Легенда про безголового
Шрифт:
— А в середу минулу де був?
Я вирiшила втрутитися.
— Секундочку. Василю, ви краще назвiть прiзвища тих, хто може пiдтвердити, що в такi-то днi бачив вас у мiстi. Нехай ви навiть не ночували дома, це — ваше право. Але якщо ночували десь в iншому мiсцi, краще сказати, де.
— Для чого?
— Аби вони пiдтвердили ваше алiбi. Знаєте, що таке алiбi? — Хмара кивнув. — Знаєте, для чого вам алiбi? — Хмара похитав головою. — Чудово. Значить, ви нi в чому не вiдчуваєте себе винним.
— Ага. Не вiдчуваю, — погодився той.
— А в чому ти не винуватий, Вась? — вклинився Жихар. — Нi в чому? I з Вальчиним хахалем ти не сварився?
—
— Сварився з ним чи нi?
— Менi здається, — зауважила я, — вiн може не вiдповiдати на це питання. Хiба що ви маєте письмову заяву громадянки Глибокої…
Жихар рвучко пiдвiвся i жестом вiдмахнувся вiд мене. Потiм обiйшов стiл, пiдхопив по ходу стiлець, примостив його мiж мною i моїм клiєнтом спинкою вперед, осiдлав його i заговорив, карбуючи кожну фразу:
— Значить, слухай мене, Васько. Ти посварився з приблудою, якого пригрiла Валька. Свiдкiв я тобi скiльки хочеш знайду. Ти обiцяв йому башку вiдкрутити. Потiм його знаходять з вiдрубаною головою, а ти зникаєш iз мiста. Або ти кажеш, де був i хто може пiдтвердити, що ти тут нi при чому, або до всiх твоїх сьогоднiшнiх подвигiв ми припишемо мокруху. I поки що ми говоримо тiльки про одну. Тобi сьогоднi пощастило — за тебе є кому заступатися. Я особисто панi адвоката не розумiю. Але вона має право тебе захищати, а ти — право на її захист. Тому не хочеш мати справу зi мною — пiди на зустрiч адвокату й доведи, що тебе є вiд чого захищати. Мене поки не цiкавить, чому ти почав стрiляти. Де ти був iз позаминулої суботи до сьогоднiшнього ранку i хто може це пiдтвердити. Усе, ми тебе слухаємо. Ти скажеш, i адвокат подумає, що з цим робити. Ну, буде розмова?
Слова опера нiби давили на Хмару згори. Вiн опускав голову все нижче, i пiд кiнець Стасового монологу зiщулився на своєму стiльцi i зробився зовсiм маленьким. Я вiдчувала — з ним вiдбувається щось не те, але що саме — зрозумiти не могла. Помiтно зрадiвши, що протягом цих днiв його могли бачити в Подiльську, тепер вiн явно не хотiв, аби так було. Однак говорити, де саме вiн був i з ким, Хмарi, вочевидь, так само не вигiдно. I стрiляти почав не просто з п'яного куражу — вiн боявся приходу мiлiцiї, тим не менше чекаючи на це щодня.
— Вiдведiть затриманого в камеру, — рiшуче промовила я, i, випереджаючи будь-якi заперечення Жихаря, додала: — Будь ласка. Йому треба вiдпочити i подумати над тим, що вiн зараз почув. До того ж вiн ще не в зовсiм адекватному станi, ви ж розумiєте?
Стас хотiв щось сказати, та замiсть цього рвучко пiдвiвся й вийшов iз кабiнету. Повернувся дуже швидко в супроводi двох сержантiв, якi звичним жестом пiдхопили Хмару пiд руки й вивели. Коли за ними зачинилися дверi, Жихар сiв за свiй стiл, закурив, отруївши мене ядучим димом дешевих цигарок, i запитав:
— Ну?
— Що значить — «ну»?
— Ви нiчого не хочете менi сказати?
— Тiльки те, про що ви вже самi думали кiлька разiв. Якщо того, кого я називаю своїм клiєнтом, цими днями, особливо — в днi, коли були скоєнi цi два вбивства, в Подiльську нiхто не бачив, це не означає, що його в мiстi не було. Вiн бачить вас, намагається втекти i навiть вiдстрiлюється. Вчинок абсолютно дурний, навiть для п'яного рецидивiста. Якщо цей п'яний рецидивiст нiчого за собою не має. А раз Хмара так повiвся, значить, рило в пуху. Тiльки в чиєму.
