Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
— Ходімо прогуляємось, — буркнув Рон до Гаррі, — подалі від цього Персі...
Вдавши, ніби йдуть узяти собі ще напоїв, Гаррі з Роном встали з-за столу, обійшли танцюристів і вислизнули у вестибюль. Парадні двері були відчинені, і тремтливі чарівні вогні на трояндових кущах мерехтіли й сяяли. Хлопці зійшли сходами і опинилися на звивистій доріжці, оброслій декоративними кущами та обставленій великими кам'яними статуями. Гаррі чув плюскіт води, наче у фонтані. Тут і там на різьблених лавах сиділи люди. Рон з Гаррі нарешті запримітили вільну й попрямували до неї поміж трояндових кущів,
— ... не розумію, Ігор, навіщо метушитися.
— Северусе, не вдавай, що нічого нема! — голос Каркарофа звучав стурбовано і притишено, наче він боявся, що його підслухають. — Уже кілька місяців це стає дедалі очевидніше. Я серйозно стурбований, я цього не заперечую...
— То зникни, — стримано сказав Снейпів голос. — Зникни, я передам твої вибачення. Сам я, однак, залишаюся в Гоґвортсі.
Снейп з Каркарофим вийшли на світло. Снейп тримав у руці чарівну паличку й стріляв з неї по трояндових кущах — зривав злість. Із багатьох кущів долинали жалібні зойки і вискакували якісь темні фігури.
— Десять очок з Гафелпафу, Фосет! — загарчав Снейп, коли повз нього пробігла дівчина. — І десять очок з Рейвенклову, Стебінс! — крикнув, коли за нею помчав хлопець. — А ви чого тут? — додав він, зауваживши на стежці перед собою Гаррі та Рона. Каркароф також стривожився, помітивши їх. Його рука нервово потяглася до цапиної борідки, і він почав намотувати її на палець.
— Прогулюємось, — коротко відповів Снейпові Рон. — Це ж не протизаконно?
— То прогулюйтеся! — злісно пробурчав Снейп і, проходячи, ледь не збив їх з ніг. Довга чорна мантія розвівалася за ним. Каркароф поспішив за Снейпом. Гаррі з Роном попрямували стежкою далі.
— Чого це Каркароф такий стривожений? — здивувався Рон.
— І відколи це вони зі Снейпом на ти? — поцікавився Гаррі.
Вони дійшли до великого кам'яного північного оленя, над яким здіймалися блискучі струмені високого фонтану. Нечіткі обриси двох велетенських людей виднілися на кам'яній лавці. Вони дивилися на воду в місячному сяйві. І тоді Гаррі почув голос Геґріда.
— Як тілько я вас уздрів, то відразу знав, — сказав він дивно захриплим голосом.
Гаррі та Рон завмерли. Це не схоже було на сцену, за якою їм можна спостерігати... Гаррі озирнувся й побачив Флер Делякур та Роджера Девіса, що стояли неподалік, напівприховані трояндовим кущем. Він поплескав Рона по плечу й кивнув у їхній бік, маючи на думці, що вони зможуть прослизнути тією стежкою непоміченими, бо Флер та Девісові було зовсім не до них. Однак Рон, чиї очі розширилися з жаху, коли він побачив Флер, рішуче затрусив головою й потяг Гаррі глибше — у затінок за оленем.
— Щьо ви знали, 'Еґріде? — запитала мадам Максім з відчутним муркотінням у низькому голосі.
Гаррі геть не хотів цього чути. Він знав, що Геґріда обурило б, якби він довідався, що його в такій ситуації підслуховують. Якби він міг, то заткнув би вуха пальцями й голосно щось би заспівав, та це було неможливо. Натомість він спробував зацікавитися жучком, що повзав по спині кам'яного оленя, але жучок виявився не таким цікавим, щоб відвернути увагу від того, що казав Геґрід:
— Знав'єм...
— Я... Я не р'озумію, про щьо ви, 'Еґріде...
— Бо в мене мати, — тихо сказав Геґрід. — Вона була єдна з остатніх у Британії. Звісно, я не памнятаю її добре... вона мене лишила. Коли я си мав десь три рочки. То не по-материнськи. І не подібно на них. Не відаю, шо з нею си стало... певно, вмерла...
Мадам Максім не відповіла. І Гаррі, злий сам на себе, відірвав погляд від жучка й поглянув через оленячі роги, прислухаючись... Він досі ще не чув, щоб Геґрід розповідав про власне дитинство.
— Вона розбила татуньове серце, коли пішла. Мій татуньо був мацюпусінький. Як я мав років зо шість, я міг си його підоймати й класти на шафу, якщо він мене денервував. Він з того страшно си тішив... — Геґрід замовк. Мадам Максім слухала непорушно, очевидно, дивлячись на срібний фонтан. — Татуньо мене зростив... Але він си вмер, коли я пішов до школи. Я си мусив прокладати свій шлях. А Дамблдор направду мені дуже поміг. Він був зо мною такий добрий...
Геґрід вийняв свою хустинку-як-скатертинку й голосно висякався:
— Але доста про мене. А ви? З чийого боку вам то дісталоси?
Але мадам Максім раптом звелася на ноги.
— Дуже хольодно, — погода й справді була холодна, та голос мадам Максім був набагато холодніший. — Мені пора йти.
— Га? — безпорадно вимовив Геґрід. — Нє, не йдіт! Я... Я ніколи ще не стрічав такого єншого!
— Якого іншого? — спитала мадам Максім крижаним тоном.
Гаррі хотів би підказати Геґрідові, що краще не відповідати. Він стояв у затінку, скрегочучи зубами, і сподівався, що Геґрід нічого не скаже. Та дарма.
— Єнчого наполовину велетня, звісно! — сказав Геґрід.
— Та як ви смієте! — закричала мадам Максім. Її голос пролунав серед нічної тиші, наче сирена. Гаррі почув, як Флер та Роджер вискочили зі свого трояндового куща. — Ніколі в житті мене ще т'ак нє принижювали! Нап'ольовину велетень? Муа? Я? У мене просто... просто вельикі кістки!
І вона помчала пріч. Величезні барвисті зграї фей здіймалися в повітря, коли вона проходила, люто пробиваючись крізь кущі. Геґрід усе ще сидів на лавці, дивлячись їй услід. Було надто темно, щоб зрозуміти, який у нього вираз обличчя. За хвилину він підвівся й попрямував геть, але не до замку, а в темряву туди, де стояла його халупа.
— Роне, — тихесенько сказав Гаррі. — Пішли...
Але Рон не ворушився.
— Що таке? — спитав Гаррі.
Рон поглянув на Гаррі з дуже серйозним виразом обличчя.
— Ти знав? — прошепотів він. — Про те, що Геґрід — наполовину велетень?
— Ні, — сказав Гаррі, знизуючи плечима. — То й що? З погляду, яким подивився на нього Рон, він одразу зрозумів, що знову виявив незнання світу чарівників. Вихований Дурслями, Гаррі сприймав як відкриття чимало такого, що для чарівників було само собою зрозуміле. Та коли він почав навчатися в школі, ці сюрпризи траплялися дедалі рідше. Хоч зараз до нього дійшло, що більшість чарівників не запитали б отак просто "То й що?", виявивши, що мати їхнього друга була велеткою.