Капли росы (сборник)
Шрифт:
5) Новая гуманитарная политика. Об этом пишу давно и, кажется, без особого успеха. Наша «родовая травма» — XX век, все остальное лишь предтеча. Освоить историю, принять и признать ее — единственный путь к сердцам и умам наших старших поколений, к их опыту и благословению. Но в отечественной политике для одних свет клином сошелся на Второй мировой, другие до сих пор скачут в Гуляйполе в махновках.
Инженерия, образование, кинематограф, культура управления, история кибернетики и космонавтики, инфраструктура, краеведение и многое другое — какой огромный пласт нашего актуального опыта отброшен этой безмозглой самовлюбленной элитой! За свои стереотипы
Новая гуманитарная политика позволит нам вернуть в образование такой важнейший аспект, как воспитание, хоть частично восстановит коммуникации между разными поколениями.
Социальные болезни, низкий уровень общего образования и квалификации, меркантилизация мотивов молодых поколений независимости может в ближайшем будущем составить качественно новую угрозу — социальную деградацию.
6) Самоуправление. Дело ведь не только в конституционной реформе и полномочиях местных властей. На самом деле люди оценивают жизнь в своем государстве на собственном буквальном микропримере. А ведь у каждой громады есть свой опыт и свои уникальные традиции самоорганизации — у кого еще «магдебургские», у кого «казацкие», а у кого и «советские». Дать толчок для возрождения того, что еще помнится, без шаблонов и лекал для всех — это задача для государства на доброе десятилетие.
Конечно, мы живем в сложной стране. Незаслуженно обиженные и оболганные старики, недоученная молодежь. Мало успешных и много разочарованных. С опытом войн и восстановлений, воссоединений и разломов, реформ и реставраций в разных социальных системах. С огромной пропастью между горсткой сверхбогатых и большинством бедных. С угрозой превращения части бедных в деклассированный люмпен. И все это — в условиях цивилизационной многоукладности, с разной исторической памятью и еще советской наивностью в экономике.
Тем не менее на лицо богатый опыт выживания и самоорганизации, социальная толерантность, приспособление даже к самым критическим условиям, технологический уклад «лопаты и ракеты». Эти качества — либо горючая смесь в руках авантюристов и катализатор для деградации, либо потрясающий стартовый социальный капитал для проектирования, фундамент модернизации.
Украинцы вряд ли смогут принять «протестантскую этику», но и великодержавный дух государства-нации им претит. Скорее — свободные хлебопашцы с кооперированным государством, где вместо плуга — современные технологии и стремление идти в ногу с Новым Модерном, а государство из жупанного гетманата превращается в полноценную республику. Собственно, практически об этом сейчас и вынуждены говорить и «старые», и «молодые» в политике, когда провалились все гетманские и олигополистические версии правления.
Ничего не пишу о задачах экономических реформ. Совсем ничего — о геополитике. Для этого другое время и другой контекст. А сейчас хотел успеть предупредить и поделиться.
10. Феномен Майдану (лекція)
Доброго дня, шановні колеги!
Мені приємно, що ми вчетверте разом зустрічаємо Новий рік, незважаючи на погоду та політичний клімат, який складається в нашій державі. Радий усіх бачити.
Сьогодні ми поєднуємо робочу зустріч із святкуванням
Сьогодні у нас на порядку денному кілька питань. Я пропоную почати з невеликої розмови про особливість моменту, який ми переживаємо, як до цього можна ставитись, про що завжди запитують кожного з вас ваші друзі та колеги, знаючи, що сфера нашої діяльності пов’язана із стратегуванням та прогностикою. Власне, про те, що відбувається і що буде далі, я хотів би запропонувати сьогодні поговорити.
Перше і головне. Ми говоримо про кризу. Слово «криза» повернулося на шпальти газет, у дискусії, доповіді та навіть виступи перших державних осіб.
Що ми називаємо кризою? Те, що бачимо на вулицях, чи те, що переживаємо тут, у свідомості? Чи, можливо, є ще якісь більш глибокі чинники, які спричиняють такі збурення і політичні протистояння в суспільстві? На мою думку, на часі говорити про те, що починає давати збої, спричиняє серйозну соціальну напругу і зростання протестного настрою в суспільстві, — криза самої обраної політекономічної моделі розвитку України.
На жаль, на фоні заявленого курсу на модернізацію та глибокі перетворення, для яких були закладені ліберальні принципи розвитку ринкового середовища, формування ефективних соціальних інститутів, захисту прав і свобод, реально за ці роки ствердилась і певний час функціонувала так звана олігархічно-бюрократична модель капіталізму. Вона має певні ознаки. Це, у першу чергу, зрощування з бюрократичною системою, високий рівень корумпованості системи, де корупційна рента є частиною прибутку приватного капіталу, а також високий рівень адміністрування бізнесу.
Не випадково, відомий український економіст, колишній керівник цього інституту Анатолій Гальчинський у своїй останній роботі навіть викреслив термін «адміністративний ринок в Україні». Я не думаю, що це коректне використання терміну, адже він був народжений свого часу, коли аналізувався феномен радянської економіки, коли дійсно поєднувались феномен товарного виробництва з жорстким механізмом адміністративного перерозподілу суспільного прибутку. У нашому випадку «адміністративний ринок» — це скоріше метафоричне визначення. Воно відображає дійсно високий рівень втручання системи управління в регулювання економічного процесу. Головне — легальний і нелегальний перерозподіл прибутку, що отримується.
Звичайно, ствердження такої моделі призвело до ряду наслідків, свідками якого ми були вже останнім часом. У першу чергу, це серйозний утиск, а фактично — скорочення малого та середнього бізнесу по кількості видів і по обсягах діяльності. Як приклад, в одному з останніх ділових видань зазначено, що лише за останні декілька місяців на інформаційних ресурсах стосовно перепродажу малих та середніх об’єктів (мова йде про готелі, ресторації, торгові кіоски) суттєво збільшилась кількість об’єктів на продаж. Причому, це характерно для більшості регіонів України. Експерти, які аналізували ці дані за певний час, приходять до висновку, що мова йде про вихід із бізнесу цілого ряду бізнесових сегментів, — того, що ми називаємо малим та середнім бізнесом. Це говорить про те, що неможливі конкурентні переваги, бюрократичний тиск, висококорупційний ринок призводять до неефективності й невигідності ведення цього бізнесу.