«Ілюстрована Історія України»

Історія самим словом своїм означає розвідку, відомість, оповіданнє (від грецького корня Fid, від, як наше відати, відомість), а прикладало ся воно перед усім до оповідання про минувшину свого краю і народу. Такі оповідання з початку держали ся устною памятю. Але память людська добре не держить подїй довше як два—три покоління, а далї починає мішати, коли се оповіданнє навмисне не прибрано в якусь трівку форму, наприклад в пісню або в вірші призначені для запамятування. На певнїйший Грунт стали сї оповідання, коли могли оперти ся на давнїйші записки про колишнї діла, особливо як сї записки робили ся сучасниками, тими що самі подїї ті переживали. За помічю таких давнїйших записок і

оповідань стало можливим передавати память про подїї через довгий ряд поколїн незміненою і чистою. Старші історичні праці служили підставою для пізнійших; нові історики, переймаючи від старших, додавали до них оповідання про подїї пізнїйші, і як би не було перерв та прогалин у такій роботі, то історія йшла і розвивала ся б неперерваним ланцюгом, оповідаючи про всї часи повно і докладно. Одначе на ділї воно нїколи не обходило ся без прогалин і переривів. Часто пропадали й старі записки й старі історичні оповідання, та й у ріжних народів ріжно починало ся й письменство, й списуваннє оповідань про подїї і через те не у всіх народів історія однаково давня і однако повна.

В наших сторонах письменство почало ширити ся перед 1000 роком по Христі, як почало ширити ся християнство. З того часу могли вже бути ріжні записки, і потім з сих записок дещо і використано, як списувано оповідання про давнїйше житє в наших краях; одначе подїї з десятого віку (від 900—1000 р.) більше описувано з памяти. Для ранїйшого часу дещо знаємо з писань иньших народів, у яких письменство й історія розвинули ся ранїйше, особливо від письменників грецьких, а також і від римських, арабських, а нарешті й німецьких. Найдавнїйші звістки про наші сторони йдуть з VII віку перед Христом, докладніиші з V (2300–2400 років тому), але тільки про чорноморське побереже, де ще тоді нашого народу не було, а про наш нарід письменні звістки у чужих народів начинають ся геть пізніише, тільки коло 400 р. по Христї (1500 літ тому). Се зветь ся початок історичних часів — доки сягають писані звістки людські. Для нашого народу се значить півтори тисячі літ назад, або пятдесять людських поколїн, рахуючи коло ЗО лїт на людське поколїннє; а для декотрих, приморських частин нашого краю—дві з половиною тисячі лїт, або трохи більше.

Півтори, або дві з половиною тисячі лїт се як на житє одної людини час дуже довгий. Але як порівняти з людським житєм, від коли воно почало ся на землі, чи в наших таки сторонах—се час дуже короткий. Житє людське таке давнє, що його не тільки в сотні або тисячі років, але і в сотню тисяч лїт не вбереш. Трудно його взагалі в наш звичайний рахунок взяти, можна тільки сказати, що дуже і дуже воно давнє, так що против нього наші дві тисячи лїт історичнього житя—се свіжа минувшина против давньої старовини: одні рахують людське житє на землї на 500 тисяч лїт, иньші на міліон, бо таки, кажу, того на наш рахунок не можна добре перевести. І то все часи передісторичні: з них не зістало ся ніяких писаних звісток, і про те як жило ся тодї людям, можна зміркувати по ріжних слідах людського житя, що знаходять ся при. падком під землею, або в печерах— ріжні вироби людські, струмент, посуда, угілє від огнищ, слїди житла людського, їжі (кістки й відпадки всякі). Про дещо можна зміркувати з тих давнїх звичаїй, які ще тепер між людьми держать ся, або описують ся в старих книгах; такі звичаї живуть часом несказанно довго: вже люде й не знають, для чого вони саме так роблять, кажуть тільки, що „так годить ся", що так їх батьки робили, то й вони роблять. Потім можна неодно дорозуміти ся з самої мови—звідки те або се слово взяло ся. Наприклад слово руда значить тепер породу камінну з металїчною примішкою, але саме се слово значить властиво мідь, а се через те, що мідь люде знали з усіх металів найперше; або напр. в давнїх часах у нас слово скот значило Гроші давніх часів людське богацтво було в худобі, і за худобу все міняли або куповали.

