Елементарні частинки
Шрифт:
Повернувшись до Парижа, вони ще відчували веселі миттєвості, схожі на ті, що показують у рекламі парфумів (збігти удвох монмартськими сходами чи, припустімо, завмерти, обнявшись, на мосту Мистецтв, під раптовими спалахами прожекторів з річних трамвайчиків, що розвертаються). Вони зазнали і недільних пообідніх сутичок, майже сварок, і мовчазних миттєвостей, коли тіло скручується під простирадлом, — ці руйнівні паузи безмовності та нудьги. Квартирка Анабель була затемна, з четвертої години пополудні вже треба було вмикати світло. Нерідко вони сумували, але найголовніше, обоє були дуже серйозними. Вони знали — і він, і вона, — що переживають свій останній по–справжньому людський зв’язок, і усвідомлення цього факту вносило у кожну даровану їм миттєвість щось неймовірне. Вони відчували одне до одного надзвичайну повагу та безмірну жалість. І все ж таки в інші дні через несподівану чарівну милість вони мали хвилини, пронизані свіжим повітрям і щедрим підбадьорливим сонцем; проте набагато частіше вони відчували, як сіра завіса накриває їх самих і землю, якою вони ступають; у всьому вони вбачали призвістку кінця.
20
Брюно з Крістіаною теж повернулися до Парижа. Вранці, йдучи на роботу, він подумав про того лікаря, що зробив їм такий надзвичайний подарунок: два тижні нічим не виправданої відпустки через нібито хворобу. Він пішов до свого офісу по вулиці Гренель. Піднявшись на свій поверх, він раптом збагнув, який в нього засмаглий, здоровий вигляд і наскільки
Патріс, син Крістіани, влаштував у помешканні неймовірний бедлам: роздавлені шматочки піци, коробки з–під коли, підлога, вщерть укрита недопалками, подекуди пропалена. Якусь хвилину вона вагалася, чи не піти до готелю; потім вирішила прибрати, навести лад. Нуайон був брудним містечком, нецікавим і небезпечним; вона звикла кожного вихідного тікати до Парижа. Майже щосуботи вони відвідували нічні клуби парочок, як–от «2+2», «Кріс та Ману», «Свічки». їх перший вечір у «Крісі та Ману» мав залишити у Брюно найжвавіші спогади. Поруч з танцпідлогою розташовувалося кілька залів, залитих чарівним бузковим світлом; ліжка були розставлені майже впритул. Повсюди навколо парочки трахалися, пестили одне одного, лизали. Більшість жінок були оголені, на деяких залишались блузка чи теніска, а решта обмежувалися тим, що задирали спідницю. В найбільшій залі було пар двадцять; майже ніхто не розмовляв; можна було почути лише гул вентилятора та голосне дихання жінок, близьких до оргазму. Він сів на ліжко поруч з тілистою повногрудою брюнеткою, яка дозволяла лизати себе якомусь типу років п’ятдесяти, що не зняв із себе ані сорочки, ані краватки. Крістіана розстебнула йому штани й почала масувати його член, з цікавістю озираючись навколо себе. Підійшов чоловік, сунув руку їй під спідницю. Вона розстебнула застібку, спідниця зісковзнула на палас; під нею нічого не було. Чоловік опустився на коліна й почав пестити її, поки вона займалася Брюно. Поруч, на сусідньому ліжку, все голосніше й голосніше стогнала брюнетка. Інша пара підійшла й сіла збоку від них; на жінці, рудій крихітці років двадцяти, була міні–спідниця з чорної штучної шкіри. Вона глянула на Крістіану; Крістіана усміхнулась і задерла футболку, щоб показати їй свої груди. Та підібрала спідницю, показався лобок, що густо заріс шерсткою. Крістіана взяла її руку і притягнула до члена Брюно. Жінка почала гладити його, тим часом як Крістіана знову пустила в хід язик. За кілька секунд, вражений неймовірно хтивим здриганням, він вивергнувся просто їй в обличчя. «Я не хотів, — промимрив він. — Пробач». Вона обняла його, притулилась, і він відчув смак своєї сперми на її щоках. «Нічого, — лагідно відповіла вона, — це зовсім не страшно». Згодом вона спитала: «Хочеш, підемо звідси?» Він сумно хитнув головою; від його збудження нічого не лишилося. Вони похапцем одяглися й одразу ж пішли геть.
