Гаррі Поттер і орден Фенікса
Шрифт:
— Коли останній мамин лист пройде нарешті Амбриджин контроль, — з гіркотою сказав Рон, підпихаючи свою чашку, яка ніяк не могла втриматися на кволих лапках, — буду я бідний. Не здивуюся, якщо вона знову прислала ревуна.
— Але ж...
— Ось побачите, що у втечі Фреда й Джорджа мама звинуватить мене, — сумно зітхнув Рон. — Скаже, що я мав їх зупинити, мав ухопитися за їхні мітли і тримати їх... я знову виявлюся у всьому винний.
— Якщо вона таке й скаже, то це буде абсолютно несправедливо, бо що ж ти міг зробити? Але я впевнена, що вона не скаже
— Так, але є друге питання — як вони дістали там приміщення? — Рон так сильно вдарив чарівною паличкою по чашці, що її лапки знову підігнулися, впали на стіл разом з чашкою й безпомічно задриґалися. — Тут щось нечисто. Щоб наймати приміщення на алеї Діаґон, треба мати купу ґалеонів. Вона захоче знати, як вони роздобули стільки грошей.
— Я теж про це думала, — погодилася Герміона, дозволивши своїй чашці бігати колами навколо Гарріної, чиї коротенькі лапки й далі не могли дотягтися до поверхні столу, — я навіть припускаю, що Манданґус переконав їх перепродувати крадене або ще якесь жахіття.
— Не переконав, — кинув Гаррі.
— Як ти знаєш? — одночасно вигукнули Рон і Герміона.
— Бо... — Гаррі завагався, але, мабуть, настала пора зізнатися. Не варто було й далі мовчати, якщо через це Фреда й Джорджа могли запідозрити у злочинних намірах. — Бо це я дав їм гроші. Торік у червні подарував їм свою нагороду за Тричаклунку.
Усі вражено замовкли. Герміонина чашка скористалася цим, подріботіла до краю стола і хряснулася на підлогу, розлетівшись на черепочки.
— Ні, Гаррі, ти не міг! — пробелькотіла Герміона.
— Я зміг, — вперто повторив Гаррі. — І анітрохи не шкодую. Мені ці гроші не були потрібні, а вони за них відкриють чудову крамничку жартів.
— Та це ж класно! — зрадів Рон. — Це все ти, Гаррі, винен... тепер мама не матиме до мене претензій! Можна їй про це сказати?
— Мабуть, краще сказати, — приречено погодився Гаррі, — особливо, якщо вона думає, ніби вони перепродують крадені казани чи щось таке...
Герміона не промовила ні слова до самого кінця уроку, але Гаррі мав виразну підозру, що ця її вимушена мовчанка довго не триватиме. І справді, коли вони на перерві вийшли з замку на лагідне травневе сонечко, вона вп'ялася в Гаррі намистинами очей і рішуче розкрила рота.
Та Гаррі не дав їй нічого сказати.
— Не треба мене діставати, справу вже зроблено, — категорично заявив він. — Фред і Джордж отримали гроші... і, судячи з усього, багато вже витратили... забрати їх я вже не можу, і не хочу. Тож не трать дарма сили, Герміоно.
— А я й не збиралася говорити про Фреда й Джорджа! образилася вона.
Рон скептично пирхнув, і Герміона метнула на нього спопеляючий погляд.
— От і не збиралася! — сердито крикнула вона. — Я хотіла спитати, коли Гаррі збирається йти просити Снейпа, щоб відновив уроки блокології.
У Гаррі обірвалося серце. Коли вичерпалася тема Фредового й Джорджевого драматичного відльоту, на яку пішло чимало годин, Рон і Герміона захотіли почути новини про Сіріуса. Гаррі не звірявся їм про справжні причини свого бажання побалакати з Сіріусом, тож не знав, що й відповідати. Врешті-решт мусив зізнатися, що Сіріус наполягав, щоб він продовжував вивчати блокологію. Після того він не раз про це шкодував, бо Герміона нічого не забула і постійно діставала його розмовами на цю тему.
— Навіть не кажи, що тобі вже не сняться дивні сни, — правила своєї Герміона, — бо Рон розповідав, що ти вночі знову щось бурмотів крізь сон.
Гаррі сердито глянув на Рона. Той зробив вигляд, що йому за себе соромно.
— Ти не так і сильно бурмотів, — почав виправдовуватися Рон. — Якесь "ще трохи далі".
— Мені снилося, що ви граєте в квідич, — збрехав Гаррі. — Я хотів, щоб ти трохи далі простяг руку і зловив квафела.
Ронові вуха почервоніли. Гаррі відчув мстиву насолоду. Зрозуміло, нічого такого йому не снилося.
Уночі він знову блукав коридором відділу таємниць. Проминув круглу залу, тоді те приміщення, де щось клацало і де мерехтіло світло, а потім знову опинився у великій, мов печера, залі з безліччю полиць із запорошеними скляними кулями.
Він поспішив до ряду номер дев'яносто сім, повернув ліворуч і побіг уздовж ряду... мабуть, саме тоді й почав бурмотіти вголос... "ще трохи, далі"... бо відчував, що його свідоме "я" прагне прокинутися... не встиг добігти до кінця ряду, як уже знову лежав на ліжку, втупившись у стелю.
— Ти хоч намагаєшся перекривати доступ у свій мозок? — пронизувала його поглядом Герміона. — Ти тренуєшся з блокології?
— Аякже! — відповів нібито ображеним тоном Гаррі, але у вічі їй не дивився. Насправді йому було цікаво, що ж там заховано в приміщенні з запорошеними кулями, і тому він прагнув і далі бачити ті сни.
Однак до іспитів залишалося вже менш як місяць, і кожна вільна хвилина присвячувалася повторенню матеріалу, тож коли Гаррі лягав у ліжко, його мозок був такий перенасичений інформацією, що йому взагалі не вдавалося заснути. Коли ж нарешті засинав, то перевтомлений мозок найчастіше підсовував йому ідіотські сни про майбутні екзамени. Мав також підозру, що частина свідомості — та, що говорила зазвичай Герміониним голосом, — відчувала певну провину, коли він мчав коридором до чорних дверей, і тому намагалася його розбудити раніше, ніж він добігав до мети.
— Знаєш, — сказав Рон, вуха в якого й досі були червоні, — якщо Монтеґю не одужає до матчу Слизерину з Гафелпафом, то в нас будуть шанси завоювати Кубок.
— Так, можливо, — зрадів зміні теми Гаррі.
— Ми ж одну гру виграли й одну програли... якщо Слизерин продує в суботу Гафелпафу...
— О, клас, — погодився Гаррі, не слухаючи Рона. Щойно подвір'ям пройшла Чо Чанґ і навіть не глянула в його бік.
Завершальний матч квідичного сезону — між Ґрифіндором та Рейвенкловом — мав відбутися в останню суботу травня. Хоч Гафелпаф перед тим і переміг з невеликим розривом Слизерин, та ґрифіндорці не сміли й мріяти про перемогу — насамперед через жахливу гру Рона на воротах, хоч йому, звісно, ніхто нічого не казав. А от він сам був настроєний досить оптимістично.