслідки. Про дітей.
Вона думала тільки про те, що вони з Річардом можуть бути разом.
— А що потім, Мати-сповідниця? — Шота кричала їй прямо в обличчя. — Ви його виростите, так? І в світ прийде Сповідник-чоловік! Сповідник-чоловік! Вона стиснула кулаки так, що побіліли пальці. — І знову настануть темні часи! Темні часи! Через тебе! Через те, що ти любиш цю людину! Ти навіть не подумала про це, ти, неосвічена дурепа!
Келен вже не могла дихати. Їй хотілося кудись бігти без оглядки, але вона була не в змозі навіть поворухнути рукою.
— Не всі Сповідники були втіленням зла, — ледве знайшла в собі сили прошепотіти вона.
— Всі як один! Всі! — Шота, не дивлячись, ткнула пальцем у бік Річарда. — І ти збираєшся ризикнути долями світу, тому що любиш його?
Ризикнеш ввергнути нас всіх в безодню беззаконня тільки тому, що тобі дуже захочеться залишити вашу дитину в живих?
— Послухай, Шота, — раптом на подив спокійно сказав Річард. — У сповідниць, як правило, народжуються доньки. Чи не занадто рано ти забила тривогу? Може трапитися так, що у нас взагалі не буде дітей. Бездітні пари — не рідкість.
Несподівано він з'їхав вниз по стіні і опинився на підлозі. Шота в гніві схопила його за комір і кілька разів ударила об стіну.
— Ти думаєш, я так ж дурна, як і ти? Я відьма! Яка здатна бачити крізь час! Я вже говорила тобі, що точно знаю, які події відбудуться, а які — ні! У вас з Келен неминуче народиться хлопчик. Хоч вона і сповідниця.
Діти сповідниць завжди успадковують дар. Завжди! Тому якщо ти ощасливиш її дитиною, це обов'язково буде хлопчик!
Вона знову вдарила його об стіну. Келен ніколи не бачила відьму в такому стані. Шота завжди вселяла їй жах, але при цьому залишалася спокійною і розсудливою. Принаймні зовні. Зараз вона була сама на себе не схожа.
Річард поки не намагався чинити опір, але Келен бачила, що в ньому закипає гнів.
— Послухай, Шота…
Вона знову вдарила його об стіну:
— Вкоротити язика, поки я тобі не вкоротила його сама!
Гнів Річарда зрівнявся з люттю відьми.
— Ти вже не раз помилялася, Шота! — Вигукнув він. — Помилялася! Є багато шляхів, по яких можуть піти події! Якби я послухався тебе в той раз і вбив Келен, Даркен Рал зараз правив би світом! Ось до чого призвела б твоя дурна порада! Тільки завдяки їй мені вдалося здолати його. А зробии я по-твоєму — всі б загинули! — Він важко дихав, з ненавистю дивлячись на відьму. — Якщо ти пустилася в дорогу, тільки щоб лякати нас порожніми погрозами, то даремно витратила час. Я не послухався тебе тоді й не збираюся слухатися зараз! Я не вб'ю Келен і не кину її, що б ти не говорила. І що б не говорив мені будь-хто інший.
Кілька секунд Шота мовчки дивилася на нього, а потім опустила руки.
— Я прийшла сюди не заради порожніх погроз. І не для того, щоб обговорювати ваше інтимне життя, Річард Рал.
Річард відсахнувся, наче його вдарили.
— Я не…
— Я прийшла сюди тому, що сама готова вбити тебе за те, що ти зробив, Річард Рал. Ваша майбутня дитина — ніщо в порівнянні з тим чудовиськом, якому ти вже дав життя.
— Чому ти мене так називаєш? — Прошепотів Річард.
Шота придивилася в його зблідле обличчя:
— Тому що тебе звуть саме так.
— Я Річард Сайфер. Джордж Сайфер був моїм батьком.
— Тебе виховав чоловік на ім'я Сайфер. Але зачав тебе Даркен Рал. Він згвалтував твою матір.
Річард зблід ще більше. Келен було боляче за нього, але тепер вона зрозуміла, що в глибині душі завжди знала правду. Він був дуже схожий на свого батька, Даркена Рала. Вона намагалася звільнитися, щоб стати поруч з ним, але не могла.
Річард похитав головою:
— Ні. Це неправда. Цього не може бути.
— Може, — огризнулася Шота. — Твоїм батьком був Даркен Рал. Зеддікус З'ул Зорандер твій дід.
— Зедд? — Прошепотів Річард. — Зедд — мій дідусь? — Він випростався. Даркен Рал… Ні, це неможливо. Ти брешеш.
Він обернувся і подивився на Келен. І прочитав у її очах істину. Він знову повернувся до відьми.
— Зедд повинен був мені сказати. Повинен. Я не вірю тобі.
— Мені все одно, — втомлено сказала Шота. — Мені все одно, чи ти віриш.
Досить того, що я знаю правду. А істина в тому, що ти незаконнонароджений син байстрюка. — В голосі її знову почулася лють. — Всі твої предки по цій лінії були незаконнорожденнимі, і кожен мав дар. Але найгірше, що дар є у Зедда. Твій дар — це страшна суміш. — Вона глянула в його розширені очі. — Ти дуже небезпечна особистість, Річард Рал. Я б, мабуть, назвала твій дар прокляттям.
— Так, прокляттям, — луною відгукнувся Річард.
— Так ти вже знаєш про свій дар? Про це принаймні суперечки не буде? — Річард приречено кивнув.
— От і прекрасно. Решту мене не хвилює. Ти син Даркена Рала, а з іншого боку, онук Зеддікуса З'ула Зорандера. Він батько твоєї матері. Як ти до цього поставишся — справа твоя. Можеш повірити, можеш спробувати себе обдурити. Вести дискусії про твоє походження я не збираюся.
Річард подався назад і задкував до тих пір, поки не вперся в стіну. Він підніс пальці до скронь.