Книга веселих порад
Шрифт:
Як на стадіоні, так і в театрі з верхніх ярусів на вас кидають коробочки з-під морозива, обгортки цукерок, надкушені вафлі, недосмоктане монпансьє.
Як на стадіоні, так і в театрі ви можете підстрибувати, зітхати, свистіти, пожбурити на сцену чи на поле помідор або протухле яйце.
На цьому спільність між театром і стадіоном вичерпується. Як театр, так і стадіон мають свої особливі прикмети. У театрі, скажімо, вас ніколи не намочить дощ, якщо дах своєчасно відремонтований. У театрі не палять ні цигарок, ні газет. По закінченні вистави в театрі не бігають по стільцях, не перестрибують через голови глядачів.
Стадіон має
На стадіоні можна розмахувати руками, гасити цигарки об чужі коліна чи лисини, цілувати бабусь, дідів, дівчат, юнаків і побіжно давати чужим футболістам поради: «Ванько, зведись, а то простудишся!» Або запитати в судді: «Чого ти свистиш, дистрофік?»
До своїх футболістів звертаєтесь по-іншому. Наприклад: «Куди ж ти б'єш, мазило?! Ти що, не бачиш, що там штанга?»
Фольклор болільницький надзвичайно різноманітний. Гумор теж. На трьох-чотирьох сторінках його не занотуєш.
Стадіон має й свої недоліки. У театрі ви можете сказати голосно: «Хіба ж це гра? Ех, нема Дмитра Мілютенка. Отой грав, а це хіба гра?..» На стадіоні ви не можете навіть так подумати. На стадіоні ви мусите висловлюватись так:
— Хіба ж це гра? Хіба це удар! Та вчись, труп, у наших грати!
Вам усе пробачать. Вас залишать у спокої. Але, не доведи господь, висловитись вам на стадіоні так, як у театрі.
— Хто це сказав? — спочатку долине тихо. А потім на ноту вище: — Ти не бачиш, хто грає? Тобі що, окуляри вставити? — І пішло, й посипалося — ззаду, збоку, зліва, справа, згори! А які тут терміни розкішні звучать!
— Дай йому по штанзі!
— Чого ти йому не заткнеш хвіртку?!
— Зроби йому «сухий лист»!
— Хай зачинить ворота!
— Натягни йому сітку.
— Поясни йому, як бити пенальті.
— Трісни його по кутовому!
Отак треба вболівати. Отак і не інакше. А ви кажете: Гнат Юра. Отой грав — так грав. Та хіба він може зрівнятися з Бишовцем! Ніколи.
ДЛЯ ВАС, ПАСАЖИРИ!
Трапилось так, що агентства Аерофлоту, морських, річкових і залізничних вокзалів, автобусних станцій дали великого маху. Ясніше кажучи, й досі не випустили для пасажирів цікавого посібника «Про що розмовляти в дорозі?»
І справді, про що? Ви, звичайно, їздили й пам'ятаєте, як часто доводиться зустрічатися з людьми. Але ви завжди відчуваєте якусь незручність: із чого почати розмову?
— Далеко їдете?
— До Києва.
— У гості чи додому?
— Додому.
А що далі питати? Питатимете, чи є у вашого попутника жінка, дітки, як їх звати? А якщо в купе поруч цього молодого чоловіка сидить ще й симпатична дамочка (дівчина), і йому, може, ці ваші запитання не зовсім приємні. У нього, може, якраз інше на думці, а тут ви зі своєю цікавістю:
— До жінки, мабуть, поспішаєте, до діток? У відрядженні не сидиться?
— Ну, до жінки. Ну, до діток! Яке вам до цього діло? Це щось міняє у вашому житті? Нічого. Так чого ви лізете з такими питаннями і в такий кульмінаційний момент?
Словом, вам незручно. Не та тема? Так про що ж розмовляти в дорозі? Говоріть про щурів. Розкажіть, який це цікавий і досі не вивчений звір. Говоріть про те, що ми їх тому й знищуємо, що не знаємо, яку вони дають користь. Запевняйте, що настане час, коли щурів триматимуть у заповідниках і розводитимуть удома, як канарок. Після цього переходьте на скажених собак. Неодмінно розкажіть хоч один випадок, що трапився з вами. Й цього досить. Ваш співбесідник (співбесідниця) несподівано засовається на сидінні. Йому (їй) захочеться розповісти вам ще про щось жахливіше. Якщо поруч вас є хтось третій, він у ту ж мить і собі почне нервово вовтузитись. Йому теж закортить розказати щось із життя скажених собак.
Звичайно, трапляються випадки, що на цих трьох псах розмова й ущухне (хоч такого майже не буває), тоді негайно переходьте на гадюк: отруйних і неотруйних. Але ні в якому разі не на анекдоти. По-перше, в переважній більшості вони непристойні, а по-друге, хто вам дасть гарантію, що в вашого співрозмовника не така ж пам'ять на анекдоти, як у вас?! Не раджу вести мову й про погоду, озимину, телеграфні стовпи, зупинки тощо. Дуже слизькі й ненадійні теми.
Хто вас може зробити душею купе (салону), так це жінки. Вдячна тема. Варто вам розповісти хоч один випадок про жінок (теж бажано з власного досвіду, а то не повірять) — і можете їхати спокійно. Може, звичайно, статися, що дехто з ваших попутників (а вони різні бувають) зведеться й піде на свіже повітря в тамбур (це в поїзді), чи почне шукати іншої каюти (це на пароплаві), а чи турбуватиме стюардесу (це в літаку), щоб дала йому місце в сусідньому салоні. Це так звані тихі пасажири.
Можуть зустрітися й такі, які замість того, щоб підтримати розмову, запитають:
— Слухай, ти можеш затулити свою пельку?!
Це некультурні.
Трапляється й третя категорія пасажирів — буйні. Вони завжди чомусь намагаються вас випхнути у тамбур чи засунути у вікно або ілюмінатор. Та це їм ніколи не вдається. То скажіть, чи варто на таких ідіотів звертати увагу? Як на те пішло, то їх, ідіотів, не так і багато їздить по наших шляхах-дорогах.
Отже, їдьте спокійно, й розповідайте про щурів, скажених собак та про пригоди, що трапилися з вами чи з вашими знайомими. Це найкращі теми. Їдьте й радійте. Вам за себе нічого червоніти. З кращим попутником, ніж ви, жодному пасажирові ще не доводилось їздити. Наступного разу ваш попутник свою розмову з іншими також почне з щурів та собак, а потім розповість про вас і запевнить своїх нових співрозмовників, що таку цікаву людину, як ви, він зустрів був уперше.
НАВІЩО ВІДВІДУВАТИ ЗООПАРК
Якщо говорити відверто, то я й сам не знаю, навіщо відвідують зоопарк. Зате знаю, навіщо відвідують ательє пошиття одягу, Будинок мод, кав'ярні, товкучку, ресторани чи керуючого будинкоуправлінням. Все це я розумію. Все це вкладається в мою голову. Але навіщо витрачають стільки грошей на відвідування зоопарку — не ясно. Щоб побачити людиноподібну мавпу чи смугасту зебру — треба душитися в автобусі, вистоювати в черзі по квитки, зривати сонних дітей з постелі, треба вчасно не пообідати, купувати в зоопарку бутерброди, а діти візьмуть та ще й повикидають їх пантері чи комусь із ряду непарнокопитих. А вони ще й носи відвертають. На наші бутерброди й дивитися не хочуть.