Любов, Президент і парадигма космосу
Шрифт:
— Мусив би хоч записку мені лишити, — бубонів старий барон. — Ця дика країна не знає, як вести себе із своїми благодійниками.
— Тату, не нагадуй щомиті про свої благочинства! — стримано обірвав його син. — Це негарно.
— Я мушу летіти. Завтра зустріч в Білому Домі. Ти розумієш, що від цього залежить твоє майбутнє?
— Моє майбутнє тут, в Україні, — відрізав син.
— О, він закохався! І ради кохання приносить у жертву мільярди своєї сім’ї!
— Обіцяю, тату: мільярди будуть збережені, — посміхнувся лагідною усмішкою син. — Скільки б ти зараз не вилив на мене свого праведного гніву, я — щасливий! — Теренс обняв старого, тернув щокою об його щоку: — Тільки прошу тебе: не говори погано про Україну! Вона подарувала мені любов, яка принесе радість всім Реттіганам. Чи бачив ти щось подібне в Штатах? Чи бачив ти жінку, яка, втративши коханого, іде з горя в монастир? У нас воліють іти в бар і там гамувати горе в обіймах аманта або програвати в казино мільйонні кошти... Коротше, татусю, ти полетиш без мене. Інакше я вчинити не можу. Іди до Президента в Білий Дім, обіцяй йому золоті гори, і хай він готується до великих подій. Вони обезсмертять його ім’я!
— До який подій? — прозвучав від дверей голос капітана 2 рангу Сікори.
— Чудових подій, містер Сікора! — вигукнув Теренс, зриваючись на ноги з дивана. — Я майже знайшов вашу онуку і мою майбутню дружину. Тільки прошу вас: сядьте на хвильку! Я здогадуюся, ви прийшли, щоб супроводжувати мого милого татуся. Ми ще маємо чверть години. Тож піднімемо чарки за найпрекраснішого батька у світі!
Але барон заперечливо махнув рукою. В тому жесті було стільки владності, що син мимоволі примовк.
— Я не маю права на такий високий тост, — сказав він хрипким голосом. — Я хочу підняти келих за вашого українського Президента! — І, зауваживши трохи здивований теренсів усміх, квапливо пояснив: — Я — стара людина і бачив усяких Президентів, усяких лідерів, верховодів, голів і голівок. Всі вони завжди починали і кінчали свої діяння виголошенням гучних промов, всі вони втішалися своїми промовами, уявляючи себе мало не демосфенами. Але жодного разу я не бачив, щоб Президент на моїх очах врятував життя людини чи багатьох людей, при цьому сам наражаючись на смертельну небезпеку.
— Татусю, про що ти? — не зрозумів батька Теренс.
— Я про ту гранату, яку ваш Президент... — барон поштиво вклонився Сікорі, — вирвав з рук турка і викинув у море. Я хотів би мати такого Президента, і щоб мені було спокійно в житті, і щоб жоден турок чи малайзієць — хай навіть член НАТО! — не погрожував моєму життю. Я говорю це не в жарт, джентльмени. — Старий був в ударі, лице його збіліло і напружилось. — Я говорю це тому, що завтра я матиму змогу послухати мого президента. І я переконаю його: з таким Президентом, як ваш, йому слід мати справу!
— Чудовий тост! — прояснів лицем Сікора. — Тільки я дещо його підкоректую: вип’ємо за дружбу наших президентів! І прошу вас, джентльмени: не затягуймо процедуру прощання, бо в більшості цивілізованих країн світу літаки відлітають точно за графіком. Прозіт!
Говорилося й пилося розкішно. Старий барон уже й жалкував, що доля змушувала його уривати милу балачку. Та годинник нагадував про своє. До того ж і машина була подана. І капітан 2 рангу Сікора — який же симпатичний джентльмен! — уже тримав у руках баронову валізу, мовби нагадуючи: час!
Поцілунки з сином, останнє прощання симпатичному готельному номеру, далекому кримському морю, цим добрим людям, біля яких барон сам почувався добрішим, і марш до ліфту. Слава Богу, ще носять ноги старого! І не страшні йому океанські далечі, і навіть зустріч з грізним президентом Сполучених Штатів.
