Королик і ведмідь
Шрифт:
– Мабуть., якась… засідка,- пробубонів Лис, а сам аж зуби зціпив з болю.
– Засідка, засідка!
– пішов голос поміж звірами.- Обережно, бо засідка.
Але в цей час Шершень як вжалить Лиса щосили! Лис як завиє з болю, як підскочить угору, підібгав хвіст поміж ноги та ходу! А звірі вже не питали, що там сталося, а з переполоху кинулися тікати, куди хто міг, одні через других. А Птахи, Оси, Комарі, Шершні за ними, на них, б'ють згори, клюють, рвуть, кусають. Страшний був бій! Звірі, які не загинули, порозбігалися «й поховалися по ямах, а Королик зі своїми птахами та комахами одержав велику перемогу. Радісно прилітає Королик до свого гнізда й говорить до дітей:
– Ну, діти, тепер можете їсти, бо ми одержали знамениту перемогу над звірами.
– Ні,- говорять Короленята,- не будемо їсти, поки Ведмідь не прийде сюди й не попрохає пробачення.
Що було робити? Полетів Королик до Ведмедевої ями, сів на гілляці над його головою й говорить:
– Ну, Бурмило, а будеш воювати з Короликом, га?
А Ведмедя, що в війську йшов із самого заду, під час переполоху добре-таки Кабани, Сарни та Олені ратицями попід ребра потолочили, так що він лежав та тільки охав.
– Іди, дай мені спокій,- буркнув він.- І десятому закажу, щоби з тобою не зачіпався.
– Ні, друже, цього не досить,- мовив Королик.- Ти повинен піти до мого дупла й попросити пробачення у моїх дітей, бо інакше тобі ще гірше лихо буде.
Мусив Ведмідь іти й просити в Короленят пробачення. Аж тоді Короленята задовольнилися й почали знов їсти та пити.