Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Ролiнг Дж. К.

— А!.. Ти — син Поттера! — мовив він. — Краще вертайся до Геґріда. В лісі зараз небезпечно, а надто для тебе. Умієш їздити верхи? Так буде швидше. Мене звати Фіренце, — додав він, опускаючись на передні ноги, щоб Гаррі міг вилізти йому на спину.

З іншого краю галявини раптом також долинув тупіт копит. Серед дерев з'явилися захекані Ронан і Бейн з лискучими від поту боками.

— Фіренце! — гримнув Бейн. — Що це ти робиш? У тебе на спині людина! І тобі не сором? Ти що — коняка?

— А ви знаєте, хто це? — відповів Фіренце. —

Це Поттерів син. Чим швидше він вийде з цього лісу, тим краще.

— Ти йому щось казав? — гаркнув Бейн. — Не забувай, Фіренце, ми поклялися не чинити опір небесам. Хіба рух планет не підказав тобі, що має статися?

Ронан схвильовано вдарив копитом об землю.

— Я певен, що Фіренце старався вчинити якнайкраще, — сказав він своїм сумним голосом.

Бейн сердито брикнув задніми ногами.

— Якнайкраще!.. Яке нам до цього діло? Кентаври не повинні втручатися в те, що було передбачене! Ми не гасаємо, мов ті осли, за людьми, які заблукали в нашому лісі!

Раптом Фіренце розгнівано став на диби, аж Гаррі мусив ухопитися йому за плечі, щоб не впасти.

— Ти що, не бачиш цього єдинорога! — заревів фіренце до Бейна. — Ти що, не розумієш, чого його вбили? Може, планети не відкрили тобі цієї таємниці? Так, Бейне, я готовий стати проти того, що зачаїлося в цьому лісі, а, якщо треба, то й разом з людьми!

І Фіренце разом з Гаррі, що вчепився за нього, шугнув поміж дерева, покинувши Ронана й Бейна. Гаррі не міг зрозуміти, що сталося.

— Чому Бейн так розсердився? — запитав він. — І від кого ти мене врятував?

Фіренце вповільнив ходу, звелів Гаррі нахилити голову, щоб не зачепитися за низьке гілля, але не відповів на запитання. Вони так довго йшли мовчки, аж Гаррі подумав, що Фіренце вже ніколи до нього не заговорить. Але, коли вони продерлися крізь надто густі дерева, Фіренце раптом зупинився.

— Гаррі Поттер, чи знаєш ти, навіщо потрібна кров єдинорогів?

— Ні, — відповів Гаррі, вражений цим дивним запитанням. — Для настійок ми вживали тільки ріг і волосини з хвоста.

— Це тому, що вбити єдинорога — страхітлива річ! — сказав Фіренце. — На такий злочин може піти тільки той, кому нема чого втрачати і хто хоче здобути все. Кров єдинорога рятує твоє життя, навіть якщо ти за міліметр від смерті, але за Це треба сплатити жахливу ціну. Хто вб'є таку чисту й беззахисну істоту заради власного спасіння, той матиме прокляте життя з тієї миті, як його губи торкнуться крові єдинорога!

Гаррі вп'явся очима в Фіренцеву потилицю, яка сріблилася в місячному сяйві.

— Але хто б на таке наважився? — здивувався він. — Якщо ти довіку будеш проклятий, то, мабуть, уже краще смерть? Чи не так?

— Так, — погодився Фіренце, — хіба що тобі треба дожити до тієї миті, коли ти вип'єш іншого напою — того, що відновить усю твою силу й могутність і після якого ти вже ніколи не помреш. Поттере,

ти знаєш, що нині сховано в школі?

— Філософський камінь! Звичайно… еліксир життя!.. Але я не розумію, хто…

—Хіба ти не пригадуєш нікого, хто багато років міг чекати повернення своєї влади, хто весь цей час чіплявся за життя, дожидаючи свого шансу?

Мовби якийсь залізний кулак раптом стиснув Гарріне серце. В шелестінні дерев йому ніби вчулися давні слова Геґріда: "Кажуть, ніби він помер. По-моєму, се дурниці. Не знаю, чи в нього ще лишалося щось людське, аби померти".

— То ти вважаєш, — хрипким голосом мовив Гаррі, — що це був Вол…

— Гаррі! Гаррі, ти живий?

Стежиною до них бігла Герміона, а за нею, засапавшись, човгав Геґрід.

— Живий! — відповів Гаррі, не зовсім розуміючи, що він каже. — А єдиноріг мертвий, Геґріде. Він там, на тій галявині.

— Тепер я тебе залишу, — промовив Фіренце, коли Геґрід побіг оглянути єдинорога. — Ти вже в безпеці.

Гаррі сповз йому зі спини.

— Щасти тобі, Гаррі! — побажав Фіренце. — Буває, що й кентаври неправильно розуміють рух

планет. Сподіваюся, це один з таких випадків. — Він повернувся й помчав углиб лісу, лишивши позаду тремтячого Гаррі.

Рон заснув у темній вітальні, так і не діждавшись їхнього повернення. Коли Гаррі зненацька його розбудив, Рон почав вигукувати щось про пенальті з квідичу. Але вже через мить він широко розплющив очі, коли Гаррі почав розповідати їм з Герміоною про все, що сталося в лісі.

Гаррі не міг ані сидіти, ні стояти. Він ходив сюди-туди перед каміном і ще й досі тремтів.

— Снейп хоче віддати камінь Волдемортові, а Волдеморт чекає в лісі!.. А ми…

— Не називай це ім'я! — нажахано прошепотів Рон, неначе думав, що Волдеморт може їх почути.

Гаррі його не слухав.

— Фіренце мене врятував, хоч і не мав права… Бейна це розлютило, він казав не втручатися в те, що провістили планети… Мабуть, вони показали, що Волдеморт повертається… Бейн думає, що Фіренце мав дозволити Волдемортові вбити мене… Напевне, зірки провістили й мою смерть.

— Припини називати це ім'я! — зашипів Рон.

— Отож мені лишається тільки чекати, коли Снейп украде камінь, — гарячково міркував Гаррі, — і тоді Волдеморт зможе повернутися і вбити мене… Що ж, Бейн тоді, мабуть, буде задоволений!

Герміона була вкрай перелякана, але спробувала заспокоїти його.

— Гаррі, всі кажуть, що Дамблдор — єдиний, кого завжди боявся Відомо-Хто. Поки тут Дамблдор, Відомо-Хто тебе не зачепить. Крім того, чому ти Думаєш, ніби кентаври ніколи не помиляються? Їхні припущення звучать як якесь ворожіння, а професорка Макґонеґел вважає ворожіння дуже неточною галуззю магії.

Коли вони закінчили розмову, починало вже світати. Полягали цілком виснажені, з пересохлими горлянками. Проте нічні сюрпризи ще не скінчилися.