Емма
Шрифт:
Як з'ясувалося, Гаррієт ніколи не доводилося бувати всередині пасторського будинку, і її прагнення зробити це було настільки сильним, що Емма, взявши до уваги зовнішні та приховані ознаки, могла розцінити таке прагнення — разом із готовністю містера Елтона вбачати в ній кмітливість розуму — як вияв любові.
— Треба щось придумати, — сказала вона. — Але жоден пристойний привід для відвідин не спадає мені на думку. Слуги, у якого можна було б дізнатися про його хазяїна, щось не видно; і ніякої записки мій батько містеру Елтону не передавав.
Вона замислилася, але нічого не змогла придумати. Жодна з них протягом кількох хвилин не вимовила ні слова. Потім знову заговорила Гаррієт:
—
Емма усміхнулася і відповіла:
— Гаррієт, того, що я гарна, — далеко недостатня спонука для мого одруження. Треба, щоб і мені видавалися гарними певні люди, принаймні один із них. І я не тільки не збираюся виходити заміж тепер,я маю мало бажання виходити заміж узагалі.
— Та годі вам — ви лише так кажете, але мені щось у це не віриться.
— Для того, щоб у мене з'явилася спокуса взяти шлюб, я мушу зустріти когось набагато достойнішого за тих, кого досі зустрічала. Про містера Елтона, — тут Емма похопилася, — не може бути й мови: особисто мене такі, як він, не цікавлять. Краще не спокушатися. Ліпшою я ніколи не стану. Якби довелося вийти заміж, це мені точно не сподобалося б.
— Боже правий! Так дивно чути таке від жінки!
— Я не маю тих спонук до заміжжя, що зазвичай притаманні більшості жінок. Коли трапиться так, що дійсно покохаю, то це буде зовсім інша річ! Але я ніколи нікого не кохала; це — не моє, це мені не властиве. Не думаю, що взагалі коли-небудь закохаюсь. А без любові — міняти таке становище, як моє, було б із мого боку великою дурістю. Багатство мені не потрібне; якесь заняття — також, становище в суспільстві в мене є: гадаю, мало хто із заміжніх жінок хоч наполовину є такою повноправною господинею в домі свого чоловіка, як я у Гартфілді. Жоден чоловік ніколи не поважатиме і не цінуватиме мене так, як мій тато; ніколи і ніде не буду я такою беззаперечно правою і такою бажаною, як у себе вдома.
— Щоб потім перетворитися на стару дівку, як міс Бейтс!
— Може, така перспектива і видається тобі жахливою, Гаррієт; але коли б я хоч на хвилину уявила собі, що коли-небудь уподібнюся міс Бейтс і стану такою ж, як вона — недалекою, самовдоволеною, балакучою, завжди усміхненою і занудливою, такою ж нерозбірливою і невибагливою, — і завжди готовою все про всіх розтеревенити, то я завтра ж вийшла б заміж. Але я впевнена, що з нею в мененіколи не буде ніякої схожості, крім безшлюбності.
— Але ж усе одно ви будете старою дівкою! А це так жахливо!
— Не переймайся, Гаррієт, я не буду нещасною старою дівкою, бо лише бідність робить безшлюбність відразливою в очах більшості пересічної публіки. Обмежена в коштах одинока жінка — оце і є та сміховинна, неприємна стара дівка, гідний об'єкт для кепкування малечі! Жінка ж із гарними статками завжди користується повагою і може бути такою ж розумною та приємною, як і будь-хто інший. І ця різниця не так уже й суперечить загальноприйнятим принципам добра і здорового глузду, як може здатися на перший погляд, бо сильна обмеженість у коштах зазвичай пригнічує розум і псує характер. Ті, хто ледве животіє, кому судилося жити у вузькому колі людей зазвичай дуже обмежених, як правило, бувають недалекими і недоброзичливими. Однак це не стосується міс Бейтс; а менівона не підходить тільки тому, що занадто добродушна і занадто дурноверха, хоча загалом вона всім подобається, незважаючи на свої безшлюбність і бідність. Злидні не зіпсували її розум і душу, це точно: я впевнена, що коли б вона мала один-єдиний шилінг, то охоче поділилася б половиною; вона нікому не чинить зла — а це вже багато вартує.
