Ей, коб мене були вчили

Турянський Осип Васильевич

Раду тітки Павлущихи поділяла велика часть гостей, а Кость Єгомосць аргументував ось так:

— Як будете, Павлуню, ксьондзом,

то, напевно, до неба підете, та й нашій фамілії поможете там дістатися.

На те замітив Василь:

— Нині треба всюди плечей.¹

— Та й як-то гарно буде,— казав Кость,— як у нашій фамілії буде двох Єгомосців: старий Кость Єгомосць і молодий Павло Єгомосць.

Та одно Павло сказав, що задумує піти на філософію. Слово «філософ» здивувало багато жінок, а навіть викликало між деякими з них якийсь несмак.

— Як-то,— дивувалась тітка Фрузя, якій тепер язик розв'язався,— то ти, Павле, сушився такі довгі літа над книжками та й на те, аби вийти

на філософа?

— Та Павло, кумо, так жартує,— успокоювала її тітка Хима.

— Ні, не жартую, тітко, хочу бути філософом. Чому ж ви так дивуєтесь? — сміявся Павло.

Тітка Фрузя відповіла:

— Та бо Микита Гавриш не знає ні нумера прочитати, ні кілка затесати і пасе, вибачте, панські свині, а ціле село кличе його філософом!

Уже треті півні співали і місяць сховався за стодолу, а гості все ще забавлялися. Кость, як звичайно, стояв на своїм місці перед столом і приспівував до Павла:

«Напиймося, Павле, тут,

Бо нам в небі не дадут,

Нім до неба підемо,

То ще по три шурнемо».

Заметки

[1]

Протекція (приміт. авт.).