Козак Мамарига

Автор неизвестен

— Скажи мені, царівно, чого це ти така сумна та змарніла?

— Така вже біда в мене! — каже вона.

— Я знаю, яка в тебе біда і як цієї біди позбутися!

Коли це під'їздить і цар. Почув ті слова, звелів безногого та безрукого до палацу забрати й каже їм:

— Робіть, що знаєте, щоб від моєї дочки біду відвернути.

Іван Голик каже:

— Що ж, царю! Нехай царівна признається по правді, яка біда в неї.

Тут розплакалася царівна й призналася, що до неї змій літає і з неї кров тягне.

— Коли ж він літає? — питають.

—

Саме перед світом, як уся сторожа спить, так він через комин і влетить.

— Постій же, — каже безногий, — ми в сінечках притаїмось, а ти, царівно, кахикни, як він прилетить.

От притаїлися вони в сінечках. Коли ж перед світом наче іскрами під стелею засвітило. Царівна: кахи! — вони до неї, а змій заховався під подушки. Царівна з ліжка схопилася, а безрукий ліг на землі та безногого й кинув ногами на подушки. Безногий ухопив руками того змія, та й почали удвох душити. Змій проситься:

— Пустіть мене! Ніколи не літатиму і десятому закажу!

Безногий і каже:

— Ну, понеси нас туди, де є цілюща вода, щоб у мене були ноги, а в побратима мого руки.

— Беріться за мене, — каже змій, — понесу, тільки не душіть мене.

Ухопилися вони за нього, той руками, а той ногами. От змій полетів з ними, прилітає до криниці й каже:

— Оце цілюща вода!

Безрукий хотів був туди вскочити, а безногий кричить на нього:

— Постій, брате! Ось подерж ногами змія, а я встромлю в криницю суху паличку, тоді побачимо, яка це вода!

Тільки встромив, а паличка так і спалахнула полум'ям. Як почали вони тоді змія душити! — він давай проситися:

— Не душіть, тут недалеко й цілюща вода!

Приніс їх до другої криниці. Безногий і тут суху паличку в воду встромив, а вона враз розпукуватися стала, зазеленіла вся.

Тоді безрукий у воду вскочив і вискочив зруками, а безногий ускочив і вискочив з ногами! Тут вони змія пустили й звеліли, щоб до царівни не смів літати.

Попрощалися тоді побратими та й пішли кожен своєю дорогою.

Іван Голик пішов до свого брата, до князя: що з ним зробила княгиня-зміївна? Приходить у те князівство, коли бачить — недалеко від дороги свинар свині пасе. Підходить Іван до свинаря, дивиться йому в вічі й пізнає свого брата. А той дивиться — і пізнає Івана Голика. Тоді Іван і каже:

— Оце ти, князю, свині пасеш? А я ж казав — не діймай жінці віри до семи років!

Заплакав князь і каже:

— Прости мене, Іване Голику! — і в ноги йому впав.

От Іван Голик підвів його та й каже:

— Добре, що ти живий на світі зостався, та що й в мене ноги знову є. Тепер ще покнязюєш трохи!

Князь став питати в Івана Голика, як він здобув собі ноги. От Іван тоді вже й признався йому, що він його менший брат, і розповів йому про все своє життя. Обнялися вони, поцілувалися. Князь тоді й каже:

— Пора вже, брате, гнати свині додому, бо княгиня чекатиме.

— Так поженімо ж удвох! — каже Іван.

А князь каже:

— Тут, брате, така біда! Ота клята

свиня, що перед веде, як тільки дійде до воріт, стане як укопана, і поки тричі я її не поцілую, то з місця не рушить. А княгиня із гостями-зміями на ґанку стоїть, дивиться й сміється.

Іван Голик і каже:

— Так тобі й треба! Ну, вже ж сьогодні ще цілуй, а завтра — годі!

Пригнали свині до воріт. Передня свиня на воротях стала і не йде у двір. А княгиня дивиться з ґанку й сміється:

— От уже мій дурень свині пригнав, зараз із свинею цілуватиметься!

Той, бідний, тричі поцілував свиню, вона й пішла у двір. А княгиня каже:

— Ось подивіться, він ще десь і підпасича собі взяв! — а що то Іван Голик — вона й не пізнала.

Загнали брати все стадо у хлів. Тоді Іван Голик і каже:

— Візьми ж, брате, у комірника конопель двадцять пудів і смоли двадцять пудів та й принеси до мене в сад.

От князь пішов до комірника, став просити. Той відімкнув комору, а князь усе загадане й піднести не може. Тоді Іван Голик прийшов, в одну руку узяв коноплі, в другу смолу, і пішли в сад.

Як узяв Іван Голик пугу плести: один пуд виплете конопель, а пудом смоли усмолить, і виплів до півночі пугу в сорок пудів. Тоді й спати полягали.

Вранці-рано повставали, Іван Голик став князеві казати:

— Був ти до сьогоднішнього дня свинарем, а тепер будеш ізнову князем. Ходімо, поженемо свині в поле.

— Ні, ще, мабуть, зарано, — каже князь, — княгиня ще на ґанок не вийшла дивитись, як я з свинею цілуватимусь.

Іван Голик і каже йому:

— Як поженемо, то ти не цілуй, а поцілую я!

От прийшла пора гнати. Княгиня вийшла, сіла на ґанку. Тут і змії з нею. Брати повиганяли з хліва свиней і женуть удвох.

Тільки догнали до воріт — свиня стала на воротях і стоїть. Княгиня із зміями дивиться й посміхається, а Іван Голик як розпустить пугу, як оперіщить ту свиню, так від неї і кістки розсипались! А тоді як замахнеться на зміїв — вони тікати, хто куди втрапив! А княгиня злякалася, як зіскочить з ґанку, та до князя — та в ноги!..

— Прости мене, чоловіче, не карай! Присягаюся тобі ніколи з тебе не знущатися, бути тобі покірною жінкою!

Отак вона покинула свої зміївські норови і стала добре з чоловіком жити. Живуть собі, поживають та Івана Голика поважають.

КАЗКА ПРО КОЩІЯ БЕЗСМЕРТНОГО, ІВАНА-ЦАРЕВИЧА ТА БУЛАТА-МОЛОДЦЯ

Були собі в одній країні цар з царицею, і мали вони єдиного сина Івана-царевича. От як підріс Іван-царевич та став справжнім богатирем, надумав він поїхати мандрувати, світу побачити, гарної нареченої собі пошукати.