Біля машини сталася раптова заминка. Коли речі барона були вкладені у багажник, і барон вмостився на заднє сидіння, і кивнув головою синові: мовляв, сідай хутчіше їдемо! — з’ясувалося, що син неспроста говорив у номері про якісь великі події, почувався сам не свій і зараз тільки винувато потиснув батькові руку.
— Ясно, — сказав барон, сумовито нахиливши голову, — містер Реттіган молодший лишається зі своїм коханням!
— Ти вгадав, батьку, — сказав спокійно син. — Тебе відвезе в аеропорт наш друг...
— Знаю, хто мене відвезе, — відмахнувся барон і з силою закрив дверцята авто.
Капітан 2 рангу, в душі потішаючись витримці старого барона, потиснув Теренсові руку. На хвильку затримав потиск, приплющивши задумливо очі, і сказав діловим тоном:
— Я розумію, як вам не терпиться поїхати в монастир Кара-Джу. Що ж, їдьте. А в мене завтра вранці вихід в море на навчання. І, між іншим, там буде вирішене важливе діло. Від Президента з Києва був дзвінок командуючому українським флотом. Мене призначено радником Президента України з питань Космосу. І до того ж його представником у Севастополі у цих же справах. Ви мене розумієте?
— Я все розумію, містер Сікора, — сказав суворо Теренс. — Я тільки боюся моєї поїздки в гори. У мене завжди туго виходило з ченцями.
— Сигналізуйте! Свою онуку і вас в біді не залишимо, — сказав Сікора і поліз у машину.
* * *
Минають дні, минає палюче швидкоплинне літо, туристично-пляжний сезон у розпалі, на кримських пляжах зрання до вечора веселий гомін, блиск смаглявих тіл, бентежні хвилі музики. Тільки в робочому, сталево-сірому Севастополі своє життя. Флотським екіпажам бойових кораблів рідко випадає поніжитися на сонці чи поблукати у вільну годину поміж древніми руїнам Херсонесу. Хай спить слава минулого. Вона довічна і незрушна, століття обминають її, кваплячись до майбутніх відкриттів планети. У століть свої турботи — чекати. І чекати незбагнених злетів людського генія.
Та й не лише людського. Для жителів Севастополя давно не таємниця, що до їхнього героїчного міста останнім часом став виявляти пильну увагу й далекий Космос. Надто після тривалого перебування в Севастополі Президента України. І щоб не казали скептики, а, виявляється, всі оті балачки про літаючі «блюдця», «тарілки», «вогняні шари», про інопланетян і НЛО — не такі й балачки. Бо звідки ж могли взятися у влади колосальні суми на спорудження за Мекензієвими горами, у розлогій долині якоїсь чудернацької споруди, і чому треба так хутко зводити її? Сама назва змушує замислитись, а скептиків — проковтнути язика: «КОСЕНБАС». Що в повній розшифровці означає: «Космічний Енергетичний Басейн». Подумайте собі, громадяни, яка висока честь випала вам і не слухайте скептиків! А ліпше беріться за діло. А кому кортить знати всю правду, хай погортає сторінки популярної в місті газети «Флот України», і там йому подадуть, як на тарелі в столичному ресторані, увесь набір фактів стосовно оцього саме «КОСЕНБАСУ».
«Флот України» знає все достеменно.
Найперше він знає, що продумані контакти з інопланетянами (за певними даними, з живими особами з системи Сиріус), порадували кримчан вагомими результатами. Інженери Сиріуса знайшли можливість добутися до нечуваних плазмових енергоресурсів Землі, побудували в Чорному морі неподалік від Севастополя енергетично-генеруючий Центр і готові постачати на кримські електростанції нечувану кількість (мільйони кіловат!) електроенергії.
Друге. Для прийому такої кількості енергії за рішенням українського уряду і особисто Президента України під Севастополем швидкими темпами споруджується енерго-акумулюючий комплекс «Ко-сенбас» (розшифровку його дано вище). За цією Централлю велике прийдешнє, там будуть відкриті тисячі робочих місць, прийматимуть на працю переважно осіб жіночої статі, враховуючи схильність українського жіноцтва до акуратності, діловитості, теоретичного мислення. Бо ж чи зможуть чоловіки бути постійно в точках, де стільки практично неврахованої електроенергії, бери собі, відкривай канал, упивайся владою над шаленими стихіями!