Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
Шрифт:
— Що, ніхто не хоче? — жалібно перепитав Геґрід.
— Я хочу, — сказав Гаррі.
Ззаду хтось перелякано охнув.
— Ой, ні, Гаррі! Згадай чаїнки! — прошепотіли Парваті й Лаванда.
Але Гаррі мовби й не чув. Він переліз через загороду на пасовисько.
— Молодець, Гаррі! — заревів Геґрід. — Гадаю, ти си впораєш з Бакбиком.
Він відв'язав сірого гіпогрифа і зняв з нього нашийника. Учні затамували подих. Мелфой зловісно примружився.
— Тепер не квапся, Гаррі, — спокійно мовив Геґрід. — Дивися йому в очі, але не кліпай — гіпогрифи
Гарріні очі відразу засльозилися, але він не кліпав. Бакбик повернув свою велику гостродзьобу голову і втупився в Гаррі лютим оранжевим оком.
— Файно, — похвалив Геґрід. — Файно, Гаррі... а тепер уклонися...
Гаррі не горів бажанням наставляти Бакбикові свою потилицю, проте швиденько вклонився.
Гіпогриф і далі пихато на нього поглядав. Він не ворушився.
— Йой! — стривожився Геґрід. — Гаррі... відходь, але помалу..
Але тут, на превеликий подив Гаррі, гіпогриф раптом зігнув лускаті передні лапи і, поза всякими сумнівами, теж уклонився.
— Дуже файно, Гаррі! — несамовито вигукнув Геґрід. — Добре... Тепер можеш його помацати!.. Ану, погладь йому дзьобика, давай!
Гаррі, який волів би радше відійти якнайдалі, повільно наблизився до гіпогрифа і кілька разів погладив йому дзьоба. Гіпогриф млосно заплющився від задоволення.
Усі заплескали. Усі, крім Мелфоя, Креба і Ґойла, що мали вельми розчарований вигляд.
— Файно, Гаррі! — тішився Геґрід. — Тепер, гадаю, він дозволить тобі політати на ньому!
Цього Гаррі аж ніяк не сподівався. Він звик літати на мітлі, але між мітлою і гіпогрифом була певна різниця...
— Сідай зразу за крилами, — підказував Геґрід, — але вважай — не смикни за якусь пір'їну: йому се не сподобається...
Гаррі поставив ногу на крило і видерся гіпогрифові на спину. Бакбик підвівся. Гаррі не знав, за що триматися — скрізь було саме пір'я.
— Гайда, пішов! — гукнув Геґрід і ляснув гіпогрифа.
Зненацька пообіруч від Гаррі розгорнулися десятиметрові крила. Він ледве встиг ухопити гіпогрифа за шию, як вони зринули в небо. То була аж ніяк не мітла, і Гаррі відразу це збагнув. Гіпогрифові крила не надто безпечно підкидали його ноги — здавалося, що Гаррі ось-ось упаде. Лискучі пір'їни вислизали з пальців, але він не наважувався стискати їх міцніше. На відміну від плавного польоту на "Німбусі-2000", тепер його жбурляло то вперед, то назад: тулуб гіпогрифа рухався разом з крильми.
Бакбик облетів пасовисько і пішов на посадку — цього Гаррі побоювався найбільше. Щоб не гулькнути сторч головою через гладеньку шию гіпогрифа, він відхилився назад. Почулися три глухі удари — гіпогрифові лапи торкнулися землі. Гаррі насилу втримався.
Усі, окрім Мелфоя, Креба і Ґойла, радісно закричали.
— Ти файно си тримав, Гаррі! — чудувався Геґрід. — Хто наступний, га?
Підбадьорені успіхом Гаррі, учні обережно полізли через огорожу. Геґрід по черзі відв'язував гіпогрифів, і невдовзі по всьому пасовиську схвильовані діти віддавали їм поклони. Невілові кілька разів довелося задкувати від свого гіпогрифа, який ніяк не хотів згинати перед ним коліна. Рон з Герміоною вподобали гнідого гіпогрифа. Гаррі стежив за ними звіддалік.
Мелфой, Креб і Ґойл обрали Бакбика. Бакбик уклонився Мелфоєві, який пихато погладжував йому дзьоба.
— Карочє, це все дуже просто, — сказав Мелфой голосно, щоб почув Гаррі. — Я в цьому й не сумнівався. Навіть Поттер з ним упорався... Хіба ти взагалі небезпечний, га? — глузливо запитав він гіпогрифа. — Ну, відповідай, тварюко нещасна...
Миттєво зблиснули сталеві пазурі, і Мелфой пронизливо заверещав. Геґрід кинувся до Бакбика, накинув йому нашийник і став відтягати його від Мелфоя, що, заюшений кров'ю, корчився на землі.
— Я помираю! — волав Мелфой перед нажаханими учнями. — Я помираю, гляньте! Він мене вбив!
— Не помираєш! — гаркнув сполотнілий Геґрід. — Поможіть мені... треба забрати його звідси...
Герміона побігла відчиняти ворота. Геґрід підняв Мелфоя, немов пір'їнку, і Гаррі встиг побачити на його руці глибоку рану, з якої цебеніла на траву кров. Геґрід прожогом мчав до замку.
Приголомшені учні рушили слідом. Слизеринці в один голос звинувачували Геґріда.
— Його треба негайно вигнати! — кричала заплакана Пенсі Паркінсон.
— Мелфой сам винен! — відрізав Дін Томас.
Креб із Ґойлом погрозливо заграли м'язами.
Усі вони піднялися кам'яними сходами до порожнього вестибюлю.
— Я гляну, чи він ще живий! — вигукнула Пенсі й побігла мармуровими сходами нагору. Решта слизеринців, не перестаючи шпетити Геґріда, подалася до своєї вітальні в підвалі.
Гаррі, Рон і Герміона поспішили до своєї вежі.
— Думаєте, з ним буде все гаразд? — стурбовано запитала Герміона.
— Звичайно! Мадам Помфрі миттю загоїть йому ту подряпину, — запевнив Гаррі, котрому шкільна лікарка заліковувала ще й не такі рани.
— Краще б це сталося не на першому ж уроці Геґріда, правда? — стурбовано мовив Рон. — Тепер Мелфой зробить з мухи слона і так йому напаскудить...
Сподіваючись побачити Геґріда, вони першими прийшли на вечерю до Великої зали. Але його там не було.
— Його ж не звільнили, правда? — Герміона навіть не торкалася до м'ясної запіканки.
— Хай тільки спробують, — сказав Рон, який теж нічого не їв.
Гаррі стежив за слизеринським столом. Декілька учнів на чолі з Кребом і Ґойлом збилися докупи й про щось змовлялися — очевидно складали свою версію пригоди.
— Принаймні, нудним цей перший шкільний день не назвеш, — похмуро пожартував Рон.
Після вечері вони подалися до своєї вітальні готувати домашнє завдання для професорки Макґонеґел. Але робота не йшла: вони ніяк не могли зосередитися і весь час визирали з вікна.
— У Геґріда засвітилося, — раптом сказав Гаррі. Рон глянув на годинника.
— Якщо бігом, то ще можемо з ним побачитись, ще не дуже пізно...
— Навіть не знаю, — нерішуче мовила Герміона і зиркнула на Гаррі.