Кленовий лист
Шрифт:
— Момент! — тихо гукнув Шютце до ад'ютанта.— Гер полковник наказав заховати свідка і дати йому можливість послухати допит того комуніста. Але так, щоб свідок міг бачити його, роздивитись і... пригадати. Зрозуміло?
— Цілком. Хайль...— відкозиряв ад'ютант, різко обірвавши розмову з прикордонником.
Як і годилося, в цій жахній установі, допит Жозефа Бердгавера другого дня провадили майже серед ночі. На цей раз допитували не в тій камері слідчого, обставленій приладами для кривавих допитів, а в сусідній кімнаті одного з помічників коменданта — капітана Брюнне. У широкій кімнаті поруч з портретом Гітлера висів дротяний нагай, аж чорний від людської крові. Кімната була обжита: стільці, навіть диван, висока спинка якого майже закривала віконце до сусідньої кімнати. Допитуваний пам'ятає і ту
Сьогодні віконце недбало заставлене диваном, поверх спинки якого зяє чорна прірва неосвітленої кімнати. Арештант відразу зрозумів, що з того чорного отвору за ним стежать такі ж кровожерні кати.
А за стіною на цей раз в глибу кімнати за арештантом стежили аж двоє. Молодий ад'ютант, як ретельний службист, мусив супроводити свідка на ці таємні розглядини. Зроблено справді винахідливо: з темної кімнати було добре чути і крізь віконечко добре видно арештованого, що сидів боком, освітлений сильними лампами.
В цій кімнаті допитують востаннє — це знав і Берд-. гавер. Потім, якщо не «лабораторія», де робляться жахні експерименти з кров'ю арештанта, то крематорій. Бердгавера довгий час взагалі допитували якось по-особливому. Обвинувачення в зраді батьківщини було записане лише в першій картці арешту. Але жодного факту тої зради не наведено. Старий і давній запільник, комуніст, він мав бездоганні документи. Ще задовго до іспанських подій його розшукували по всій Німеччині як зрадника, який буцімто змінив громадянство на радянське. Під час іспанських подій стало відомо, що він — солдат Інтернаціональної бригади. І знову зник безслідно. Лишалося тільки одне — пересвідчитися в зраді, в переході в підданство до «російського комунізму». Але саме це лише натяком звучало в тому доносі і жодним фактом не було підтверджене. Бердгавера заарештували в діючій армії, десь на Київському напрямку, коли він особливо виявляв охоту піти в індивідуальну розвідку. Найдивовижнішим було те, що в армії він служив під власним ім'ям. Нікому й на думку не спадало, щоб під справжнім ім'ям міг приховуватися невловимий підпільник-комуніст. Після арешту, коли переглянули його речі, знайшли в них лише якусь пом'яту партизанську листівку з підписом «Маруся». Знайшли якийсь пакувальний папір у речах. В листівці було кілька підкреслень. Це давало якісь підстави запідозрити в намірах дезертирувати. Та й тільки...
А як би придався їм цей Бердгавер з його радянським підданством, з партійним стажем і такою бездоганною російською вимовою!
Допитував сам помічник коменданта капітан Брюн-не. Він сидів не за столом, де мав усі кнопки сигналізування, а поруч. За його столом сидів новий перекладач, фельдфебель Шютце. Вдивлявся в хворобливе, змучене лице літньої людини. «Бременський Сергій велів» — не виходило з голови. Що воно дасть нещасному, коли цей допит у нього останній.
Капітан ставив питання нарочито голосніше, аніж те було потрібно. Старому підпільникові неважко було зрозуміти, що цей допит робиться «за диван». Так, він справді старий комуніст, але німецької, а не якоїсь ін: шої компартії. Компартія існує ще з 1918 року. Нічого дивного в тому, що й він, молодий робітник бременської судоверфі, через два роки теж став членом тої робітничої партії... В страйках? Звичайно ж, брав участь і в страйках нарівні з іншими робітниками. І в іспанських подіях також брав участь разом з кількома сотнями німецьких комуністів, аякже! Солідарність... Чому переходив кордон? Бердгавер ні на мить не замислювався, чітко відповідаючи на кожне запитання. Всі тоді тікали в еміграцію, бо на батьківщині була гонитва на комуністів. Франція теж виселяла. Треба було кудись діватись, десь пересидіти тривожніший час. Та вже за кілька місяців він повернувся на батьківщину, спочатку в Рур, до Кельна, потім знов, до Бремена і, нарешті, в глибоке запілля.
Арештованому показали кілька фото. Капітан уже який раз витирав рясний нервовий піт на чолі. А Бердгавер спокійно милувався знімками. Ось жінка з дитиною — для Шютце теж були цікаві ті фото, з охотою їх роздивлявся. Потім те саме дівча у формі вихованки дитячого будинку, студентка, доросла жінка, схожа на свою матір...
