Катастрофа в раю.

Лигостов Вильям

– Уря! Уря! Уря!

Стелять м’яко...

Кинув оком навколо, щоб хоч сяк-так зорієнтуватися, але нічого особливого не помітив. Бетонована дорога, плетиво антен, на обрії - вежі столиці. Тим часом двійник вождя запропонував підійти до сходів, що вели вниз.

Ми спустилися на верхній поверх і пішли коридором. Підлога вистелена м’яким килимом, всього-на-всього одні двері. Біля них виструнчилися, тримаючи зброю на грудях, два роботи. Ого, охорона в нього, видно, чимала. Навіщо вона за такого одностайного обожнювання? Невідомо.

Двійник залишив мене біля дверей.

Нерішуче переступив поріг і опинився

у просторому залі. Посеред залу підлога ввігнулася під вагою велетенського рожевого куба. Точніше кажучи, це вже я потім побачив, що він рожевий. Коли підійшов до нього і провів пальцем по лицьовому боці. Куб був вкритий товстенним шаром пилюки. Гребнув пилюку долонею - зблиснула літера “К”. Висипав зі своєї саморобної торбинки рештки харчів і заходився ганчіркою витирати далі. За кілька хвилин прочитав: “Кібер Перший - “Адам”. Що за ідіотські жарти? Хтозна-звідки перли на гелікоптері, так врочисто прийняли... І все заради того, щоб я стовбичив перед оцим запилюженим одороблом? Може, воно й справді електронна машина. Але ж якої застарілої конструкції! І схоже на те, що вже давно-давно не діє.

Я грюкнув кулаком по одороблу і гукнув:

– Гей, хто в лісі, озовися!

Нутрощі куба озвалися різноголосим бреньканням, дзенькотом, скреготом, - ніби старе пошарпане піаніно. Завмерли різноголосі звуки, осіла хмара куряви - і знову мертва тиша. Тьху, та й годі! Припав вухом до куба - ані гу-гу.

Обійшов навколо “Адама” і переконався, що це таки небіжчик. Тут і там стирчить обрізаний кабель... Помітив ще одні двері. У сусідньому залі теж майже такої величини запилюжений куб. У третьому - менший, у четвертому - ще менший, на підставці, у п’ятому - зовсім маленький, на вищій підставці.

Відчинив двері шостого залу. Тут було чисто. Біля самих дверей стояв довжелезний полірований стіл, густо обставлений стільцями. Перпендикулярно до нього, утворюючи літеру “Т”, - ще один стіл. Біля нього на золотому постаменті височить маленький-малесенький рожевий куб - 1м Х 1м Х 1м. Миготить безліччю сигнальних лампочок - червоних, жовтих, синіх... Від куба до підлоги і до стелі пов’юнилися кабелі. Ніби спрут, подумалось. Але за кубом напис на стіні (метрові літери) уточнював: “Кібер Шостий. Наймудріший з мудрих”.

– Тю…

– Чого ти розтюкався тут, - озвався куб.
– Ерудит доповів мені, ніби ти знаєш, скільки буде, якщо два помножити на два. Це правда?

– Не знаю, що й казати... Одного разу відповів ствердно і потрапив у лепрозорій.

– Не бійся, - заспокоїв куб, - тут тобі ніщо не загрожує. Я спроможний зрозуміти недорозвинених.

– Дуже радий, але де все-таки всевишній і всемогутній Кібер?

– Я і є Кібер. Кібер Шостий, - не без бундючності мовив куб.
– Всевишній і всемогутній. Наймудріший з мудрих.

– Дуже приємно.

– Сідай, - запропонував господар.

Подякував за гостинність, сів біля підніжжя літери

– Чи не бажаєш перекусити з дороги?
– Я ніяково здвигнув плечима.
– Щоправда, тільки Чудотворця Дванадцятого зрідка приймаю. Але щось організуємо... Зараз принесуть. А поки що перепрошую за насильство. Сподіваюсь, з тобою поводились добре?

– Так.

– Покладені на мене високі обов’язки примусили трохи незвично запросити тебе в гості. Я побоювався, як би ти не вчинив кібертонцям якого-небудь зла. Та й вони могли повестися з тобою, з відсталим елементом, суворо. А тепер постарайся відповісти ще на одне питання.

– Будь ласка, - здвигнув плечима.

– Скажи, скільки буде, якщо помножити чотири на п’ять?

А згоріла б ця таблиця множення! Невже вона тут являє якусь військову таємницю?

– Двадцять.

Кібер отетеріло замиготів лампочками і за хвилину вигукнув схвильовано:

– Правильно! А сім на п’ять?

– Тридцять п’ять.

– А шість на вісім?

– Сорок вісім.

– А дев’ять на сім?

– Шістдесят три.

– О господи! Він справді знає таблицю множення!
– злякано вигукнув господар.
– Слухай, може, ти ще й в шахи вмієш грати?! Невже?! Як-небудь виберу час, збацаємо партію... Особисто я дуже радий, що зустрів представника доісторичної цивілізації!
– не міг заспокоїтися господар. Тут якраз робот заніс їжу на таці.
– Пригощайся, нещасний, їж. А ти дістань із сейфа... Там, здається, щось зосталося після візиту вождя...
– Робот відчинив величезний, аж до стелі, сейф, що стояв у кутку залу, і відкоркував для мене пляшку коньяку.

Я одсунув чарку і зауважив:

– Все це дуже добре, але мені все ж хотілося б узнати, куди я потрапив. І чому обізнаність з таблицею множення сприймається у вас так трагічно? У мене чимало запитань. На жодне з них самотужки не можу знайти відповіді.

– Їж, їж, бідолахо, - м’яко мовив гостинний господар.
– Боюся, скільки б не розповідав тобі, нічого не зрозумієш, бо ти потрапив на найщасливішу з планет. Ти потрапив у рай, Є така думка: організуємо для тебе екскурсію, а потім зустрінемося якось вночі і поговоримо. Тільки не лізь ні до кого зі своєю таблицею множення. І взагалі тримай язик за зубами. Ніхто не повинен знати, що два на два дорівнює чотирьом. Ніхто, крім мене. Навіть я мовчу з цього приводу. Їж... І поки що не мороч голови, я й так відключився на розмову з тобою, а в мене ж державної ваги справи.

Він зітхнув і зосереджено замиготів своїми лампочками. Переключився на свої державні думки.

ПОДАЧА ЧЕТВЕРТА

ПОТРОХУ ЗДОБУВАЮ ВТРАЧЕНУ РІВНОВАГУ,

ДЕЩО ПРОЯСНЮЄТЬСЯ,

А ДЕЩО ЗАТУМАНЮЄТЬСЯ ЩЕ ДУЖЧЕ

– Так з чого почнемо? Що вас найбільше цікавить?

Моєму екскурсоводу довелося довго чекати на відповідь. Я ніяк не міг намилуватися собою. Нарешті набув Імпозантності, такої недосяжної для мене раніше там, на Землі. Лиса перука прикрила жалюгідні рештки волосся на потилиці, які завжди виводили з рівноваги - і розчісувати нема чого, і стригти жаль. Тепер череп виблискував ідеально відполірованою поверхнею. Вуха, завжди вистовбурчені, притиснуто перукою, зверху наклеєно слухові ситечка. Над маківкою стирчать симпатичні антенки. Все тіло, натерте коричнюватим кремом, приємно виблискує.