Шрифт:
Володимир Владко
Камiнь з планети Тау
Цей непоказний круглий камiнь завбiльшки з кулак дорослої людини i досi лежить у сейфi мого друга Андрiя Дашевського з кiбернетичного iнституту Академiї наук. Вiн нагадував роз'їдений якимись вiзерунками булижник, тiльки занадто вже круглий. I незрiвнянно важчий вiд будь-якого булижника - наче залiзний чи свинцевий.
Андрiй взагалi й не збирався показувати менi цього каменя. Я зайшов до нього, щоб поговорити про нову електронну обчислювальну машину, з якою вiн працював уже досить давно.
Ми поговорили з Андрiєм про цю машину. Вiй охоче розповiв менi про її надзвичайнi властивостi, спробував пояснити
– Слуха, Андрiю, - сказав я, - а чи мiг би ти з твоєю машиною зробити щось таке, що, як кажуть, не мало б прецеденту? Ну, наприклад, розплутати якусь загадку. Не математичну, а зовсiм iншу, приступну нормальнiй людинi?
Андрiй задумливо поглянув на мене:
– Власне, кожну загадку можна розглядати з математичного боку. А як саме - це залежить вiд багатьох причин...
Зацiкавлений, я дивився, як Андрiй пiдвiвся, пiдiйшов до сейфа, вiдкрив його важким ключем i вийняв звiдти якусь рiч. Потiм вiн наблизився до мене i поклав цю рiч на стiл:
– Поглянь, що це таке.
Це був той камiнь, що про нього я вже говорив. Я роздивився його, поважив у руцi (ого, нiвроку собi!), звернув увагу на те, що поверхня каменя наче подовбана якимсь гострим знаряддям.
– Надто воно важке... наче з золота чи свинцю...
– сказав я.
Андрiй посмiхнувся.
– Так, мiж iншим, думали й тi, що знайшли цю штуку. Бач, навiть поколупали її... Де знайшли? На Закарпаттi будують невелику гiдростанцiю. На рiчцi Джулянцi. I для бетонування греблi вживають валуни, що їх ця гiрська рiчка викидає на береги. Серед валунiв був i цей. Робiтники здивувалися: надто вiн важкий. Хтось спробував навiть розколупувати його: чи не золотий вiн, бува? Ну, ясно, нiякого золота у валунi не було. Саме залiзо. Але чому валун з гiрських схилiв був залiзний: адже нiколи там не було нiяких руд. Хтось висловив здогад: а може, це метеорит?.. Ну, коротше кажучи, через це й надiслали його сюди, до Академiї наук. Виявилося, що це й справдi наче метеорит. Але, вивчаючи цю цiкаву знахiдку, мiй приятель, астроном Глушко, помiтив дуже своєрiдну i загадкову рiч. Уяви собi, метеорит виявився вкритим тонесенькими рядками незрозумiлих значкiв!
Я негайно схопився за камiнь, але Андрiй стримав мене:
– Нi, й не пробуй шукати, - сказав вiн.
– Неозброєним оком ти нiчого не побачиш. Так от, раптом - значки на метеоритi! Коротше кажучи, цей камiнь потрапив до мене. I я вирiшив розв'язати цю загадку за допомогою моєї удосконаленої машини... До речi, скажи менi: чому, на твою думку, нiхто з розумних жителiв iнших планет не цiкавиться нашою Землею?
Запитання це було таке несподiване, що я трохи розгубився.
– Ну, може, i цiкавляться... адже були рiзнi гiпотези про те, що на Землю свого часу, дуже давно, прилiтали якiсь космiчнi гостi, чи що...
– А, що там, - нетерпляче махнув рукою Андрiй.
– Все це менi вiдомо! Гiпотез таких безлiч, тiльки вони дуже наївнi. Фактiв, розумiєш, фактiв немає! Подивися тiльки: людство розпочало нову космiчну еру. А нашим життям на Землi - нiхто не цiкавиться! Чому нiхто не надсилає до нас мiжпланетних експедицiй, не запускає в наш бiк хоч би якоїсь скромної мiжпланетної автоматичної станцiї? Чому нiяка з позаземельних цивiлiзацiй не спробує навiть порозумiтися з нами за допомогою радiо?
