Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
– ГАРРІ, НЕ СМІЙ!
– ...деморт шукає бузинову паличку!
– Це ім’я - табу!
– загорлав Рон, зриваючись на ноги, бо надворі коло намету щось голосно ляснуло.
– Я ж тобі казав, Гаррі, що нам більше не можна його називати... треба захиститися новими закляттями-оберегами... швидко... вони так знаходять...
Але зненацька Рон замовк, і Гаррі знав чому. Стервоскоп на столі засвітився й закрутився. Почулися голоси, вони швидко наближалися - грубі й збуджені голоси. Рон витяг з кишені світлогасник
– Виходьте з піднятими руками!
– пролунав у темряві хрипкий голос.
– Ми знаємо, що ви там! На вас націлено півдесятка чарівних паличок, і нам плювати, в кого влучать закляття!
– РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ -
Маєток Мелфоя
Гаррі глянув на друзів, але в темряві розрізнив тільки їхні силуети. Побачив, що Герміона націлила чарівну паличку, але не надвір, а йому в лице. Щось бахнуло, спалахнуло біле світло, і він аж зігнувся від болю, нічого не бачачи. Відчув долонями, як швидко розбухає обличчя, й важкі кроки затупали навколо нього.
– Вставай, паскудо!
Незнайомі руки грубо підняли Гаррі з землі. Не встиг він їх зупинити, як хтось понишпорив у його кишенях і забрав тернову чарівну паличку. Гаррі затулив долонями обличчя, що нестерпно боліло й було якесь незнайоме під пальцями - обважніле, набрякле й пухке, наче від сильної алергії. Очі перетворилися на щілинки, крізь які він ледве бачив. Окуляри десь упали, коли його витягали з намету. Розрізняв розмиті постаті чотирьох чи п’ятьох чоловіків, що приборкували Рона й Герміону.
– Геть... від... неї!
– закричав Рон. Звук ударів кулаками по тілу годі було з чимось переплутати. Рон застогнав від болю, а Герміона крикнула:
– Не займайте його, не рухайте!
– Твоєму кавалерові буде ще гірше, якщо він виявиться в моєму списку, - пролунав до жаху знайомий хрипкий голос.
– Дуже приємна дівчинка... яке задоволення... я так люблю м’якеньку шкірку...
Гаррі трохи не знудило. Він упізнав цей голос - Фенрір Ґрейбек, вовкулака, якому дозволили носити мантію смертежера як подяку за його звірячу жорстокість.
– Обшукати намет!
– звелів інший голос.
Хтось жбурнув Гаррі долілиць на землю. Глухий удар засвідчив, що поруч кинули Рона. Чулися кроки й гуркіт. Це чоловіки перекидали стільці, обшукуючи намет.
– Ану глянемо, хто тут у нас, - пролунав над головою зловтішний Ґрейбеків голос, і Гаррі перекинули на спину. Світло чарівної палички впало на лице і Ґрейбек зареготав.
– Такі мармизи треба маслопивом запивати. Що з тобою сталося, почваро?
Гаррі відповів не зразу.
– Я тебе питаю, - повторив Ґрейбек, а Гаррі отримав удар у живіт, від якого аж зігнувся, - що сталося?
– Ужалило, - пробурмотів Гаррі.
– Щось мене вжалило.
– Ага, схоже на це, - пролунав другий голос.
– Як твоє прізвище?
– прогарчав Ґрейбек.
– Дадлі, - відповів Гаррі.
– А ім’я?
– Я... Вернон. Вернон Дадлі.
– Перевір список, Скабіор, - розпорядився Ґрейбек, і Гаррі почув, як той почовгав до Рона.
– А ти хто, рудий?
– Стен Шанпайк, - відповів Рон.
– Так ми й повірили, - сказав чоловік на прізвище Скабіор.
– Що ми, Стена Шанпайка не знаємо? Він же на нас працює.
Знову почувся глухий удар.
– Я... Б-барді, - застогнав Рон, і Гаррі зрозумів, що в нього в роті повно крові.
– Барді Відлі.
– Візлі?
– проскреготів Ґрейбек.
– То ти пов’язаний зі зрадниками роду, навіть якщо й сам не бруднокровець. І нарешті, твоя юна гарненька подружка...
– Він це сказав так пожадливо, що в Гаррі мороз пройшов по спині.
– Не спіши, Ґрейбек, - застеріг Скабіор, а інші загиготіли.
– Ой, та я ще не кусаю. Ану, чи пригадає вона своє ім’я швидше за Барні. Ти хто, симпатюля?
– Пенелопа Клірвотер, - відповіла Герміона. Голос її, хоч і повний жаху, звучав переконливо.
– Який твій Кровний статус?
– Напівкровна, - сказала Герміона.
– Легко перевірити, - втрутився Скабіор.
– Але, судячи з вигляду, уся ця шпана ще мала б ходити в Гоґвортс...
– Ми по’инули ш’олу, - пояснив Рон.
– Покинули, рудий?
– перепитав Скабіор.
– І що, надумали піти в турпохід? І так собі, для хохми, назвати ім’я Темного Лорда?
– Де ’ля ’охми, - заперечив Рон.
– Випа’ково.
– Випадково?
– Усі аж зігнулися з реготу.
– А ти знаєш, Візлі, де полюбляють називати ім’я Темного Лорда?
– прогарчав Ґрейбек.
– В Ордені Фенікса. Ці слова щось для тебе означають?
– Ні.
– А вони там не виявляють належної пошани до Темного Лорда, тому на це ім’я накладено табу. Ми вже так вирахували кількох членів Ордену. Але побачимо. Зв’яжіть їх разом з іншими двома затриманими!
Хтось схопив Гаррі за волосся, поволік, примусив сісти, прив’язав спиною до інших спин. Гаррі усе ще був напівсліпий і майже нічого не бачив набряклими очима. Коли чоловік, що його зв’язував, відійшов, Гаррі зашепотів до інших бранців.
– Хтось має чарівну паличку?
– Ні, - озвалися Рон і Герміона по обидва боки від нього.
– Це все я винен. Я назвав його ім’я, пробачте мені...
– Гаррі?
Це був новий, хоч і знайомий голос, а пролунав він у Гаррі за спиною, ліворуч від Герміони.