Людина-амфібія
Шрифт:
— Так от що! Той, кого звуть морським дияволом, — мій син Іхтіандр.
— Бути цього не може! — вигукнув Ларра. — Ти випив зайве, Бальтазаре.
Індіанець грюкнув кулаком по столу.
— У мене з учорашнього дня нічого в роті не було, крім кількох ковтків морської води.
— Виходить, становище ще гірше…
— Збожеволів? Ні, я в повному розумі. Мовчи і слухай.
І Бальтазар розповів Ларрі всю історію. Ларра слухав індіанця, не зронивши жодного слова. Його сиві брови піднімались усе вище. Нарешті він не витримав,
— Мільйон чортів!
Підбіг хлопчик у білому фартусі і з брудною серветкою.
— Чого зволите?
— Дві пляшки сотерну з льодом! — І, повернувшись до Бальтазара, Ларра вигукнув: — Чудово! Прекрасне дільце! Невже ти сам усе придумав? Хоча, відверто кажучи, найслабше місце в усьому цьому — твоє батьківство.
— Ти сумніваєшся? — Бальтазар навіть почервонів од гніву.
— Ну, ну, не сердься, старий. Я ж говорю тільки як юрист, з точки зору переконливості судових доказів: вони слабуваті. Але й цю справу можна уладнати. Авжеж. І нажити великі гроші.
— Мені потрібен син, а не гроші, — відповів Бальтазар.
— Гроші потрібні всім, а особливо тим, у кого збільшується родина, як у тебе, — повчально сказав Ларра і, хитро примружившись, додав: — Найцінніше і найнадійніше в усій справі Сальватора це те, що нам вдалося дізнатись, якими дослідами і операціями він займався. Тут можна такі міни підвести, що із цього золотого мішка — Сальватора — пезети посиплються, як перезрілі апельсини у велику бурю.
Бальтазар ледве доторкнувся до склянки вина, що налив Ларра, і сказав:
— Я хочу забрати свого сина. Ти повинен написати про це заяву до суду.
— Ні-ні! Ні в якому разі! — майже злякано заперечив Ларра. — З цього почати — значить зіпсувати всю справу. Цим тільки кінчати треба.
— Що ж ти порадиш? — спитав Бальтазар.
— По-перше, — Ларра загнув товстого пальця. — Ми надішлемо Сальваторові листа, складеного в найвишуканіших виразах. Ми сповістимо, що знаємо про всі його незаконні операції й досліди. І якщо він хоче, щоб ми не розголосили цю справу, то мусить виплатити нам кругленьку суму. Сто тисяч. Атож, сто тисяч — це щонайменше. — Ларра запитливо глянув на Бальтазара.
Той хмурився і мовчав.
— По-друге, — вів далі Ларра. — Коли одержимо зазначену суму, — а ми її одержимо, — то надішлемо професорові Сальваторові другого листа, складеного в ще більш вишуканих виразах. Ми повідомимо, що знайшовся справжній батько Іхтіандра і що у нас є незаперечні докази. Ми напишемо йому, що батько бажає повернути собі сина і не зупиниться перед судовим позовом, на якому може розкритись, як Сальватор спотворив Іхтіандра. Але якщо Сальватор хоче запобігти позову і лишити в себе дитину, нехай сплатить указаним особам у визначеному місці і в зазначений час мільйон доларів.
Однак Бальтазар не слухав. Він схопив пляшку і хотів пошпурити її в голову ходатая. Ларра ніколи ще не бачив Бальтазара
— Не сердься. Облиш, я пожартував. Постав же пляшку! — вигукнув Ларра, затуляючи рукою лискучий череп.
— Ти!.. Ти!.. — кричав розлючений Бальтазар. — Ти пропонуєш мені продати рідного сина, відмовитись від Іхтіандра. Чи в тебе немає серця? Чи ти не людина, а скорпіон, тарантул, чи тобі зовсім чужі батьківські почуття!
— П’ять! П’ять! П’ять! — загорлав Ларра, в свою чергу розсердившись. — П’ять батьківських почуттів! П’ятеро синів маю! П’ятеро чортенят різних розмірів! П’ятеро ротів! Знаю, розумію, відчуваю! Не втече і твій від тебе. Наберись тільки терпіння і дослухай до кінця.
Бальтазар заспокоївся. Він поставив пляшку на стіл, схилив голову і подивився на Ларру.
— Ну, кажи!
— Ото ж бо! Сальватор виплатить нам мільйон. Це буде посаг твоєму Іхтіандрові. Ну, і мені дещо перепаде. За турботи і авторське право на винахід — яка-небудь сотня тисяч. Ми з тобою порозуміємося. Сальватор мільйон заплатить. Ручусь головою. А як тільки заплатить…
— Ми подамо до суду…
— Ще трохи терпіння. Ми запропонуємо видавцям і редакторам найкрупнішого газетного концерну заплатити нам, ну, скажімо, тисяч двадцять-тридцять — згодиться на дрібні витрати — за наше повідомлення про найсенсаційніший злочин. Можливо, нам перепаде дещо і з секретних сум таємної поліції. Адже на такій справі агенти поліції кар’єру собі можуть зробити. А коли ми вичавимо із справи Сальватора все, що тільки можна, тоді, будь ласка, йди до суду, кричи там про свої батьківські почуття, і хай допоможе тобі сама Феміда [12] довести твої права і прийняти в батьківські обійми твого коханого сина.
Ларра вихилив склянку вина, стукнув келихом по столу, переможно глянув на Бальтазара.
— Що скажеш?
— Я не їм, не сплю ночами. А ти пропонуєш без кінця зволікати справу, — почав Бальтазар.
— Але ж заради чого?.. — перервав його палко Ларра. — Заради чого? Заради мільйонів! Міль-йо-нів! Невже ти з глузду з’їхав? Прожив же ти двадцять років без Іхтіандра.
— Жив. А тепер… Словом, пиши заяву до суду.
— Він справді спав з розуму! — вигукнув Ларра. — Опам’ятайся, схаменись, отямся, Бальтазаре! Зрозумій же! Мільйони! Гроші! Золото! Можна купити все на світі. Найкращий тютюн, автомобіль, двадцять шхун, ось цю пулькерію…
— Пиши прохання до суду, або я звернусь до іншого ходатая, — рішуче заявив Бальтазар.
Ларра зрозумів, що далі заперечувати марно. Він похитав головою, зітхнув, вийняв з рудого портфеля папір, зірвав з бокової кишені вічне перо.
За кілька хвилин скаргу до суду на Сальватора, що незаконно привласнив і спотворив Бальтазарового сина, було написано.
— Востаннє кажу: одумайся, — умовляв Ларра.
— Давай, — простягнувши руку по скаргу, сказав індіанець.