Шрифт:
Передмова
Валтер Скотт — славетний англійський романіст (1771–1831 р.р.) має в історії літератури надзвичайно велике значення. Сяйво слави на всесвіт, могутній вплив на романтичну літературу трохи чи не всіх європейських країн — ось який шлях Валтер Скоттових національних історичних романів.
Дібеліюс, новітній дослідник англійського роману, відзначає, що на початку XIX ст., коли англійський роман вийшов на роман світовий, — найбільший, незрівняний був вплив на цілий світ романів Валтер Скоттових.
І справді, романи цього найвидатнішого свойого часу романіста, — «шотляндського чарівника», як його називали, — створили школу. У Франції, Німеччині,
Валтер Скоттові романи великою формувальною силою увійшли до творчости першорядних західніх письменників. Його вплив бачимо, виходить, на літературі відповідній в Англії, Франції, Німеччині, Італії, Голяндії, Данії, Еспанії, Угорщині, а так само в Америці. Надзвичайне захоплення Валтер Скоттом у Росії призводить також до наслідування його й тут. Він спричиняється до розвитку російського історичного роману, російський історичний роман виростає з нього (Загоскін, Лажечніков та інші, а пізніше, за 90-х років, — Соловйов, Мордовцев, Полєвой…)
Відбитки його бачимо також у Пушкіна, Лєрмонтова, Гоголя, його переспівує Жуковський, пізніше Достоєвський, всі видатніші та другорядні представники рос. літератури 20–30 р.р., головне, — захоплюються ним; Валтер Скотт є улюбленець Некрасова. І за тих часів це про нього в статті своїй каже Дружінін, як про першорядного поета, що його поеми (Валтер Скотт написав багато поем, певніше, віршованих романів, що ними, насамперед, набув собі гучної слави) він вважає «как нельзя более новими», а з приводу одного розділу в «Аббаті» говорить: «Гений поэта, гений человека не в силах идти далее!»
Так само й у нашій літературі помітно вплив великого романіста, а Шевченко сам посилається у передмові своїй до повістей на В. Скотта. Наслідування В. Скотта бачимо ми також і в Куліша «Михайло Чернишенко», «Чорна рада» та інші.
Отож, і за перших десятиріч, — казали ми, — і в середині минулого століття — захоплення, наслідування Валтер Скотта, надзвичайний обсягом його вплив, славний літературним розквітом під його віянням час…
Валтер Скотт за дитинства перебував серед шотляндської природи. Вчився він в Едінбурзі, за шкільних років понад усе любив читання. Улюблені автори його тоді — Шекспір, Мілтон, Спенсер. Дуже рано виявив нахил вивчати історії — захоплювався середнєвічними хроніками та національними шотляндськими леґендами. Коли дійшов 21-го року свойого життя, вийшов на адвоката, але жив із цього мало, переважно присвятив себе літературній діяльності.
Вперше виступив В. Скотт з перекладами віршованими двох Бюрґерових баляд — «Ленора» та «Дикий мисливець», а тоді видав трьохтомову збірку «Minstrelsy of the Scottish Border» і відразу здобув собі літературне ім'я. До збірки увійшло кілька ориґінальних баляд та безліч опрацьованих південношотляндських леґенд.
Далі 1805 року В. Скотт почав свою серію романтичних поем про лицарський побут старовинної Шотляндії. Захоплення ним дедалі чимраз росло далеко за межами його батьківщини, але апогею своєї слави дійшов серією славетних романів. Над ними почав працювати з 1812 року в Абботсфорді. Найкращі — «Waverley» («Веверлей»), «Rob Roy» («Роб Рой», «Kuentin Durvard» («Квентін Дорвард»), «The fair maid of Perth» («Пертська красуня») та «Ivanhoe» («Айвенґо»), — чи не найпопулярніший з усіх. В цьому творі подано кінець боротьби між саксами та норманами, чудесно змальовано бурхливу картину з минулого Англії за перших часів февдалізму. В «Квентіні Дорварді» дуже дотепно та яскраво дано характеристику хитрого, лукавого Людовіка XI-го.