Наступні тижні йому вдавалося трохи краще контролювати себе, і це було початком доброго, щасливого періоду. Його життя набуло сенсу, який зводився до вихідних, що він їх проводив з Крістіаною. В медичному відділі книгарні він відшукав книгу, написану американським сексологом, який мав намір за допомогою серії вправ, розташованих у порядку зростання їх складності, навчити чоловіків контролювати свою еякуляцію. В основному йшлося про зміцнення малого дугоподібного м’яза, розташованого під яєчками, лобково–куприкового мускула. Різко скорочуючи цей мускул, супроводжуючи цей процес глибоким видихом, можна в принципі перед самісіньким оргазмом запобігти еякуляції. Брюно почав ці вправи; мета була варта того, щоб постаратись. Відвідуючи найвідоміші клуби, він щоразу дивувався, коли бачив, як чоловіки, набагато старші за нього, трахають кількох дівчат водночас, дають відсмоктувати, аж ніяк не втрачаючи своєї стійкості. Бентежило його лише те, що він був змушений визнати: більшість з них мали члени довші та товстіші за його власний. Крістіана стверджувала, що це не важливо, для неї це не має ніякого значення. Він вірив їй, адже вона була закохана в нього; втім, йому здавалося, що більшість жінок, які відвідували такі клуби, відчували певне розчарування, щойно він діставав свій член. Вони ніколи не робили йому жодних зауважень, усі були показово люб’язні, там панувала атмосфера ввічливості; втім, їхні погляди були недвозначні, потроху він усвідомив, що в сексуальному плані він теж не на висоті. Проте, він відчував моменти величезної пристрасної насолоди на межі запаморочення, коли з нього виривалися справжні крики; але це не могло бути доказом чоловічої сили, а свідчило скоріше про тонку чуттєвість його органів. Утім, він умів пестити, Крістіана казала йому це, він знав, що так і є: майже завжди він міг довести жінку до оргазму. Приблизно всередині грудня він помітив, що Крістіана трохи схудла, а її обличчя покрилося червоними плямами. Біль у спині не припинявся, тому (принаймні так вона пояснювала) необхідно було збільшити дозу ліків; худорлявість і плями — лише побічна дія прийому медикаментів. Вона швидко змінила тему розмови; він відчув, що їй ніяково, і трохи занепокоївся. Поза всяким сумнівом, вона може брехати, щоб не тривожити його: вона була такою милою, такою лагідною. Зазвичай суботніми вечорами вона поралася на кухні, готуючи смачні страви; потім вони йшли до клубу. Вона носила спідниці з розрізом, коротенькі прозорі блузочки, панчохи з підв’язками. То були чарівні вечори, він ніколи й не мріяв пережити таке. Часом, коли Крістіана віддавалася після бурхливих пестощів, у неї починало шалено калатати серце, вона глибоко, уривчасто зітхала, і Брюно ставало лячно. Тоді вони завмирали; вона калачиком влаштовувалась у його обіймах, пригорталася, гладила волосся та шию.
21
Звісно, часом траплялася цілковита безвихідь. Чоловіки й жінки, котрі відвідують клуби для парочок, швидко відмовляються від пошуків задоволення (що потребує тонкості, чуттєвості, неквапливості) заради фантазму сексуальної активності, фактично доволі холодної, яка просто запозичена зі сцен групового сексу в «модних» порно, що транслюються по «Каналу- плюс». На знак пошани до Карла Маркса, який заклав у фундамент свого вчення, наче смертоносну ентелехію [32] , загадкове поняття «спрямованого падіння норми прибутку», дуже спокусливо було б поставити в основу тієї системи розпусти, в яку нещодавно вступили Брюно та Крістіана, існування певним чином спрямованого падіння норми задоволення; але це було б занадто загально й неточно. Культурні, антропологічні та інші феномени, жага та насолода зрештою нічого не пояснюють у питаннях сексу; будучи далеко не вирішальними чинниками, вони самі, навпаки, в соціологічному відношенні абсолютно визначені. У моногамній, тобто романтичній, любовній системі ці питання можна вирішити за допомогою істоти, яку ти кохаєш, у принципі, єдину. В ліберальному ж суспільстві, де жили Брюно та Крістіана, сексуальна модель, що її пропонує офіційна культура (реклама, журнали, суспільні організації та охорона здоров’я), була моделлю авантюрною: всередині такої системи бажання та насолода з’являються як результат процесу спокуси, що висуває на перший план новизну, пристрасть і власну винахідливість (Якості, які вимагаються навіть від службовця в межах його професійної діяльності). Приниження інтелектуальних та моральних критеріїв спокуси за рахунок наголошення на суто фізичних ознаках помалу підводило відвідувачів клубів для парочок до системи Сада, яку можна було б визначити як фантазм офіційної культури. Усередині такої системи статеві органи завжди грубо–гротескні, груди напхані силіконом, піхви слиняві й позбавлені волосся. Прихильниці «Єднання» або «Гарячого відео», відвідувачки клубів для парочок ставили перед собою одну–єдину мету — напоротися на безліч величезних прутнів. Звичайно, наступний етап цих насолод визначався клубами садомазохісгів. Насолода — це звички, як, мабуть, сказав би Паскаль, коли б він цікавився усім цим.
