Країни свiту. Азія

Скляренко Валентина Марковна

Узбережжя Бахрейну

Життя на архіпелазі вирує в основному в оазисах та на березі, засадженому пальмами, а також в узбережних водах, де серед коралових рифів ховається безліч крабів, креветок, омарів, молюсків, зокрема й тих, що приховують у своїх мушлях перлини. Саме цей промисел був основним засобом для існування мешканців островів. Архіпелаг свого часу був найбільшим світовим центром постачання перлів. Отже: цей промисел та вигідне географічне розташування забезпечували островам процвітання. Вже у ІІІ тис. до н.е. в Бахрейні існувала держава Дильмун. Ця багата торгова імперія на перехресті морських шляхів проіснувала понад дві тисячі років. У середині І ст. до н. е. її поглинув Вавилон. У IV ст. н. е. Бахрейн завоювали перси, у VII ст.
– араби, які сприяли поширенню й зміцненню ісламу на цих територіях. Араби почувалися тут господарями до середини XVI ст., коли

ця територія була завойована португальцями. Зпочатку наступного століття острови переходили від персів до арабів кілька разів. Із середини XVIII ст. бере свій початок династія Аль-Халіфа, представники якої перемогли персів і міцно закріпилися на престолі. Так міцно, що їхні нащадки і досі правлять країною, щоправда, монархія нині набула сучасних рис і стала конституційною. Протягом усього ХІХ ст. британці намагалися взяти під контроль стратегічно важливі торговельні шляхи і в 1861 р. встановили над архіпелагом свій протекторат. Під час англійського панування в 1932 р. Бахрейн першим серед країн Перської затоки знайшов у своїх надрах нафту, яка визначила шляхи його розвитку на багато років. У 1968 р. Бахрейн увійшов до Федерації арабських князівств під протекторатом Британії, а в 1971 р. став повністю незалежною державою. Країна вступила до ООН, Ліги арабських держав, Організації арабських країн - експортерів нафти, Організації «Ісламська конференція». Двадцять років тому на незалежність Бахрейну зазіхав Іран. Щоб протистояти іранським та іракським зазіханням на панування в Перській затоці, Бахрейн разом з іншими державами - Саудівською Аравією, Оманом, Кувейтом, Об’єднаними Арабськими Еміратами і Катаром - створили Раду співробітництва країн Перської затоки. Бахрейн, хоча і є мусульманською країною, активно співпрацює із США в галузі оборони, в 1990 р. американським військово-повітряним силам було дозволено базуватися на території архіпелагу.

Старовинна фортеця поблизу Манами

На островах архіпелагу немає, здавалося б, головного - річок. Від спеки сховатися можна у Перській затоці, але типову для пустельних країн проблему прісної води це не вирішує. Бахрейн виживає за рахунок численних підземних джерел.

Жителі Бахрейну вміють пристосуватися до будь-яких економічних ситуацій, вони мобільні й динамічні й не дозволяють своїй економіці застоюватися. Знайшовши нафту, мешканці архіпелагу швидко збагнули, що це насправді є золота жила, і побудували нафтопереробний завод, а вже невдовзі почали її активно експортувати. Жителі Бахрейну так само навчилися працювати з нафтою, як до того навчилися діставати з океанського дна перлини чи вирощувати в оазисах фініки, овочі, фрукти, зернові. Бахрейнці, отримавши вищу освіту в інших країнах, підійшли до нафти професійно, як того вимагав час. Цікаво, що нафту знайшли тут саме тоді, коли обвалився світовий ринок перлів, і добробут країни був під загрозою.

Панорама Манами

Першими на архіпелазі знайшовши нафту, бахрейнці першими ж відчули й те, що нафтові запаси країни виснажуються і що нині її видобуток не може триматися на тому рівні, яким він був. І мешканці островів знову швидко переорієнтували свою гнучку економіку. Тепер вони переробляють чужу нафту, якої в Перській затоці вдосталь (і це дає більше половини грошей від експортних операцій), та чужий алюміній. Бахрейн є найбільшим постачальником цього металу на Середньому Сході. Великі запаси природного газу стали країні в нагоді - без нього неможлива робота нафтохімічної промисловості, виробництво пропану та бутану, а також робота алюмінієвого комбінату. Бахрейнці підтримують у належному стані і свою традиційну галузь промисловості - судноремонтну. Але на сьогодні головне досягнення країни полягає в тому, що вона змогла стати міжнародним банківським центром. Стрімкий розвиток банківського сектора, що демонструє світові Бахрейн, є досить незвичним для консервативних мусульманських країн.

Бахрейн взагалі позбавлений консерватизму. Ця країна вважається найбільш демократичною серед арабських країн. Як усім мусульманам, бахрейнцям заборонено вживати спиртне, проте це обмеження стосується тут лише підданих королівства. Гостям країни «напої з градусом» продають вільно, хоч би хто вони не були - європейці чи араби із сусідніх держав. З першими тут розмовляють англійською, яку знає більшість населення, з другими - рідною арабською мовою, що є в Бахрейні державною. Грошовою одиницею слугує бахрейнський динар.

