Капелан Армії УНР
Шрифт:
В 1944 році евакуювався в Варшаву, потім через Словаччину
в Германію.
Після закінчення Другої світової війни – адміністратор
УАПЦ в Європі.
В 1950-му переїхав у Францію і жив поблизу Парижа.
Помер 22 жовтня 1953 року в Оле-су-Буа біля Парижа.
Генрик Юзефський (Jozewski)
(1892 – 1981)
товариш міністра внутрішніх справ УНР; 1928–1929 і 1930–
1938 – воєвода волинський, 1929–1930 – міністр внутрішніх
справ Польщі.
Юзефський – один з творців концепції відмежування Волині
від Галичини (т. зв. Сокальський кордон) і прихильник
політики державної асиміляції українців у Польщі шляхом
ліквідації всіх українських товариств, які підлягали централям
у Львові (т-ва «Просвіта», кооперації, молочарських кооператив
тощо), та заборони на Волині галицької української
преси, яку мав заступити видаваний ним польською мовою
безплатний тижневик «Wolyn» (1926–1934).
У висліді провалу його політики Юзефський перейшов
до іншого воєводства. Після 1945-го лишився у Польщі, помер
у Варшаві.
Посмертно появилися спомини Юзефського у виданні
«Zeszyty historyczne» (Париж 1982), в яких є матеріали про
українсько-польські взаємини.
Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний
редактор Володимир Кубійович. – Париж, Нью-Йорк: Молоде
Життя, 1954–1989.
Від автора. Ось таким постає Генрік Юзефський на
htpp://uk.wikipedia. org\wiki Але зовсім інший він у книзі
Іван КОРСАК172
М. Кучерепи і Р. Давидюк «ВУО. Волинське українське об’єднання
(1931–1939 рр.) (Луцьк, «Надстир’я», 2001):
«Юзевський Ян-Генрик народився 6 серпня 1892 р. у Києві.
У 1914 році закінчив Київський університет. Член підпільних
польських молодіжних організацій та Польської військової організації.
У 1920–1921 роках – заступник міністра внутрішніх
справ Української Народної Республіки. З 1926 по 1928 р. – шеф
кабінету голови Ради міністрів Польщі. 30 червня 1926 р. призначений
волинським воєводою. З грудня 1929 р. по червень
1930 р. – міністр внутрішніх справ Польщі. На початку червня
1930 р. знову волинський воєвода. Прихильник польсько-української
співпраці. Один
1938 р. був переміщений на посаду воєводи у Лодзі.
У роки Другої світової війни боровся в рядах підпільних
організацій з фашистськими окупантами. Після війни залишився
в підпіллі для боротьби з комуністичним режимом. Заарештований
органами безпеки Польщі 5 березня 1953 р. Через
півтора року слідства 14 вересня 1954-го засуджений на довічне
ув’язнення. У 1956-му вирок замінений 12 роками тюрми,
а в листопаді цього ж року за станом здоров’я звільнений із
в’язниці. Помер 23 квітня 1981 р. і похований у Варшаві».
Чи не правда: та ж сама людина, а так не схожа?
А є ще свідок і діяльний учасник тих подій – Іван Власовський.
Ось як він описує проводи Юзефського, коли вже
він не «начальник», коли б уже можна, видавалося б, просто
формально попрощатися чи й зовсім не подати вигляду,
якщо лишав по собі недобру згадку: «Не пройшло й місяця
після цієї розмови в Луцьку української делегації з п. міністром
В. Свєнтославським, (коли отець Павло Пащевский
вручав меморандуми, – авт.), як Волинь, 24 квітня 1938 р.,
на Великдень прощала довголітнього (від р. 1928) Волинського
воєводу Г. Юзевського. В факті перенесення з Волині
воєводи Г. Юзевського на становище воєводи до Лодзі,
а призначення воєводою Волинським воєводи Лодзького
А. Гавке-Новака – цілком яскраво виявилась зміна політики
теперішнього Уряду Польщі у відношенні його до українського
населення Польщі, зокрема до православних українців.
173
До широко зарисованої католицької акції «навернення на
«кресах», сполученої з полонізацією православного населення,
воєвода Юзевський зовсім не надавався. На урочистих
проводах воєводи Юзевського громадянством цілої Волині
в переповненій воєвідській залі від українців промовляв
посол С. Тимошенко. В своїй промові С. Тимошенко з натиском
підкреслив, що до воєводи Юзевського, впродовж
9 років, як Західня Волинь знайшлась в межах відродженої
Польщі, аж 12 його попередників, волинських воєвод, прикладали
свою працю до цієї «найбільшої дільниці в Державі,
але справжній належний напрямок життя надав їй лише воєвода
Юзевський». «Як представник українського населення
Волині, – казав С. Тимошенко, – я щасливий підкреслити
той момент Вашої волинської праці, на який Ви, знавець ідей