32
Ентелехія — діяльне, формуюче начало.
Зі своїм тринадцятисантиметровим членом та нечастими ерекціями (він ніколи, якщо не брати до уваги ранньої молодості, не міг триматися по–справжньому довго, та й латентні періоди між двома еякуляціями з того часу значно збільшилися: певна річ, адже він уже був не такий молодий), по суті, Брюно було не місце в таких клубах. І все ж таки він був щасливий, маючи у власному розпорядженні більше кицьок і ротів, ніж він будь–коли міг мріяти; він відчував, що всім цим зобов’язаний Крістіані. Найсолодшими все ще залишались ті миті, коли вона пестила інших жінок; її випадкові подруги завжди захоплювалися вправністю її язика, спритністю, з якою пальці намацували і збуджували їхні клітори; на жаль, коли вони насмілювались віддячити тим самим, розчарування здебільшого було неминучим. їхні піхви, надто розтягнуті зляганням по ланцюжку та грубими пальцями (адже часто в хід йдуть кілька пальців водночас, а то й навіть уся рука), щодо чуттєвості нагадували шматок сала. Одержимі шаленим ритмом актрис групових порнофільмів, вони смикали його прутня так грубо, наче то був важіль із якоїсь деревини, до того ж робили це з кумедним кривлянням гравців на корнет–а-пістоні (повсюдна присутність музики техно на шкоду ритмам більш тонкої чуттєвості, безперечно, також вплинула на той надто механічний стиль, в якому вони виконували власну повинність). Він вивергався швидко і без справжнього задоволення; для нього вечір тим і закінчувався. Вони лишалися ще на півгодини–годину; Крістіана віддавалася по черзі, щиро прагнучи тим самим збудити його мужність. Прокидаючись уранці, вони знову кохалися; нічні картини повертались до нього, напівсонного, у приємнішому вигляді; тоді для них наставали миті невимовної ніжності.
У принципі, ідеально було б запросити до себе кілька обраних пар, провести вечір разом за дружньою розмовою, супроводжуваною пестощами. Певно, вони так і зроблять — підсвідомо Брюно був у цьому певен; йому слід також відновити свої вправи щодо зміцнення м’яза, які пропонував американський сексолог. Його історія з Крістіаною була важлива й вагома, жодна інша подія його життя не давала йому стільки радості. Принаймні так він іноді думав, коли дивився, як вона одягається чи метушиться на кухні. Втім, коли під час робочого тижня вона була далеко від нього, ним набагато частіше володіло передчуття, що все це нікчемний фарс, останній огидний жарт, який влаштувало йому життя. Найстрашніше лихо наздоганяє нас у ту мить, коли нам здається, що щастя — ось воно, поруч, таке реальне і досяжне.