Помічник коменданта вдивлявся в обличчя, особливо в очі комуніста. Хотів вловити бодай би якийсь порух, трепет повік, брови, зміну в очах. Комуніст переглядав фото, довго спиняючись на кожному з них. Часом здавалося, що й забував, де він, що з ним. Але ні капітан, ні Шютце не вловили жодного зрадливого тремтіння в нерві ока, з чого можна було б зробити якісь висновки. Тільки коли з останнього фото на комуніста глянуло веселе дитинча в коротенькій сорочечці, він різкіше перевернув його, прочитав майже вголос: «Ніночка». Щось ніби зрадило його. Бердгавер ворухнувся. Але тільки щоб запитати:
— Це що ж, та сама дівчина в дитинстві?
— Ні, то... «Варшава, сила Сергія», або твоя онука, зраднику! — не витримав капітан.
Бердгавер розкотисто засміявся, поклавши всі фото на стіл.
— Дякую за культурну розвагу,— спокійно мовив. Те, що кати досі не знали нового пароля, користалися старим, особливо його порадувало.
Чиновник прикордонної служби в суміжній кімнаті лише внутрішньо зворухнувся, коли Брюнне так чітко висловив той старий пароль. Рукою витер піт з чола, відчував, як мліють ноги, як занило в грудях від напруги, коли слухав ту чудово завчену для численних допитів розповідь старого комуніста, спостерігав його спокій і впевненість. Все так бузсумнівно і так просто! Безперечно, слідчі теж розуміють його спокійну впевненість. Та це ж підказало, що саме очна ставка з ним, прикордонником, мусить кардинально вирішити долю Жозефа Бердгавера.
До самого ранку Шютце так і не міг заснути, повернувшись після допиту. Голова тріщала від тисячі проблем, так раптом висунутих за ці кілька діб. Повертаючись із допиту до гуртожитку, де мав тимчасово оселитися, несподівано здибав того ж ад'ютанта.
— Звичайно ж, упізнали бременця?
Ад'ютант раптово озирнувся на нього — тепер його погляд був живий, а не мертво службовий, як до цього. Двоє есесівців при ньому козирнули Шютце і поспішили в іншому напрямку. Лише відходячи, ад'ютант обернув голову, тихо по-змовницькому відповів:
— Звичайно ж, упізнав Бердгавера, як Сергій велів, прошу не турбуватися...— і зник у сірому мороці.
...Передранкова тривога в таборі не здалася чимось ненормальним для такого закладу. Шютце змушував себе таки заснути. Чи ж заснеш, коли голову тривожила та сакраментальна фраза, яку почув уже з уст молодого комендантського ад'ютанта. Прокинулися всі в кімнаті, заговорили, чортихалися собі в кулак.
— Алярм! (Тривога! (нім.)) — прорепетував вартовий, відхиливши двері і відразу нестримно грюкнув ними. В наступну мить двері бурею розчинилися і до кімнати вскочило кілька озброєних вартових концтабору.
— Шютце! — гукнув старший ще з порога.
— Хайгітл...— прорепетував стривожений фельдфебель.
— Алярм! До коменданта!
— Що трапилося? — запитав, надіваючи на ходу шинелю.
Старший вартовий півшепотом повідомив:
— В'язень Жозеф Бердгавер зник! Капітан Брюнне застрілився.
— Бердгавер зник, як то зник? Може, спалили в камері?..
Це була необережність. Вартовий окинув фельдфебеля переляканим поглядом.
— Зник, утік! На тому ж авто, в якому прибув прикордонний свідок і разом з ним зникли два есесівці. Свідок теж з ними. Вони свої. Ад'ютанта, пораненого при спробі втекти, прихопили в авто. Чиста робота! Фельдфебель, до коменданта!
Раптом підскочив до Шютце червоний, спітнілий від бігу, розхристаний, неначе тільки-но з бійки, есесівець і з розгону клацнув наручними кайданами, заковуючи в них фельдфебеля. Присутнім здалося, що фельдфебель ніби й чекав цього, послужливо простягнувши руки.
«Оце конспіратори!» — досі ще захоплювався фельдфебель, пригадуючи молодого ад'ютанта і непоказного, мовчазного чиновника, що влаштували втечу такому в'язневі.
Лише в камері дізнався від вартового, що ця втеча готувалася давно і мала статися на день пізніше. їхній старий пароль розшифровано арештантом-провокатором. його кілька день тому знайшли в камері мертвим. Отрута. До останнього дня дошукувалися співучасників. А вони втекли на день раніше через прорізані заздалегідь колючі дроти. Той самий водій авто, який віз чиновника, ті ж есесівці з його охорони...