Квітники у центрі Манами

Араби їдуть до Бахрейну саме для того, щоб розслабитися й забути про релігійні заборони у своїй країні. Проте, окрім досить доступного спиртного, Бахрейн може запропонувати гостям і послуги багатьох розважальних комплексів. З готелями та магазинами теж немає проблем - понад 70 % мешканців країни живуть у містах (загальна кількість населення - 667, 2 тис. чоловік). На прикладі туристичного бізнесу жителі Бахрейну ще раз показали: вони вміють використовувати те, що дала їм природа. Навіть пустеля вже пристосована для туристів - гостям пропонується сафарі на джипах та романтичні подорожі на верблюдах. Відвідування східних базарів, мечетей та селищ, де мешкають ловці перлів (туристам дозволяють спостерігати за їхньою роботою), давно стало неодмінним атрибутом відпочинку в Бахрейні. До цього зазвичай додаються риболовля, лов креветок та чудові комфортні пляжі. Серйозний підхід бахрейнців до туристичного бізнесу, уважне ставлення до приїжджих сприяють тому, що кількість туристів і гостей архіпелагу з кожним роком невпинно зростає.

Бруней - нафтовий султанат

Жителям Брунею хіба що у страшних снах може привидітися податок на прибуток. Але досить прокинутися, й полегшено зітхнути: такої «напасті» тут немає. А прибутки в них - дай бог кожному, адже нафта б’є ключем. Усім бажаючим пропонуються безпроцентні позики, якщо їм не вистачає, скажімо, на яхту чи літак. Брунейцям гарантована безкоштовна медицина, освіта за рахунок держави в будь-якому закордонному закладі, а також оплата щорічного паломництва до Мекки. Тож деякі заборони, наприклад на спиртне та жовтий одяг (султанський колір), на цьому тлі виглядають як незначні життєві дрібниці. Тим паче, що рівень життя тут один із найвищих у Південно-Східній Азії.

Іноземцям досить важко звикнути до Брунею, бо це мусульманська країна із суворими, на їхню думку, законами (що приймаються безпосередньо султаном, який одночасно обіймає більшість державних посад) та пуританськими нормами поведінки в громадських місцях. Ресторани закриваються о дев’ятій вечора, ніяких нічних розваг немає. Незвичними є для приїжджих і напівпорожні вулиці та громадські заклади. Навіть у столиці Бандар-Сері-Бегаван (46 тис. мешканців) у «час пік» на вулицях немає пробок і товкотнечі. Таке враження, що країна занадто велика для своїх мешканців, або всі вони поїхали у відпустку.

Насправді держава ця зовсім невелика. Територія Брунею (офіційно він називається Бруней-Дарусалам) становить 5765 км ². Країна, розділена на частини шматком Малайзії, ніби притулилася на північному узбережжі острова Калімантан, що омивається Південно-Китайським морем. Брунейців налічується небагато навіть для такої площі - приблизно 345 тис. чоловік (основна етнічна група - малайці, державними мовами є малайська й англійська). Мабуть, через порівняно невелику щільність населення і місцевий менталітет тут змогли зберегти первозданну природу. Рівнинна територія Брунею майже на 80 % вкрита тропічними лісами, що не постраждали від діяльності людини. В незайманих лісах Брунею, яким більше підходить назва джунглі, ростуть цінні породи дерев, а також найдовша у світі ліана ротанг, найбільша квітка рафлезія й хижі рослини, які полюють на комах. У хащах добре почуваються слони, димчасті леопарди, орангутанги, павичі.

Сучасні будинки в Бандар-Сері-Бегавані

Клімат спекотний і вологий, із середньорічною температурою +27 °C, землі родючі, проте брунейці не розвивають сільське господарство - адже країна в них багата, і закупити харчі для своїх жителів вона може без проблем. Головне багатство Брунею - нафта, вона забезпечує безбідне життя не тільки султанській родині, а й більшості мешканців країни. Прибуток на душу населення тут один з найвищих в Азії. Щоправда, він трохи знизився в кінці 90-х рр. разом із цінами на пальне.

«Чорне золото» знайшли в Брунеї на початку XX ст., і незабаром маленька країна стала багатою, переставши зітхати за втраченими на історичному шляху великими територіями. А втрати були значними. Вперше про Бруней згадали китайські літописці в VI ст. Певний час ці землі перебували під владою індонезійської імперії з центром на острові Ява. Коли вона розпалася, населення Брунею захопив іслам, і країна стала одним із центрів поширення мусульманства в регіоні. З ХVI ст. брунейські султани контролювали більшу частину острова Калімантан та декілька невеликих островів. Країна процвітала за рахунок торгівлі з Китаєм, постачаючи жителям Піднебесної ексклюзивну продукцію - дзьоби птаха-носорога та ластів’ячі гнізда, що вважаються в Китаї делікатесом. Однією з розваг тодішніх султанів було піратство в прибережних водах. До ХІХ ст. брунейські монархи зберігали велику територію і незалежність. Але вони втратили і те, й інше через свою східну щедрість. Британці допомогли придушити повстання проти султана, і той подарував одному з воєначальників титул раджі і певну територію. Поступово династія «білих раджів» всіма правдами й неправдами присвоїла більшу частину Брунею. Не дрімали й сусіди, захопивши і собі шматок землі. Остаточно брунейці втратили незалежність в 1888 р., коли Британія встановила над їхньою країною протекторат. Здавалося, колишню велич втрачено назавжди, і тут, як манна небесна, точніше, підземна, з’явилася нафта. Перша свердловина запрацювала 1928 р., - і пішов відлік багатих років. Під час Другої світової війни країну окупували японці, але потім повернулися англійці. У 1959 р. Брунею була надана автономія, а в 1984 р. султанат став незалежною державою. Свого часу брунейці в особі султана відмовилися від союзу з Малайзією (тепер радіють - нафту ділити не треба), зате увійшли в ООН, Асоціацію держав Південно-Східної Азії, Організацію «Ісламська конференція» та Рух неприєднання, а також Співдружність, очолювану Британією.