Гаррі Поттер і келих вогню

Ролiнг Дж. К.

— Дивіться, котра вже година, — вигукнула зненацька місіс Візлі, зиркнувши на свій годинник. — Вам усім давно вже час спати, адже, щоб устигнути на Кубок, треба буде прокинутися ранесенько. Гаррі, можеш залишити свій список мені, і я завтра на алеї Діаґон усе тобі куплю. Мені вже всі віддали свої списки. Після Кубка світу ви можете не встигнути. Минулого разу матч тривав п'ять днів.

— Ого... може, й тепер так буде! — захопився Гаррі.

— Боронь Боже, — звів очі до неба Персі. — Страшно подумати, що станеться з шухлядою для вхідних листів,

якщо мене п'ять днів не буде на роботі.

— А що, Персику? Знову хтось підкине туди драконячих какульок? — вишкірився Фред.

— То був зразок добрива з Норвегії! — густо почервонів Персі. — То було не для образи!

— Для образи, — прошепотів Фред Гаррі, коли вони підводилися з-за столу. — То ж ми йому прислали.

— РОЗДІЛ ШОСТИЙ —

Летиключ

Гаррі здалося, що він навіть очей склепити не встиг, а його вже почала будити місіс Візлі.

— Пора вставати, любий Гаррі, — прошепотіла вона й пішла будити Рона.

Гаррі намацав окуляри, надів їх і сів у ліжку. Надворі було ще темно. Коли мати почала торсати Рона, той забурмотів щось нерозбірливе. З-під ковдр на сусідніх із Гаррі ліжках вигулькнули дві розкуйовджені голови.

— Що, вже час? — спитав Фред. Язик у нього заплітався.

Вони мовчки одяглися — такі сонні, що й розмовляти не могли. Позіхаючи й потягуючись, рушили вниз, на кухню.

Місіс Візлі щось мішала у великому баняку на плиті, а містер Візлі сидів за столом і ще раз перевіряв купку великих пергаментних квитків. Коли зайшли хлопці, він розвів руки в боки, демонструючи свій одяг. На ньому був джемпер для гри в гольф і старезні джинси, трохи завеликі й тому підперезані широким шкіряним паском.

— Що думаєте? — нетерпляче спитав він. — Нас же не повинні впізнати... Гаррі, чи я схожий на маґла?

— Так, — посміхнувся Гаррі, — цілком.

— А де Білл, Чарлі і Пер... Пер... Персі? — поцікавився Джордж, з усієї сили позіхаючи.

— Вони вирішили туди явитися, — сказала місіс Візлі, ставлячи на стіл великий баняк, з якого почала накладати в миски вівсянку. — Щоб іще трохи поспати.

Гаррі знав, що явлення — дуже складна процедура. Вона означала зникнення в одному місці й майже негайне виникнення в іншому.

— То вони ще й досі в ліжку? — сварливо буркнув Фред, підсовуючи до себе миску з вівсянкою. — А чому нам не можна являтися?

— Бо ви для цього ще замолоді і не склали іспиту, — відрубала місіс Візлі. — А де ж дівчата?

Вона швиденько вийшла з кухні і задріботіла по сходах.

— Треба складати іспит з явлення? — здивувався Гаррі.

— О, так, — відповів містер Візлі, надійно ховаючи квитки в задній кишені джинсів. — Відділ магічного транспортування днями оштрафував одну пару за явлення без ліцензії. Являтися нелегко і, якщо це виконати неналежним чином, то можуть виникнути ускладнення. Скажімо, та пара, про яку я згадав, узяла й половнулася.

Усі здригнулися, крім Гаррі.

— Е-е... половнулася? — перепитав він.

— Тобто загубили половину самих себе, — пояснив містер Візлі, додаючи до каші кілька ложок меляси. — Тож зрозуміло, що вони застрягли. Не могли зрушити ні назад ні вперед. Мусили чекати рятунку від групи скасування випадкових чарів. Стільки паперів довелося оформляти, скажу вам! А як же було тим маґлам, що побачили загублені частини тіл...

Гаррі раптом уявив собі пару ніг та око, що лежать, покинуті, на бруківці Прівіт-драйв.

— Вони вціліли? — спитав він, здригнувшись.

— А-а, так, — буденно відповів містер Візлі. — Проте на них наклали великий штраф, тож навряд чи їм найближчим часом захочеться повторити свої подвиги. З явленням легковажити не можна. Навіть серед дорослих чарівників багато хто не хоче за нього братися. Надають перевагу мітлам — повільніше, зате безпечніше.

— Але Білл, Чарлі й Персі вміють це робити?

— Чарлі мусив складати іспит двічі, — вишкірився Фред. — 3 першої спроби в нього нічого не вийшло — явився на п'ять миль південніше запланованого місця, звалився прямо на голову якійсь бідолашній бабусі, що йшла в магазин.

— Але з другого разу він склав, — втрутилася місіс Візлі, що саме повернулася на кухню, де всі щиро сміялися.

— Персі склав іспит щойно два тижні тому, — додав Джордж. — Відтоді він щоранку являється на кухні — просто так, для перевірки.

У коридорі почулися кроки, й на кухню зайшли Герміона та Джіні, обидві бліді й невиспані.

— Навіщо нас так рано розбудили? — Джіні, потираючи очі, сіла за стіл.

— Нам далеченько йти, — пояснив містер Візлі.

— Йти? — перепитав Гаррі. — Ми що, на Кубок світу підемо пішки?

— Ні-ні, то дуже далеко, — усміхнувся містер Візлі. — Але частину дороги доведеться пройти. Просто чарівникам дуже важко збиратися великими групами, не привертаючи маґлівської уваги. Навіть за найсприятливіших умов ми під час подорожей маємо бути вельми обачними, а що вже казати про таку величезну подію, як Кубок світу з квідичу...

— Джордже! — раптом крикнула місіс Візлі, й усі аж підскочили.

— Що? — озвався Джордж невинним тоном, який, однак, нікого не міг обманути.

— Що то в тебе в кишені?

— Нічого!

— Не бреши мені!

Місіс Візлі спрямувала чарівну паличку на Джорджеву кишеню й вигукнула "Акціо!"

Кілька дрібних барвистих предметів вилетіло з кишені. Джордж хотів було їх упіймати, та не встиг, і вони опинилися прямо в простягненій долоні місіс Візлі.

— Ми ж тобі веліли їх знищити! — обурилася місіс Візлі, демонструючи всім іриски-язикодризки. — Ми ж тобі казали їх повикидати! Ану, вивертайте кишені! Обидва!

Сцена була не з приємних. Близнюки вочевидь намагалися потай винести з дому якомога більше ірисок, тож місіс Візлі, щоб їх виявити, мусила вдатися до замовляння-викликання.