"Лахтак"
Шрифт:
Але на палубі ніхто не помітив того моменту, коли на човні спалахнула тривога.
Одночасно увагу Стьопи й Шелемехи притягла істота, що висунулась з води метрів за двадцять від кліпербота і одразу пірнула назад у воду.
— Що це? — спитали вони один одного.
Про те, що якась істота щойно визирала з-під води, свідчили брижі, що розбігались по поверхні ополонки. Знизавши плечима, Стьопа вирішив краще наблизитись до криги. Але не встиг кліпербот підійти до краю ополонки, як біля гумового борту висунулась грубезна морда з маленькими злими очима, общипаними щетинястими
— Морж! — скрикнув Шелемеха, а Стьопа з усієї сили загріб воду веслом.
Кочегар підніс рушницю і наготувався стріляти. Звір знову сховався у воду, і моряки відчули, як він торкнувся спиною дна гумового човна. Шелемеха зблід. Якби кліпербот перекинувся і вони попадали у воду, то навряд чи вдалося б урятуватися від іклів здоровенного звіра.
Морж знову з'явився за кілька метрів від човна. Кочегар вистрілив. Він бачив, як куля вдарила у воду, трохи не влучивши в моржа, і як той зразу сховався під водою.
— Поцілив? — спитав Стьопа, підгрібаючи кліпербот до криги.
— Ні, — з жалем відповів невдаха-стрілець. В ту ж мить морж рушив в атаку.
Проте моряки встигли вискочити на берег і витягли кліпербот. Але рушниця, яку Шелемеха поклав на льоду біля себе, несподівано ковзнула й покотилася в ополонку. Хлюпнуло, і двостволка зникла з очей кочегара назавжди. Шелемеха вхопився за голову.
— Щоб ти луснув, проклятий! — лаяв моржа кочегар. — Мене ж Запара поб'є! Справді!
Стьопа теж був неприємно вражений такою втратою. А морж плавав собі в ополонці, то пірнаючи у воду, то виринаючи і з злим сопінням позираючи на берег.
— Ходім покличемо Вершомета, — запропонував хлопець.
Шелемеха погодився, — більше нічого не лишається, як покликати мисливця і повинитися у загибелі рушниці. Побігли щодуху до «Лахтака». Тим часом туди підійшли гості з берега. На цей раз завітали Ландрупп і незнайомий досі екіпажу «Лахтака» маленький широкоплечий норвежець. Він одрекомендувався:
— Карсен.
Карсен, як і Ландрупп, не знав ні російської, ні англійської мови.
Далі приємних посмішок, кивків голови та слова «товарисц» розмова не йшла. Зате дуже жваво розбалакались прибулі норвежці з Еріком Олаунсеном. Стороннім спостерігачам, що не знали норвезької мови, — а в даному разі це були Кар і його товариші, — навіть здалося, що норвежці про щось сперечалися.
Раптом біля ополонки розітнувся постріл. Всі обернулися й побачили, як юнга і Шелемеха вискочили на кригу і по хвилинній затримці побігли до пароплава.
— Невже ведмідь? — схопився Вершомет. — Чи, може, нерпи злякалися?
Але з пароплава нічого як слід роздивитись було не можна, бо майже половину ополонки затуляли тороси. Лише коли прибігли «яхтсмени», як прозвав Кар Стьопу і Шелемеху, з'ясувалося, в чому річ.
Запара шкодував за рушницею, а Вершомет заметушився, поспішаючи до моржа. Він узяв манліхер і гарпун. Ельгар, очевидно, зрозумів, у чому річ, і теж захвилювався. Він підійшов до Вершомета і потягнув його до Кара. Моряки уважно за ним стежили. Ельгар узяв з рук Вершомета рушницю і відставив її набік. Потім узяв гарпун і щось заговорив по-норвезькому, показуючи, як він кидатиме гарпун.
— Ельгар хоче вбити моржа гарпуном, без рушниці, і просить на це дозволу, — пояснив Стьопа, який перший зрозумів норвежця.
Розділ VIII
Ландрупп і Карсен підтримали просьбу Ельгара.
— Він, мабуть, гарпунник-китобоєць з професії, — висловив здогад Лейте.
— Можливо, — погодився Кар і додав — Тепер важко зустріти вправного гарпунника. Відколи поширилася гармата-гарпун, гарпунник став гармашем і забув старе ремесло.
Всі з цікавістю обступили Ельгара. Лише Вершомет насупився: йому дуже кортіло пристрелити моржа самому.
— Але як він дійде туди? — поцікавився Кар, показуючи на Ельгара. — Адже йому не можна втомлювати ногу.
Власне, це запитання адресувалося до Запари, але метеоролог, засмучений втратою рушниці, у перший момент навіть не зрозумів запитання. За нього відповів Стьопа:
— А ми підвеземо його на нартах.
— А тим часом морж утече, — глузливо кинув мисливець.
— А щоб він не втік, — встряв у розмову Кар, — беріть швиденько нарти і йдіть. Коли Ельгар схибить, то ти, Вершомет, стріляй… Товаришу Торба, ви призначаєтеся керівником. Можуть іти всі, крім вахтового матроса.
Моряки рушили до ополонки. На пароплаві залишились тільки Кар та Котовай. Останній стояв вахтовим.
Ішли тихо, щоб не сполохати звіра. Гарпунника везли Пав-люк, Шелемеха і Соломін. Ельгар протестував проти того, щоб його везли нартами, але моряки домоглися свого.
Обережно наблизились до ополонки. За півсотні кроків од води Ельгар зійшов з нарт, узяв у руки гарпун і рухом руки попросив іти якомога тихше.
Вершомет оглянув свого манліхера і приготувався на випадок, коли гарпунникові не пощастить.
Кілька хвилин ніхто не бачив моржа. Аж ось Стьопа тихенько свиснув. Серед ополонки, метрів за сто від людей, з'явилася голова звіра. Він засопів і обдивився. Але, здавалося, ніщо його не стривожило, бо він спокійно наблизився до крижаного берега, де стояв Ельгар, і поплив понад краєм криги.
До гарпунника підійшов Карсен.
Ельгар чекав, коли морж підпливе ще ближче, і поволі заносив руку з гарпуном. Звір, не турбуючись, підплив упритул до криги і наче з цікавістю стукнув по ній своїми іклами. Настав слушний момент, щоб ударити гарпуном.
Але Карсен затримав удар. Щоб не заважати Ельгарові, він хотів присісти; присідаючи, посковзнувся і полетів у воду. Сплеск води та вигук «у-у!» злякали моржа, і він одразу пірнув. Ця ж таки пригода відірвала увагу Ельгара від звіра. Тепер в ополонці замість моржа борсався Карсен. Важкий одяг тяг його на дно. Норвежець щосили бив руками по воді, і це підтримувало його на поверхні. Він був не далі як за півтора метра від криги.
Всіх охопила одна думка: як урятувати людину?
— А глибоко тут? — прошепотів Запара до Торби. Механік лише сердито одмахнувся і крикнув: