Леопард
Шрифт:
Коли Харрі прокинувся, вже була майже друга.
Вона почула, як ритм його дихання дещо змінився, й раптом зауважила, як зблискують у темряві білки його очей.
– Ракель? – спитав він. І знову заснув.
За півгодини він несподівано знову розплющив очі, сіпнувся й запхав руку під матрац.
– Це я, – мовила Кая. – Кая Сульнес.
Він укляк, не встигнувши дістати те, що збирався. Потім знову знесилено впав на матрац.
– Якого дідька ви тут шукаєте? – прохрипів він.
– Вас, – відповіла
Він тихо засміявся, не розплющуючи очей.
– Мене? Знов?
Вона дістала конверт, нахилившись, помахала ним перед його обличчям. Він ледь розплющив око.
– Це квиток на літак. До Осло.
Око знову заплющилось.
– Удячний вам, але я залишаюся.
– Якщо я вас знайшла, вони теж знайдуть, – це лише питання часу.
Він мовчав. Вона чекала, дослухаючись до його дихання й крапель, що падали монотонно. Нарешті він знову розплющив очі, почухав шию за лівим вухом і підвівся на ліктях.
– Цигарку маєш?
Вона похитала головою. Він підвівся, скинувши з себе простирадло, й підійшов до шафи. Як на людину, яка півроку мешкала у субтропіках, він був навдивовижу блідий і такий худий, що можна було перерахувати на спині всі ребра. Статура колишнього спортсмена, та наразі про м’язи нагадували хіба що різкі заглибини під блідою шкірою. Він відчинив дверцята шафи. Вона з подивом відзначила, як акуратно складено його одяг. Він увібрався у майку й джинси, як був зодягнений напередодні, й не без зусилля дістав з кишені щось, схоже на зім’яту пачку цигарок. Потім узув кросівки й прочовгав повз неї, клацнувши запальничкою.
– Ходімо, – мовив тихо. – Саме час вечеряти.
Було пів на третю ночі. Сірі залізні жалюзі у всіх крамницях та кав’ярнях у Чункінзі було опущено. Лише у Лі Юаня світилося.
– Як ви опинилися у Гонконзі? – спитала Кая, зиркнувши на Харрі, котрий, не надто переймаючись охайністю, досить дієво всмоктував скляну лискучу локшину із супної миски.
– Прилетів. Ви змерзли?
Кая машинально висмикнула руки з-під сідниць.
– Але чому сюди?
– Я збирався у Манілу. У Гонконзі була лише проміжна пересадка.
– Отже, на Філіппіни. А навіщо туди?
– Кинутися у вулкан.
– У котрий саме?
– А скільки ви можете назвати?
– Ніскільки. Просто якось читала, що там їх безліч. А ще, що деякі з них розташовані на… острові Лусон?
– Непогано. Там усього вісімнадцять вулканів, три з яких – на Лусоні. Я збирався на Маунт-Майон. Дві з половиною тисячі метрів. Стратовулкан.
– Вулкан із прямовисними схилами, утвореними потоками лави, що лишилась після виверження.
Харрі відірвався від вечері й поглянув на жінку.
– Хіба бували виверження у наш час?
– Чимало. Тридцять?
– Подейкують, що з тисяча шістсот шістнадцятого їх було сорок сім. Останнє – у дві тисячі другому. Його можна
– Що сталося?
– Посилився внутрішній тиск.
– Я про те, що трапилось із вами.
– Так я ж про себе. – Їй здалося, чи він справді посміхнувся? – Я зірвався й став пити вже у літаку. Мене висадили у Гонконзі.
– До Маніли літає не один літак.
– Я усвідомив, що коли не зважати на вулкани, Маніла не відрізняється від Гонгконгу.
– У якому сенсі?
– У сенсі віддаленості від Норвегії.
Кая кивнула. Вона читала про справу Сніговика.
– Та найістотніше, – мовив він, показуючи паличкою у миску, – тут є локшина Лі Юаня. Спробуйте. Заради локшини вже можна попросити тутешнього громадянства.
– Локшини та опіуму.
Така прямота була їй не властива, але Кая вирішила, що треба забути про свою вроджену сором’язливість і що це її єдина можливість зробити те, задля чого вона прителіпалася у цю країну.
Він знизав плечима й знову зосередився на локшині.
– Ви регулярно курите опіум?
– Нерегулярно.
– Навіщо?
Він заговорив з напханим ротом:
– Щоб не випивати. Я ж п’яниця. До слова, у цьому ще одна перевага Гонконгу перед Манілою. У цій країні покарання за наркотики не таке суворе. Та й в’язниці чистіші.
– Про пияцтво я знала, та хіба ви ще й наркоман?
– У якому сенсі наркоман?
– Ви мусите їх вживати?
– Ні. Я просто хочу вживати.
– Себто?
– Як знеболювальне. Помітили, що наша балачка – як співбесіда при прийомі на посаду, яку я аж ніяк не прагну обійняти, Сульнес. А ви коли-небудь курили опіум?
Кая похитала головою. Кілька разів, подорожуючи Південною Америкою, вона спробувала марихуану, але не надто вподобала це зілля.
– А ось китайці спробували. Двісті років тому британці почали завозити опіум з Індії, щоб покращити свій торговельний баланс. І підсадили на це зілля пів-Китаю. – Він клацнув пальцями вільної руки. – А коли китайська влада цілком слушно заборонила опіум, британці розв’язали війну, відстоюючи своє право напихати Китай наркотиками під зав’язку. Уявіть, що Колумбія починає бомбардувати Нью-Йорк через те, що на кордоні конфіскували партію кокаїну.
– Що ви маєте на увазі?
– Лише те, що як європеєць я мушу викурити частину цієї бридоти, яка опинилася в цій країні з нашої ласки.
Кая з подивом відчула, що сміється. Їй, безперечно, слід поспати.
– Я йшла слідом, коли ви його купували, – зізналася вона. – Бачила, як ви це провертаєте. У пляшці, яку ви поставили, спочатку були гроші. А потім опіум. Хіба ні?
– М-м-м, – рот Харрі досі був напханий локшиною. – Ви працювали у нарковідділі?
Вона закивала головою.