Продукція його величезна, і всі його історичні романи, інколи не зовсім однакові художньою вартістю, важать дуже багато, бо, виступивши, як новатор, створивши справжній національний історичний роман, заснувавши школу, давши цілу літературну добу, блискучу йменнями великих митців, він сам і стилем, і мовою, і змалюванням характерів якнайкраще віддав дух певної доби, якнайхудожніше змалював драматичні моменти шотляндської, англійської та загальноєвропейської історії, почавши з часів, як Англію завоювали нормани та аж кінчаючи XVII ст. Отже дав широку картину минулого, яскраво змалювавши історичні характери, поєднавши реалізм у побутових описах з поетичною ідеалізацією цих характерів, одночасово об'єктивно подаючи минуле життя зах. — европ. країн.
Заснуватель національного історичного роману, В. Скотт виспівав февдальну добу та пізніші часи, на меті мавши показати нащадкам життя їхніх пращурів, подати про нього відомості, певне знання. Творець найяскравішого вияву романтичної літератури, він посідав у цьому чільне місце найголовнішою рисою своєї творчости.
І ця риса — couleur local його романів. Така риса — в найдокладніших описах місцевостей, замків, найменших, найрізніших будівель, убрання, зброї, засіданнів, церемоній, ба й страв на бенкетах, — в антикварському, виходить, матеріялі, що з нього створює автор роману життя. І це якнайдокладніше змальовування життя в описах, в кожній подробиці дає читачеві обізнатися з інтимною стороною життя в найдрібнішому (за Венгеровим).
Хай на думку сучасного читача, хоч би того самого критика Дібеліюса, така особливість саме затримує розвиток дії, але це якраз і найбільше приваблювало в його романах, і саме це імпонує нам, саме цей величезний обсяг опису в В. Скоттових романах, що ніби являють собою якісь «музеї старовини».:
Оцей couleur local є та риса В. Скоттової творчости, що становить головну цінність його романів для нашого часу, як багатющий матеріял вивчати февдальної доби. І цікава друга характерна риса його творів — поетизація народнього духу; хоч вона в автора зв'язана, насамперед, з його монархічно-патріотичними настроями та сучасний читач, бачучи по-інакшому соціяльні явища тієї доби, інакше сприймаючи, ніж автор, ніж давній читач, події минулого на Заході, має незрівняно багатий матеріял у змалюваннях саме дуже й дуже яскравих часів.
Дуже виразна в автора варіяція другої характерної В. Скоттові риси, поетизації народнього духу: захват В. Скотта в характерах своїх героїв рисами, що їх він має за глибоко народні. «В. Скотт чудово розуміє психологію близьких йому національностей, цебто шотляндців», — каже Замотін, а що він змальовував справдешні характери, згоджуються всі його критики. Визнає це й новітній його критик Дібеліюс. На думку дослідників, характерна риса авторових національних типів у тому, що він їх подає, так би мовити, en beaux, з погляду їхньої духовної краси, що становить їх національну гордість. Це — «декоративний опис національної душі, як от буває декоративний опис національного побуту, той самий «місцевий кольорит», тільки не до побуту приложений, а до духу народів».
Ми сприймаємо в автора не ідеологію творів, а запас документів, і ці документи дають нам спроможність ближче приглянутися до минулого зах. — европ. країн. Твори його знайомлять нас із добою февдалізму, виховують докладніше розуміння певного устрою і звичайним тільки об'єктивним змальовуванням подій збуджують ненависть до тих, хто душив найменший вияв протесту проти жахних лабетів тодішнього ладу, сваволі провідних верстов, гніту та неволі. Хай дуже мало в дієвих осіб авторових, тільки денеде, потягу до опору, хай сам автор випадково, бувши об'єктивний спостерегач, кине такий опис, а сам є вщерть перейнятий монархічним патріотизмом, та самий його життьовий матеріял докладно змальовуваної доби гучно промовляє без авторового втручання, або й усупереч йому. І це споріднює Валтер Скоттові романи з читачами в нашій країні, за наших часів