— До чого ви ведете?
— Я схильна думати, що Хмари в мiстi не було. Невiдомо де зникла машина, невiдомо звiдки з'явився обрiз. Рецидивiст, транспорт, вогнепальна зброя. Таке поєднання вам нi про що не говорить?
Жихар помовчав, переварюючи почуте. Нарештi промовив:
— Ларисо, ви точно нiколи не працювали слiдаком чи в розшуку?
Цей день ще був багатий на подiї.
Пiсля того, як я залишила Жихаря з його колегами i службовим телефонним апаратом, мене перехопив начальник мiлiцiї Подiльська. Яровий запросив до себе в кабiнет i навiть пригостив розчинною кавою, пiсля чого пояснив: йому дуже приємно, що київськi адвокати турбуються дотриманням законних засобiв дiзнання, але я в цiй всiй справi — людина випадкова. I саме мене йому тут не вистачало пiсля дружного приїзду i щоденної атаки центральних українських телеканалiв та пiстонiв, що вiн регулярно отримує вiд начальства всiх рiвнiв. А начальства над ним ох як багато: що обласного, що мiнiстерського. Словом, я не повинна ображатися i мушу розумiти, наскiльки заважаю мiлiцiї працювати.
Пiзнiше, вже ввечерi, Тамара в особах розповiла про скандал, влаштований Яровим у прокуратурi. Слiдча Комарова, бачте, перешкоджає слiдству, яке сама ж i веде. Хоча вона сама пiдлегла, з думкою начальника мiлiцiї має повне право не рахуватися. Звiсно, в неї була розмова з керiвництвом, але вона носила ознайомчо-профiлактичний характер. Усiх цiкавила не законнiсть чи незаконнiсть моїх дiй, а хто я, власне, така i звiдки взялася на голову полковника Ярового.
Олег у своїх висновках був бiльш категоричний: задницю начальнику мiлiцiї вже давно пора пiдпалити. Якби не я, менти до вечора розкололи б Ваську Хмару, i мали вони на це повне право. За неписаними правилами, хто стрiляє в мiлiцiонерiв, той автоматично опиняється поза законом i на нього не поширюється жодна зi статей Декларацiї прав людини. А Стасик Жихар, мiж iншим, узяв би в процесi розколювання активну участь, не переймаючись муками совiстi. Сказано ж: двi статтi затриманий уже має, намалювати третю — не питання i не проблема. Стас хороший хлопець i свою справу знає, ось тiльки не iдеальний вiн, бо в системi працює.
Нарештi, пiзно ввечерi вiддзвонився i сам Жихар. Я дала затравку i показала йому правильний напрям: упродовж останнiх десяти днiв у рiзних мiстечках областi невiдома група скоїла чотири збройних напади на мiнi-маркети. У двох випадках свiдки бачили «Жигулi». Дiяли розбiйники всюди однаково: заходили перед самим закриттям, двоє тримали всiх, хто в цей час був у торговому залi, пiд прицiлом, третiй вичищав касу i хапав з полиць дорогий алкоголь — коньяк, вiскi, джин, бехерiвку. Жертв не було в жодному випадку, хоча один раз нападники таки пальнули в стелю — охоронець спробував опиратися. Усi потерпiли заявляли: один бандит тримав у руцi пiстолет, другий — обрiз.
Дати двох нальотiв збiглися з датами скоєних у Подiльську вбивств.
Навiть якщо вiдштовхуватися не вiд третього вересня, коли знайшли тiло Дорошенка, а вiд першого, коли, за висновками експертiв, йому заподiяли смерть, то все одно у Хмари алiбi: першого вони бомбонули магазин у Старокостянтиновi, а третього — в Кам'янцi-Подiльському.
Годину тому Васька Хмара почав колотися, признаючись у спiвучастi у збройних пограбуваннях, що здiйснювалися на його машинi, i активно вiдхрещуючись вiд убивств. Тепер його поведiнка стала цiлком зрозумiлою. Зiзнатися, що був у Подiльську — опинитися першим у списку пiдозрюваних у вбивствах. Довести своє алiбi — розбiйництво спливе саме собою. Iз двох лих Хмара вибрав, як йому здавалося, менше, хоча за стрiлянину по ментах отримає за повною програмою.