Шрифт:
ТРОЯНДА АДОЛЬФО
єдина з усіх лише я називаю себе Барбарою а не Варварою хоча ніколи свідомо не прошу себе про це не кажу собі що от Варваро заради всього святого називайся Барбарою - не тому що хочеш приховати своє справжнє походження чи з якоїсь іншої причини припекло бути іспанкою бо це ж іспанці не розрізняють «б» і «в» - просто вночі над твоїм ліжком скрипить стеля так ніби по ній босоніж ступає кремезний чолов’яга але не з того боку стелі що вище поверхом є підлогою а з цього - твого - боку і коли
ні - так я собі жодного разу не сказала хоча хотіла бо я не з сором’язливих я можу спокійно на людях перехреститися біля церкви можу перед Святою Вечерею на Різдво коли вся родина стає молитися до образів так само вголос бубоніти молитву як моя стара і глуха баба Васютка - їй на підмогу - щоб показати що мене на відміну від тебе мамо не нервує її голосне бубоніння і я не торкну її за плече якраз на «і не введи нас во іскушеніє» що мовляв може ви заважаєте молитися іншим?!
я не сором’язлива а швидше безпосередня і в своїх почуттях і в своєму гніві
але собі ніколи нічого не казала бо боюсь що почну віддалятись від місця бесіди а моїм голосом говоритиме хтось інший і не до мене а до когось іншого - і ці інші брутально викинуть мене з мене щоб усе навколо підтасувати під реальність і щоб я спостерігаючи за бесідою збоку повірила в те що говорю саме я - щира й відверта я - бо хіба не бачиш адже то твої пальці і перстень на пальцях твій і шрам над правою бровою і повна відсутність родимок - без сумніву це ти - але насправді то не я а хтось інший
тому часто я заливаю себе густим вишневим киселем в якому звук майже не поширюється і який надає моїй шкірі пружної рожевості а очам - трохи випуклості щоб краще бачили в каламуті
у такій драглистій тиші я ніколи не чую шуму знадвору і рідко коли наважуюсь цю тишу сколихнути власним голосом - от учора коли я у заскленій мансарді розглядала ос і джмелів то раптом сказала собі: Барбаро зав’яжи хустинами голови соняшників бо зараз буде гроза
і курити сигарети в такому густому просторі для мене дуже небезпечно бо може приснитися сон як я біжу горбистою лісовою дорогою за автомобілем моїх батьків і не маю сили голосно крикнути щоб батьки сучі діти тут мене не залишали але я курю бо розумію що мушу перейти цей клінічний киселевий стан розбовтати його димом до крайньої межі щоб він тріс як мозоль і я вийду до людей і скажу: ось де я!
але перейти його так само важко як перейти з російських матюків на польські - і ти розумієш причину цього переходу і намагаєшся кілька днів не з’являтися мені перед очі
заходять батьки приречено обнявшись як на давній весільній світлині й дорікають задимленою квартирою - не розривають
мій дід на старості років щодня сидів під горіхом і шмалив самокрути ніби боявся зупинити природний цикл самогубства
очевидно він палив і вночі заплющуючи для сну одне око
волосся його щодня рудішало а два пальці правої руки обвуглювались на папірок і все зменшувались
я пам’ятаю як пальці зменшувались ніби баба Васютка вдосвіта трохи їх підтинала і кидала в баньки з молоком щоб молоко швидко не кисло чи щоб було густим як повидло
нарешті ти приходиш і питаєш куди я діваю свої пальці
але я тільки зараз усвідомлюю як багато часу пішло на те щоб устати раніше ніж дідо почне курити - а він хитрун зовсім не лягав
ти кажеш - дуже щасливий мене бачити… кілька днів не міг прийти бо їздив копати з родичами город і ті родичі обридли тобі по саму горлянку
ти напевне зміг би залишити їх і поїхати зі мною куди завгодно але сумніваюся аби ти зміг мене захищати
ти схожий на жінку бо коли сідаєш на канапу то стуляєш коліна докупи або й гірше - перехрещуєш ноги й ритмічно похитуєш верхньою
ти мав би гордитися такою схожістю але ти її умисне замовчуєш і інстинктивно шукаєш очима в моїй кімнаті дзеркало бо тільки воно є безапеляційним доказом твого існування
ти також замовчуєш що не маєш грошей хоч пристрасно бажаєш їх здобути - й обов’язково якимсь ницим шляхом
ти приховуєш від мене своє постійне бажання ницості у всьому
ні - ти ніколи не поїхав би зі мною куди завгодно
курва
я хочу щоб ти розповідав мені про неї але ти кажеш який ти щасливий мене бачити і що кілька днів порпався на городі а я якраз парю ноги тому не можу зірватися і вдарити тебе по писку
– куди я діваю свої пальці? мене лякає містичне каліцтво - воліла б щоб дідо відрубав собі пальці січкарнею
я питаю тебе як вона хоч знаю сама але хочу побачити твої зворохоблені заячі вуха і плигаюче серденько внизу живота (дивуюся що колись животом називали життя)
ти пригадуєш яка гарна в неї плинність постави як вона вміє дивитись немов знизу як вона любляче усміхається і вірить в Бога - і кажеш що і сам міг би її кохати… це навіть було б правильніше… і вона б поблажливо дивилась на тебе з вікон свого дому
так - це було б правильніше і ти вже її кохаєш а не ненавидиш
з такої нагоди ти дозволяєш собі закурити сигарету батьки обнявшись зазирають до кімнати нагадати про задимлену квартиру але бачать що куриш ти і покірно вибачаються це правильно
вони радіють за мене бо я парю при тобі ноги тобто не соромлюся при тобі оголювати такі інтимні члени своєї конституції що означає нашу одверту вже не приховану близькість
сьогодні вночі батьки будуть кохатися але ти не можеш про це сказати бо теж задихаєшся коли куриш
я дозволяю погладити собі ноги і ти їх гладиш не дивлячись мені в очі бо це принижує твою родину
якби ти мене зараз поцілував - я б усе пробачила і дозволила б себе любити
але ти - плазма подвійної робацької крові… ти ж питаєш: