Хроніка капітана Блада
Шрифт:
Блад, примружившись, подивився на губернатора. Невже цей чоловік — несосвітенний дурень чи він просто шахрай?
— О, та вам пальця в рот не клади, — засміявся він. — Тепер я не сумніваюсь, що мушу провести решту своїх днів, рятуючи британські колонії, коли вони попадуть у скруту. А зараз я тут і тут залишатимусь, поки не одержу двадцять тисяч золотих червінців. — Він кинув капелюха на стіл, підсунув стільця й сів на нього, поклавши ногу на ногу. — А сьогодні тепло, полковнику, чи не так?
Очі полковника розлючено блиснули.
— Капітане Макартні, сторожа чекає на галереї. Будьте ласкаві, покличте її.
— Ви
— Авжеж, сер, — похмуро відказав полковник. — Це мій беззастережний обов'язок. Я повинен був зробити це ще тієї миті, коли ви ступили на цей берег. А тепер ви переконуєте мене в тому, що я повинен був вчинити так, незважаючи ні на які обставини. — Він махнув рукою солдатові, який зупинився в дверях. — Прошу вас, капітане Макартні, дійте.
— Зачекайте хвилиночку, капітане Макартні! Тільки хвилиночку, полковнику! — Блад підніс руку. — Це ж дорівнює оголошенню війни.
Полковник зневажливо знизав плечима.
— Можете називати це, як вам заманеться. Це не має значення.
Сумніви капітана щодо чесності губернатора по цих словах розвіялись без сліду. Полковник був звичайнісіньким дурнем, в голові якого двом думкам уже не вистачало місця.
— Навпаки, це має величезне значення. Оскільки ви оголошуєте мені війну, то матимете її. Але попереджаю вас, що буду з вами такий же нещадний, як учора з іспанцями, коли я був вашим союзником.
— Сто чортів, — вилаявся Макартні,— ми тримаємо його в руках, а він он як розмовляє!
— Інші вже тримали мене в руках, капітане Макартні. Тож не покладайте на це надто великих надій. — Блад усміхнувся, потім додав: — Вашому острову пощастило, що війну, яку ви мені оголосили, можна вести без пролиття крові. По суті, вона вже розпочалась, і вам досить буде одного погляду, щоб прийти до висновку: стратегічна перевага на моєму боці, і вам не залишається нічого іншого, як капітулювати.
— Я не бачу підстав, щоб прийти до такого висновку, сер.
— Це тому, що ви надто повільно усвідомлюєте очевидне. Я починаю схилятись до думки, що у нас на батьківщині подібну рису вважають обов'язковою для губернатора в колоніях. Хвилиночку терпіння, полковнику: я звертаю вашу увагу на те, що мій корабель перебуває поза межами гавані. На його борту дві сотні завзятих бійців, які проковтнуть ваших безхребетних захисників одним ковтком. На ньому також сорок гармат, і потрібно лише годину, щоб половину з них перевезти на берег з тим, щоб протягом наступної години вони обернули Сент-Джон на купу сміття. Їх не зупинить думка про те, що це англійська колонія, не сподівайтесь, бо третина мого товариства, дозволю вам нагадати, — це французи, а інші дві третини такі ж вигнанці, як і я. Вони з превеликим задоволенням пограбують це містечко, по-перше, тому, що його названо в честь короля, бо це ім'я ненависне всім їм, а по-друге, через золото, яке ви знайшли тут на Антігуа.
Макартні, з налитим кров'ю обличчям, намацував ефес шпаги. Але першим Бладу відповів полковник. Збліднувши від люті, він махнув кістлявою, всіяною ластовинням рукою і загорлав:
— Ти мерзенний негідник! Пірат! Проклятий каторжник! Ти забув одне: поки ти не повернешся до своїх клятих піратів, нічого цього не буде.
— Нам годилось би подякувати йому за попередження, сер, — глузливо мовив капітан Макартні.
— Отакої! Я ще вчора помітив: уяви у вас зовсім немає,— вигукнув Блад. — Побачивши вашого погонича мулів, я зрозумів, чого від вас можна сподіватись. І відповідно вжив застережних заходів. Я дав своєму заступникові такі вказівки: вважати, починаючи з дванадцятої години, що ми перебуваємо в стані війни, переправити на берег гармати і перетягти їх у форт, де й встановити, націливши на місто. Для цього я дав йому ваших мулів. — Кинувши погляд на годинник, що стояв на каміні, він повів далі: — А тепер майже пів на першу. З ваших вікон видно форт. — Блад підвівся і простягнув губернатору свою підзорну трубу. — Можете впевнитися самі: мої люди виконують те, що я наказав.
Запала мовчанка. Губернатор з ненавистю дивився на Блада. Потім, не кажучи ні слова, взяв підзорну трубу й ступив до вікна. Коли ж він знову повернувся до Блада, то був схожий на розлючену гримучу змію.
— Але ти забуваєш про одну обставину. Про те, що ти в наших руках. Я повідомлю твій піратський набрід про те, що при першому ж пострілі з їхнього боку я тебе повішу. Макартні, кличте сторожу. Годі балакати!
— О, ще хвилинку, — попросив Блад. — Аж прикро дивитись, як ви поспішаєте із своїми висновками. Волверстон має мій наказ, і ніяка загроза моєму життю анітрохи не перешкодить йому виконати його. Можете мене повісити, якщо вам цього хочеться. — Він знизав плечима. — Якби я надто дорожив життям, то навряд чи обрав би ремесло пірата. Але будьте певні: після того, як ви мене повісите, від Сент-Джона не залишиться каменя на камені: пірати, помщаючись за мене, не помилують нікого — ні старих, ні жінок, ні дітей. Подумайте про це, згадайте, в чому полягає ваш обов'язок перед цією колонією і королем — обов'язок, виконанню якого ви надаєте такого великого значення.
Безбарвні очі губернатора свердлили Блада, неначе хотіли дістатись до його душі. А він стояв перед ними безстрашний і спокійний, загрозливо спокійний.
Полковник подивився на Макартні, наче шукав підтримки, але не знайшов її. Нарешті, не стримавшись, роздратовано вигукнув:
— О, хай йому біс! Це мені наука, щоб не зв'язувався з піратом. Щоб від вас відкараскатись, я заплачу вам двадцять тисяч червінців, після чого прощайте і будьте прокляті!
— Двадцять тисяч? — Блад від здивування аж звів брови. — Але їх ви мали заплатити, поки я був вашим союзником, поки ви не оголосили мені війни.
— Що ви хочете цим сказати, дідько б вас ухопив?
— А те, що оскільки ви визнали свою поразку, то перейдемо до обговорення умов мирного договору.
— Умов мирного договору? Яких умов? — роздратування губернатора швидко зростало.
— Зараз почуєте. По-перше, ви винні моїм людям двадцять тисяч золотих червінців за надану вам допомогу. Ще ви повинні заплатити тридцять тисяч червінців викупу за місто, щоб урятувати його від бомбардування.
— Що? Присягаюсь богом, сер!..
— Далі,— безжально вів Блад, — : десять тисяч викупу за вас, десять тисяч за вашу сім'ю і п'ять тисяч за інших поважних мешканців міста Сент-Джон, включаючи сюди і капітана Макартні. Разом це складатиме сімдесят п'ять тисяч золотих червінців. Цю суму ви повинні заплатити протягом години, бо потім буде вже пізно. І повірте мені: краще не баритись!
На губернатора шкода було дивитись. Він спробував щось сказати але йому відібрало мову, і він важко опустився на стілець. Нарешті він спромігся заговорити. Голос його тремтів і був хрипкий.