Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів
Шрифт:
Свідок — Так.
Суддя — Свідок попереджується про те, що він несе відповідальність за правдивість своїх свідчень. Що відбулося потім?
Свідок — Я принесла замовлення Ван дер Спаків, нагадавши їм між іншим, що паприку і сіль не варто брати однією рукою, і вони, поївши, пішли, а хлопчик залишився гратися і допивати свій шоколад. Тоді у сад зайшла присутня тут д-р Дорота Шульц і сіла за свій стіл. Перш ніж я встигла прийняти замовлення, до її столика підійшов тепер вже вбитий д-р Муавія і сів поруч. Було видно, що її час падає як дощ, а його — віє наче сніг. Він був завіяний тим снігом уже по саму шию. Я помітила, що
— Тому що мене вже нудить! — відповів хлопчик.
— Нудить? — перепитав д-р Муавія. — Від чого?
— Від вашої демократії! — промовив хлопчик слово в слово.
Тоді я ще нижче схилилася над криницею і почала прислухатися до розмови, яка здавалася мені тим дивнішою, чим довше вона велася.
— Від якої демократії?
— Від такої, яку захищаєш ти і схожі на тебе. Подивись на результати тої вашої демократії: раніше великі народи пригноблювали малі народи. Тепер все навпаки. Тепер від імені демократії малі народи тероризують великі. Подивись на світ навколо: біла Америка боїться чорних, чорні бояться пуерторіканців, євреї — палестинців, євреїв — араби, серби — албанців, китайці бояться в'єтнамців, англійці — ірландців. Малі риби відгризають вуха великим рибам. Замість того щоб під терором були меншини, демократія ввела нову моду, і тепер більшість населення цієї планети — під гнітом… Ваша демократія — то скурва мама…
Суддя — Свідкові нагадують про заборону подання неправдивих свідчень. Ви стверджуєте під присягою, що все це говорила дитина віком неповних чотирьох років?
Свідок — Так, я стверджую, бо чула це на власні вуха. Тут я захотіла ще й побачити те, що чую, і пересунулась за колоною рівно настільки, щоб побачити з-за неї сад. Дитина схопила зі столу револьвера д-ра Шульц, розставила широко ноги, зігнула їх трохи в колінах і, цілячись обома руками, наче професіонал, крикнула д-ру Муавії:
— Роззяв рота, щоб я не зіпсував тобі зуби!
Розгубившись, д-р Муавія справді розкрив рота, і дитина вистрілила. Я думала, що то іграшковий пістолет, але д-р Муавія впав на спину разом зі стільчиком. Цвиркнула кров, і тоді я побачила, що одна штанина д-ра Муавія була в болоті — одною ногою він вже стояв у могилі. Дитина кинула зброю, підійшла до свого столу і взялася допивати шоколад. Д-р Муавія лежав непорушно, і цівка крові зав'язалась йому під бородою в вузол. Тоді я подумала: тепер і в нього буде краватка… Хвилиною раніше почувся крик добродійки Шульц. Усе, що відбулося потім, відоме усім вам. Була констатована смерть д-ра Муавії, його тіло забрали, а д-р Шульц сповістила про смерть ще одного гостя нашого готелю, д-ра Ісайла Сука…
Обвинувач — „Тоді я подумала: тепер і в нього буде краватка!“ Я хочу висловити перед судом своє найглибше обурення манерою висловлювання свідка. Хто ви за національністю, панно, чи пані, Атех?
Свідок — Це важко пояснити.
Обвинувач — Попрошу вас спробувати.
Свідок — Я — хозарка.
Обвинувач — Як ви сказали? Ніколи не чув про такий народ. Який паспорт ви маєте? Хозарський?
Свідок — Ні, ізраїльський.
Обвинувач — Нарешті. Це я й хотів почути. Як це — ви хозарка, проте з ізраїльським паспортом? Ви відмовились від свого народу?
Свідок (сміється) — Ні, можна сказати — зовсім навпаки. Хозари перетворилися на євреїв, а разом з ними і я прийняла юдаїзм та ізраїльський паспорт. Бо що я одна на цьому світі? Якби всі араби стали євреями, чи залишились би ви арабом?
Обвинувач — Ми не потребуємо ваших коментарів і запитання тут ставите не ви. Ваші свідчення вигадані з метою допомогти звинуваченій, яка має такий самий паспорт. У мене більше немає запитань. Сподіваюся, у присяжних теж…»
Після цього виступу слово було надане сімейству Ван дер Спак з Бельгії. Вони одноголосно стверджували три речі. По-перше, безглуздо вірити в розповідь про те, що дитина трьох років могла здійснити вбивство. По-друге, слідство встановило, що д-р Муавія був убитий зі зброї, на якій знайшли відбитки пальців лише одної особи — д-ра Дороти Шульц. Крім того, в слідчих паперах вказано, що згадана зброя (марки S.&W. 36 моделі, 38 калібру), з якої вбили д-ра Муавію, належала д-ру Шульц. По-третє, пані Спак як головний свідок звинувачення стверджувала, що в д-ра Шульц були мотиви для вбивства д-ра Муавії і в Царгород вона прибула власне з наміром убити його, що й зробила. Мова йшла про те, що, як було встановлено у слідчому процесі, під час єгипетсько-ізраїльської війни д-р Муавія тяжко поранив чоловіка д-ра Дороти Шульц. Таким чином, мотиви вбивства очевидні. Убивство з метою помсти. Свідчення кельнерки готелю «Кінгстон» не можуть бути прийнятими до уваги. Це й усе.
На підставі отриманих свідчень звинувачення вимагало покарати д-ра Дороту Шульц як винну в умисному вбивстві, яке, окрім всього, має ще й політичне забарвлення. Тоді перед судом вивели звинувачену. Д-р Шульц зробила зовсім коротку заяву. Вона не винна у смерті д-ра Муавії. І має докази на свою користь. У неї є алібі. На запитання судді, що то за алібі, вона відповіла:
— В ту мить, коли був убитий д-р Муавія, я вбила зовсім іншу особу — д-ра Ісайла Сука. Я задушила його подушкою у його номері.
У слідчих паперах згадувалось про те, що пана Ван дер Спака також бачили того ранку в кімнаті д-ра Сука якраз в момент його смерті, але зізнання д-ра Шульц зняло з бельгійця будь-які звинувачення.
Слідство закінчилося, і вирок був винесений. З д-ра Дороти Шульц було знято звинувачення в умисному вбивстві д-ра Абу-Кабира Муавії з метою помсти; натомість її засудили за вбивство д-ра Ісайла Сука. Вбивство д-ра Муавії залишилось нерозкритим, а сімейство Ван дер Спак було звільнено. Кельнерка готелю «Кінгстон» була покарана грошовим стягненням за спробу заплутати справу і спрямувати розслідування хибним шляхом.
Д-р Дорота Шульц засуджена до шести років ув'язнення у царгородських казематах. Вона пише листи, адресовані на своє власне ім'я у Краків. Усі листи переглядаються, і закінчуються вони завжди тою ж незрозумілою фразою: «Наша брехлива жертва врятувала нас від смерті».
Під час обшуку в кімнаті д-ра Сука не було знайдено жодних книг чи паперів. Знайшли тільки одне яйце, розбите з тупого боку. Пальці вбитого були вимащені жовтком, себто, останнє, що робив він у цьому житті — це розбивав яйце. Був знайдений і якийсь незвичайний ключ із золотою голівкою, який на диво добре підходив до дверей однієї з кімнат для прислуги в готелі «Кінгстон». До кімнати кельнерки Вірджинії Атех.