Катастрофа сталася в лютому, коли вони були у «Кріса та Ману». Розлігшись на матраці в центральній кімнаті, примостивши голову на подушки, Брюно дав Крістіані відсмоктати; він тримав її за руку. Вона стояла перед ним на колінах, розсунувши ноги, відкривши зад чоловікам, які, підходячи до неї, натягували презервативи й по черзі оволодівали нею. Їх пройшло вже п’ятеро, а вона навіть не глянула на жодного з них; приплющивши, наче у півсні, очі, вона проводила язиком по члену Брюно, просуваючись сантиметр за сантиметром. Раптом вона коротко, різко скрикнула. Тип позаду неї, стрижений здоровило, продовжував сумлінно трахати її, активно рухаючи стегнами; його погляд був порожнім і трохи неуважним. «Стійте! Припиніть!» — вигукнув Брюно; йому здавалося, що він наче кричить, але голос зрадив його, він видав лише слабке скигління. Він підскочив і грубо відштовхнув типа, який збентежено завмер з відстовбурченим членом і спущеними додолу руками. Крістіана впала набік; страждання спотворило її обличчя. «Ти не можеш поворухнутися?» — спитав він. Вона мовчки хитнула головою; він кинувся до бару, попросив телефон. Бригада швидкої прибула хвилин за десять. Усі учасники були вже одягнені; в абсолютній тиші вони спостерігали за тим, як санітари піднімають Крістіану, кладуть її на носилки. Брюно увійшов у машину швидкої допомоги, сів поруч із нею; вони були за два кроки від Центральної лікарні. Кілька годин він чекав у коридорі з покритою лінолеумом підлогою, потім вийшов черговий лікар і сказав йому: вона заснула, її життя у безпеці.
У неділю їй зробили пункцію кісткового мозку; Брюно прийшов о сьомій вечора. Вже стемніло, над Сеною мрячив холодний дрібний дощик. Крістіана сиділа в ліжку, спираючись спиною на купу подушок. Побачивши його, вона усміхнулася. Діагноз був однозначним: некроз куприкового відділу хребта у невиліковній стадії. Останні кілька місяців вона очікувала цього, воно вже могло статися з хвилини на хвилину; ліки загальмували процес, але аж ніяк не зупинили його. Тепер хвороба не прогресуватиме, нових ускладнень можна не побоюватись; але її ноги паралізовані, і вдіяти з цим нічого не можна.
З лікарні її виписали за десять днів; Брюно чекав там на неї. Тепер все змінилося. Звичайно життя характеризується довгими, здебільшого похмурими періодами нудьги; аж потім раптом з’являється нове відгалуження, і виявляється, що ця нова гілка життя тягтиметься аж до кінця. Крістіані мали тепер призначити пенсію за інвалідністю, вона вже ніколи не зможе працювати; вона навіть має право на безкоштовну допомогу хатньої робітниці. Вона покотила йому назустріч своє крісло. Вона пересувалася ще незграбно — слід було налягти, а руки в неї були слабкуваті в передпліччі. Він поцілував її в щоки, потім у губи. «Тепер, — сказав він, — ти можеш переїхати до мене. В Париж». Вона підвела голову, глянула йому в вічі. Він не зміг витримати її погляду. «Ти певен? — лагідно спитала вона. — Певен, що це саме те, чого ти бажаєш?» Він не відповів, принаймні зволікав з відповіддю. Мовчання тривало півхвилини, потім вона додала: «Ти нічим нікому не зобов’язаний. У тебе не так багато часу, щоб жити; навіщо марнувати цей час, опікуючись калікою». Настанови нашого сучасного сумління більше не узгоджуються з нашим смертним випробуванням. Ще ніколи, в жодну епоху, в жодній цивілізації ніхто так довго, так постійно не думав про свій вік; зараз кожен чітко розуміє ясну перспективу майбутнього: прийде час, коли сума фізичних радощів, які заготовлені для нього життям, стане меншою, ніж сума страждань, що чекають на них (в цілому, людина знає, що лічильник працює — і крутиться він в один бік). Таке раціональне зважування радощів та страждань, до якого кожен рано чи пізно доходить, починаючи з певного віку неминуче веде до думки про суїцид. До речі, цікаво відзначити, що Дельоз та Дебор, двоє поважних інтелектуалів кінця сторіччя, обидва покінчили життя самогубством без певної причини, виключно тому, що ні один, ні другий не змогли примиритися з перспективою власної фізичної деградації. Ці самогубства нікого не здивували, не викликали ніяких коментарів; сьогодні суїцид літніх людей, що став досить поширеним явищем, дедалі здається нам учинком цілком логічним. Також можна відзначити як симптоматичну деталь реакцію публіки на ризик терористичного нападу: майже у всіх без винятку випадках люди воліють бути вбитими на місці, ніж покаліченими чи навіть просто спотвореними. Звичайно, частково річ у тому, що декому просто набридло це життя; але головне — ніщо, навіть сама смерть, не лякає їх так сильно, як життя в ослаблому тілі.