– Ну, вже й цивiлiзацiя!
– А як же ти вважаєш?
– обурився Андрiй.
– Таких цивiлiзацiй має бути дуже багато. I лишити на Землi слiди позаземельнi гостi мусили б ясно i виразно, - в усякому разi, не так, як про це кажуть туманнi гiпотези... Та хiба ж це по сутi гiпотези? Мовляв, космiчнi прихiдцi за бiблiйських часiв влаштували атомний гриб над Содомом i Гоморрою... Або гiгантськi кам'янi плити Баалбеку, якi немовби були фундаментом космодрому космiчних гостей... Чи наскельнi малюнки в Сахарi, серед яких нiбито можна знайти зображенню космiчних гостей у скафандрах... Але ж в усьому цьому немає анi трохи фактiв, анi трохи справжнiх доказiв, якi переконливо довели б, що на Землю колись прибула експедицiя розумних iстот з iнших планет... Все це так, балаканина для легковiрних людей!
– А може, на iнших планетах просто не було таких розумних iстот, якi могли б вiдрядити експедицiю на Землю?
– Та що ти кажеш, справдi! Вiдомо, що тiльки в нашiй Галактицi є понад десять тисяч планет, де може iснувати життя. Нi, причина тут зовсiм iнша! Розумнi iстоти з iнших планет, напевно, дiйшли висновку, що на Землi немає органiчного життя, отже, не варт i цiкавитися цiєю вiдносно невеличкою i далекою планетою. Тобi здається це дивним, бо ж подiбне твердження суперечить твоїй власнiй уявi про життя на Землi. Але коли б ти опинився десь у мiжпланетному просторi i розглядав нашу планету так, як ми розглядаємо, скажiмо, Марс чи Юпiтер, то мiркував би зовсiм iнакше.
Менi лишилося тiльки безпорадно розвести руками. А Андрiй вiв далi:
– Хочеш, щоб я довiв тобi це? Будь ласка! Ти цiкавився: чи здатна моя машина розв'язувати несподiванi загадки? Так, здатна! Я довiв це тим, що розшифрував за допомогою моєї машини отi загадковi значки на Джулянському метеоритi. Правда, ця робота ще не завершена - метеорит поколупали, i не все пощастило прочитати. Але дещо я можу тобi сказати. Слухай! Цього метеорита вiдправлено як листа з невiдомої менi планети, що називається Тау. Як саме запустили в мiжпланетний простiр цього листа? Чи просто вiн заблукав, зiйшов з орбiти i його втягнула сила тяжiння Землi? А може, зазнав аварiї корабель з планети Тау, що нiс цього листа? Хiба я можу це знати?.. Проте я розшифрував, що тими мiкроскопiчними значками записано повiдомлення з планети Тау до жителiв якоїсь iншої планети...
– Слухай, ти не жартуєш?
Андрiй тiльки махнув рукою i вiв далi:
– З розшифровуваного повiдомлення ясно, що жителi планети Тау розвиненi не гiрше, нiж ми, земляни. Ось що вони пишуть у своєму листi до жителiв якоїсь iншої планети:
"Вашi науковi заклади сповiщали нас про наслiдки вивчення планети, третьої вiд свiтила сусiдньої системи. Ми погоджуємося з вами, що на цiй планетi не може бути органiчного життя. Правда, в її атмосферi є понад 20 процентiв кисню. Але ж температура у горiшнiх шарах її стратосфери i йоносфери вагається мiж 50 i 220 градусами тепла! За таких умов океан, що, як вiдомо, займає на цiй планетi близько чотири п'ятих її поверхнi, не може складатися нi з води, нi з бензину, нi з хлороформу, нi з спирту, нi з фенолу чи ефiру: всi цi речовини негайно википiли б при такiй температурi. Не може бути також, щоб цей океан складався з рiдкого натрiю, чи ртутi, чи рiдкого фосфору, бо при такiй кiлькостi кисню вiн весь окислився б. Найвiрогiднiше, що цей океан складається з глiцерину: тiльки вiн в умовах тiєї планети, з її тиском, що дорiвнює однiй атмосферi, закипає лише при температурi 290 градусiв. Цiлком зрозумiло, що на цiй планетi не може бути органiчного життя..."