Гаррі Поттер і орден Фенікса

Ролiнг Дж. К.

Сіріус і Люпин подарували Гаррі комплект чудових книжок під назвою "Практика захисних чарів та їхнє використання проти темних мистецтв". Книжки мали яскраві й рухомі ілюстрації всіх описаних у ній антизаклять. Гаррі з цікавістю погортав перший том і побачив, що той йому дуже знадобиться при плануванні занять ДА. Геґрід прислав гаманець з бурого хутра і з іклами. Очевидно, він був зачаклований від злодіїв, але Гаррі, на жаль, не міг покласти туди ані монетки, бо ризикував лишитися без пальців. Від Тонкс він отримав маленьку діючу модель "Вогнеблискавки". Гаррі дивився, як та кружляє по кімнаті й шкодував, що справжня

мітла йому вже недоступна. Рон подарував йому величезну коробку горошку на кожен смак, містер і місіс Візлі — традиційний джемпер ручної в'язки та пакунок пиріжків з м'ясом, а Добі — якусь жахливу картину, що він її сам, мабуть, і намалював. Гаррі саме перевернув її догори ногами, щоб подивитися, чи не краща вона в такому вигляді, коли це з гучним ляскотом біля його ліжка явилися Фред і Джордж.

— Веселого Різдва, — побажав Джордж. — Донизу ще не поспішайте.

— Чому це? — здивувався Рон.

— Та мама знову розплакалася, — невдоволено пояснив Фред. — Персі прислав назад різдвяний джемпер.

— Не написав ані слова, — додав Джордж. — Не поцікавився татовим здоров'ям, не відвідав його, нічого.

— Ми намагалися її заспокоїти, — Фред обійшов ліжко й подивився на картину. — Сказали, що Персі — смердюча купа щурячого лайна.

— Не подіяло, — пояснив Джордж, пригощаючись шоколадною жабкою. — Тому за це взявся Люпин. Нехай він її трошки підбадьорить. Тоді, мабуть, і підемо снідати.

— А що тут, до речі, намальовано? — примружився Фред, дивлячись на картину Добі. — Схоже на гібона з чорними очима.

— Це ж Гаррі! — показав Джордж на зворотний бік картини, — тут ззаду написано!

— Доволі схожий, — вишкірився Фред. Гаррі кинув у нього новим щоденником. Той влучив у стіну, впав на підлогу й радісно прорік: "Хто рано встає, тому Бог дає!"

Вони встали й одяглися. Чули, як усі бажають одне одному веселого Різдва. Сходячи донизу, зустріли Герміону.

— Дякую за книжку, Гаррі, — радісно сказала вона. — Я вже давно мріяла про "Нову теорію числомагії"! А ці парфуми такі незвичні, Роне.

— От і добре, — знітився Рон. — А це для кого, до речі? — показав він на акуратно загорнутий дарунок у неї в руках.

— Для Крічера, — весело пояснила Герміона.

— Дивися тільки, щоб не одяг! — попередив її Рон. — Пам'ятаєш, як казав Сіріус: "Крічер забагато знає, його не можна відпускати на волю!"

— Це не одяг, — відповіла Герміона, — хоч, якби моя воля, я обов'язково подарувала б йому якусь одежину замість тієї старої бруднющої ганчірки. Це ковдра з клаптиків. Я собі подумала, що вона трохи оживить його спальню.

— Яку спальню? — пошепки запитав Гаррі, бо вони якраз минали портрет Сіріусової матері.

— Сіріус каже, що це не так спальня, як... клітка, — пояснила Герміона. — Взагалі він спить під баком з водою у комірчині біля кухні.

Коли вони зійшли в підвал, там була тільки місіс Візлі. Стоячи біля плити, вона привітала їх з Різдвом таким голосом, ніби хворіла на сильну застуду. Усі ховали від неї очі.

— Оце і є Крічерова спальня? — спитав Рон, підходячи до закіптюжених дверцят у куточку навпроти комори. Гаррі ще ні разу не бачив, щоб вони були відчинені.

