Гаррі Поттер і орден Фенікса
Шрифт:
Дядько Вернон роззявив було рота, але мовчки його закрив, ще раз роззявив і знову закрив, а тоді, ніби згадуючи як воно — промовляти слова, — роззявив його втретє і прохрипів: — То... то... вони... е-е... вони... е-е... справді існують... е-е... ті дубентори-чи-як-їх-там?
Тітка Петунія ствердно кивнула.
Дядько Вернон переводив погляд з тітки Петунії на Дад-лі, а потім на Гаррі, ніби сподівався, що зараз хтось вигукне "Перше квітня — брехня всесвітня!". Однак усі мовчали, тож він знову роззявив рота, але цього разу йому не довелося в муках видобувати з себе слова, бо тієї миті з'явилася вже третя за цей
— Годі з мене... цих триклятих... сов, — розгублено процідив дядько Вернон, потупав до вікна і знову його зачинив.
"Дорогий містере Поттере!
На додаток до нашого листа, відправленого приблизно двадцять дві хвилини тому, повідомляємо, що Міністерство магії переглянуло своє рішення щодо негайного знищення Вашої чарівної палички. Ви можете зберегти свою паличку до дисциплінарного слухання справи дванадцятого серпня, коли й буде ухвалено відповідне рішення.
Обговоривши ситуацію з директором Гоґвортської школи чарів і чаклунства, міністерство погодилося вирішити питання про Ваше відрахування того ж самого дня. А поки що Ваше перебування у школі припинено до остаточного розгляду справи.
З найкращими побажаннями,
щиро Ваша
Мафальда Гопкірк,
відділ боротьби з надуживання чарами.
Міністерство магії"
Гаррі тричі перечитав листа. Він відчув величезну полегкість, коли довідався, що його не вигнали остаточно, хоч це й не означало, що боятися більше нічого. Тепер усе залежало від слухання, призначеного на дванадцяте серпня.
— Ну? — повернув Гаррі до реальності дядько Вернон. — І що? Тобі призначили кару? А може, ваше кодло визнає смертний вирок? — додав він з надією.
— Мене викликають на слухання справи, — відповів Гаррі.
— І там тебе засудять?
— Мабуть, що так.
— То я не втрачатиму надії, — гидко вишкірився дядько Вернон.
— Якщо це все... — підвівся Гаррі. Йому страшенно хотілося побути на самоті, обміркувати ситуацію, можливо, написати Ронові, Герміоні або Сіріусу.
— НІ, ЦЕ ЩЕ ДАЛЕКО НЕ ВСЕ! — заревів дядько Вернон. — АНУ СЯДЬ!
— Ну що ще? — Гаррі вривався терпець.
— ДАДЛІ! — рявкнув дядько Вернон. — Я хочу знати, що саме сталося з моїм сином!
— ЧУДОВО! — заволав Гаррі так голосно, що з кінчика його чарівної палички, котру він і досі стискав у руці, аж вистрілили золотисто-червоні іскри. Усі троє Дурслів нажахано зіщулились.
— Ми з Дадлі йшли переходом між алеєю Магнолій і провулком Гліциній, — швидко проказав Гаррі, ледве стримуючи роздратування. — Дадлі почав мене діставати, тож я витяг чарівну паличку, але не скористався нею. А тоді з'явилися два дементори...
— А що ТАКЕ ці дубентори? — люто перепитав дядько Вернон. — Що вони РОБЛЯТЬ?
— Я ж вам казав — висмоктують з людей радість, — пояснив Гаррі, — а якщо трапиться нагода, цілують їх...
— Цілують? — перепитав дядько Вернон, вирячивши очі. — Цілують?
— Так вони називають висмоктування душі через рот. Тітка Петунія тихенько зойкнула.
— Душі? Вони ж її не забрали... його душа в ньому...
Вона схопила Дадлі за плечі й потрусила, мовби намагалася почути, як його душа тарахкотить десь там усередині.
— Авжеж не забрали, бо це було б одразу видно, — сердито кинув Гаррі.
— Ти відігнав їх, синку? — голосно спитав дядько Вернон, явно прагнучи перевести розмову на доступний йому рівень. — Уперіщив подвійним аперкотом, так?
— Дементорів подвійним аперкотом не проженеш, — процідив Гаррі.
— Тоді чому з ним усе гаразд? — наполягав дядько Вернон. — Чому ж його не висмоктали, га?
— Бо я викликав патронуса...
ШУРХ! З шумом і свистом, із запорошеними крильми, з каміна вилетіла четверта сова.
— ЗАРАДИ ГОСПОДА! — заревів дядько Вернон, жмутками видираючи волоски з вусів, чого він уже давненько не робив. — Я ТУТ НЕ ПОТЕРПЛЮ СОВ! НЕ ДОЗВОЛЮ, КАЖУ ТОБІ!
Але Гаррі вже знімав з совиної лапки сувій пергаменту. Він був настільки впевнений, що цього листа прислав Дамблдор, щоб пояснити все — і про дементорів, і про місіс Фіґ, і про те, що задумало міністерство, і як саме він, Дамблдор, збирається це владнати, — що вперше в житті відчув розчарування, побачивши Сіріусів почерк. Гаррі примружив очі, щоб у них не потрапив порох, коли остання сова пурхнула назад у димар і, не зважаючи на дядькові прокльони, прочитав записку від Сіріуса.
"Артур розповів нам, що сталося. Не виходь з будинку, хоч би там що".
Ці слова, як здалося Гаррі, настільки не відповідали ситуації, що він навіть глянув на зворотний бік пергаменту, але там нічого не було.
Його знов охопило роздратування. Невже ніхто не похвалить його за те, що він самотужки відігнав двох дементорів? І містер Візлі, і Сіріус сприйняли це так, мовби він утнув якусь дурничку, і не докоряли йому лише тому, що досі не з'ясували рівня завданої шкоди.
— ... пришестя, тобто нашестя, сови зграями шугають по хаті. Я цього не потерплю, я...
— Я не можу їх зупинити, — буркнув Гаррі, зіжмакавши Сіріусового листа.
— Я хочу знати правду про те, що сталося! — гримнув дядько Вернон. — Якщо на Дадлі напали демендери, то чому вигнали тебе? Ти зробив своє оте, ти ж сам зізнався!
Гаррі набрав у груди повітря, щоб заспокоїтись. Йому знову розболілася голова. Страшенно хотілося забратися з кухні, якнайдалі від Дурслів.
— Я виконав закляття "Патронує", щоб відігнати дементорів, — пояснив він, намагаючись не хвилюватися. — Це єдине, що на них діє.
— Але що ті дементоїди робилиу Літл-Вінґїні? — обурено поцікавився дядько Вернон.
— Не можу сказати, — втомлено відповів Гаррі. — Поняття не маю.
Голова тріщала від болю і від сліпучого кухонного світла. Роздратування вщухало. Він був цілком вичерпаний. Дурслі не відводили від нього очей.
— Це ти, — переконано мовив дядько Вернон. — Це пов'язано з тобою, я знаю. Бо чого б вони сюди приперлися? Чого б опинилися у тому переході? Ти тут єдиний... єдиний... — він явно не міг змусити себе вимовити слово "чарівник". — Єдиний, ну-ти-знаєш-хто.