—
— Наскільки я знаю себе, Гаррієт, у мене — активна і непосидюча вдача, до того ж я маю чималенький власний статок. Не думаю, що коли мені буде сорок чи п'ятдесят, то я матиму сильнішу потребу в якомусь занятті, ніж у двадцять один рік. Якісь незначні зміни, може, і відбудуться, але в зрілому віці — як і тепер — у своєму розпорядженні я матиму все те, чим жінки зазвичай займають свої очі, руки і розум. Якщо менше малюватиму, то почну більше читати; якщо облишу музику, то займусь килимцями. Стосовно ж справ сердечних, стосовно чоловіків, яким ми даруємо свою любов, то це дійсно є дуже вразливим місцем безшлюбності. Відсутність усього цього — великий недолік, котрий жінкам незаміжнім треба якось компенсувати. Але мені ця небезпека не загрожує, бо я опікуватимуся дітьми моєї сестри, яку дуже люблю. Скоріш за все, її дітей буде достатньо, щоби забезпечити всю ту гаму почуттів, яких потребує літня людина. Їх буде достатньо, щоб дати мені почуття страху і надії; і хоча моя любов до них буде слабшою за батьківську, вона краще відповідатиме моїм уявленням про душевний комфорт, ніж сліпа пристрасть. А мої племінники та племінниці! Я часто запрошуватиму до себе племінниць.
— А ви знаєте племінницю міс Бейтс? Власне, ви, мабуть, її сто разів бачили, та чи знайомі особисто?
— Аякже, певна річ. Її завжди нав'язливо представляють мені щоразу, коли вона буває у Гайбері. Між іншим, важко вигадати кращий засіб розчаруватись у племінниці. Сподіваюся, що з божою поміччю я — маючи всіх своїх Найтлі — не набридатиму, як міс Бейтс із своєю Джейн Ферфакс. Уже саме ім'я Джейн Ферфакс наганяє нудьгу. Кожен лист од неї перечитується по сто разів; її люб'язності на адресу всіх друзів повторюються без кінця, а якщо вона вряди-годи пришле своїй тітоньці викрійку корсажа або зв'яже для своєї бабусі пару підв'язок, то впродовж місяця тільки про це і чути. Я не бажаю Джейн Ферфакс нічого поганого, але вона наганяє на мене смертельну нудьгу.
Вони вже наближалися до хатини, і тому всі марні розмови було облишено. Емма була дуже співчутлива; вона особисто допомагала злидарям у їх убозтві як увагою, добротою, порадою і терплячістю, так і власним гаманцем. Вона добре зналася на їх звичках, враховувала їхню неосвіченість і спокуси, що їх терзали, не мала романтичних ілюзій стосовно наявності якихось непересічних чеснот у тих, на кого освіта вплинула так мало; з готовністю і симпатією переймалася їхніми бідами; у свою допомогу вона вкладала і душу, і розум, і добру волю. Сьогодні вона прийшла відвідати людей, які були і бідні, і хворі. Пробувши в хатині стільки, скільки було необхідно для того, щоб допомогти добрим словом та порадою, вона вийшла звідти з таким враженням від побаченого, що не проминула сказати Гаррієт, коли вони віддалялися від будинку:
— Отакі сцени, Гаррієт, ідуть на користь. У порівнянні з ними все інше видається таким дріб'язковим! У мене зараз таке відчуття, що до кінця сьогоднішнього дня я не здатна буду думати ні про що інше, як про цих бідолах; однак хто знає, настільки швидко все це може зникнути з моєї голови?
– Істинна правда, — мовила Гаррієт. — Бідолахи! Тільки вони і йдуть на думку.
— Усе ж мені здається, що це враження не зникне так скоро, — сказала Емма, минаючи невисоку загорожу і знову стаючи на хиткий підніжок, що ним закінчувалася вузька і слизька стежина, яка вела до провулку через садок біля хати. — Гадаю, що зовсім не скоро, — повторила вона і зупинилась, аби ще раз поглянути на гнітюче злиденний зовнішній вигляд цієї хижки і пригадати ще більш гнітючу злиденність усередині її.