— Так, — трохи нервово відповіла Герміона. — Е-е... краще, мабуть, постукати. Рон постукав, але відповіді не було.

— Мабуть, лазить десь угорі, — припустив він і смикнув дверцята. — Ве-е!

Гаррі зазирнув усередину. Більшу частину комірчини займав величезний старомодний бак для кип'ятіння води, але внизу під трубами Крічер влаштував собі мовби гніздечко. На підлозі лежало якесь ганчір'я та смердючі старі ковдри, а невеличка вм'ятина посередині свідчила, що саме там Крічер і спав, згорнувшись калачиком. Скрізь були розкидані крихти черствого хліба і шматочки старого запліснявілого сиру.

Ззаду в кутку поблискували дрібні монетки та інші речі, які, очевидно, Крічер збирав у будинку, мов та сорока, рятуючи від Сіріусових прибирань. Йому також пощастило зберегти родинні фотографії у срібних рамцях, які цього літа безжально викидав Сіріус. І хоч скло на них було здебільшого розбите, та звідти на Гаррі бундючно позирали крихітні чорно-білі постаті, серед яких він, здригнувшись, упізнав чорняву жінку з важкими повіками, свідком суду над якою побував у Дамблдоровім ситі спогадів — Белатрису Лестранж. Це, здається, була улюблена Крічерова фотографія. Він поставив її перед усіма іншими й незграбно заліпив потріскане скло чароскотчем.

— Мабуть, залишу дарунок отут, — акуратно поклала Герміона пакунок у заглиблення в ганчірках і ковдрах, а тоді обережно зачинила дверцята. — Він його потім знайде. Усе буде гаразд.

— До речі, — саме тієї миті вийшов з комори Сіріус з великим індиком у руках, — хто-небудь останнім часом бачив Крічера?

— Я його не бачив, відколи ми сюди прибули, — сказав Гаррі. — Ти ще якраз виганяв його з кухні.

— Так... — спохмурнів Сіріус. — Знаєш, я його теж відтоді не бачив... мабуть, ховається десь нагорі.

— Він же не міг звідси піти, правда? — завагався Гаррі. — Тобто, коли ти сказав "геть", він же не міг подумати, що це означало геть з будинку?

— Ні-ні, ельфи-домовики не можуть нікуди піти, якщо їм не дати одягу. Вони дуже прив'язані до родинного будинку, — пояснив Сіріус.

— Хоч якщо дуже захочуть, то можуть і піти, — заперечив Гаррі. — Добі два роки тому покинув Мелфоїв, щоб попередити мене. Усе ж відважився, хоч і мусив себе пізніше покарати.

Сіріус трохи збентежився, а тоді сказав: — Пошукаю його потім. Мабуть, десь нагорі ридає над старими панталонами моєї матері. Звичайно, він міг залізти в комірку з білизною й померти там від задухи... але це вже я щось розмріявся.

Фред, Джордж і Рон зареготали, а от Герміона глянула на нього докірливо.

Коли закінчився різдвяний обід, Візлі, Гаррі й Герміона вирішили в супроводі Дикозора та Люпина ще раз провідати містера Візлі. Манданґус ще встиг застати пудинг і бісквіт з вершками, попередньо "позичивши" для такої нагоди в когось машину, бо метро на Різдво не працювало. Машину, яку навряд чи було взято зі згоди власника, збільшили чарами, як це колись робили зі стареньким візлівським "Фордом-Англією". Хоча ззовні її розміри й не змінилися, всередині зручно розмістилося десять осіб разом з водієм Манданґусом. Місіс Візлі спочатку вагалася — Гаррі знав, що їй важко було вибрати між неприязню до Манданґуса і небажанням подорожувати без чарів, та врешті-решт холод надворі й благання дітей перемогли, і вона без зайвих нарікань всілася на задньому сидінні між Фредом та Біллом.