От помічаючи та розбираючи те все, наука вийшла далеко за межі писаних звісток, по-за границю історичних часів в глубини передісторичні. Вже вона може досить докладно, хоч і з-дебільшого тільки, сказати, як розвивало ся людське житє тому десять, двадцять, тридцять тисяч лїт; як жили й господарили наші предки, як ще не знали нї зеліза, нї иньших металїв, як ще не вміли сіяти хліба, як не мали домашньої худоби; яку біду терпіли вони тодї і як поволі доходили кращого і лекшого житя.

Найстарші звістки про минувшину дає нам сама земля. Буває часом де ріка глубоко вріжеть ся в високий беріг і відкриє стрімку кручу, — цікаві річи можна побачити на такім урвищу, і хто вміє розуміти їх, як по книзї прочитає по них історію землї і того житя, що на нїй розвивало ся і минало ся.

На самім верху побачить він чорну землю від перегною трави і всякої ростини, часом і якісь сліди людського житя, якісь загублені річи. Се найновійший шар, званий в геольогії алювієм. Під ним шар жовтої глини, глею, або льосу, як її звуть по ученому; буває часом і кілька шарів ріжної глини, розділені між собою верствами піску або каміння. Се так звані ділювіальні верстви. В таких верствах часом доведеть ся побачити великі кости, зуби й иньші останки давніх звірів, або углє, кремінцї

та кістки оброблені рукою чоловіка. Під тим шари вапнистого каміння, легкого, губковатого, з ріжними черепашками в нїм—так звані верстви третичні. Далї часом покажеть ся чиста крейда— останок давнього глубокого моря, рябі рухляки, а ще далї—верства камінного угля; на останку ж, на сподї—мертвий твердий камінь, стоплений огнем ще з тих часів, як земля була горяча і застигала зверху, вкриваючи ся твердою камінною корою.

По сих ріжних верствах каміння, глин, пісків, по ріжних останках ростин і звірят учений геольог скаже, чи було тодї на сім місцї море чи суша; покаже, які ростини росли і які звірі водили ся, як виглядали, чим живили ся. Великі зміни переходила кожна сторона. Де тепер сухий степ, там хвилювало колись глубоке море, водили ся ріжні морські живини; потім, як дно підіймало ся, вода спливала, а від останків ріжних живин, що колись жили в морі, лишали ся купи кісток, черепашок, які збивали ся з часом у верству каміня-вапняка; їх заносив намул рік або порох вітрів, наростав цілими шарами погній від усяких ростин та живин.

З тих останків можна знати, що тодї як починало ся людське житє на землї, море спливало з наших сторін. Давнїйше воно покривало майже цілу Україну, а під кінець третичної доби вже мало що виступало за теперішні береги моря Чорного, Азовського і Каспійського: сї три моря були одним морем, як ще й тепер знати по великих млаках (солончаках) між Азовським і Каспійським морем та иньших слїдах. Гори Карпатські, Кримські, Кавказькі підіймали ся поволї над рівниною, і так на початку ділювіальної доби вигляд нашого краю вже значно наблизив ся до теперішнього. Але мав він іще перебути одну переміну, яка сильно відбила ся на його житю і виглядї, а були то ледові часи.

В першій половині третичної доби в Европі було так горячо, як тепер в центральній Африцї. Ростинність була незвичайно буйна, роскішна— буйнїйша нїж в теперішнїх горячих краях. Звіря всякого земноводного було страшенно богато, великого, чудацького; ті звірі позникали, тільки в землі полишали ся їх кости: були то велетеньскі ящірки, ріжні роди слонів, величезні птицї. Але повітре ставало холоднїйше, і ті ростини та звірі, що не могли жити в холоднім краю, заникали, а зіставали ся такі, що приспособили ся до холоднїйшого повітря, як мохнаті слони-мамути або волохаті носороги. В ділювіальній добі від вохкости та холоду почала земля замерзати на півночи; велика сила леду збирала ся в теперішній Швеції і Фінляндії й звідти все поши рювала ся, поступаючи далї на полуднє. На якийсь час сї вічні леди, що лежали цїлі сотнї й тисячі літ, захопили й північну частину нашого краю, а потім, як потепліло, стопили ся і уступили ся на північ. Слїдом від них зістали ся великі шари глини—того намулу, що наносила вода, як топили ся ті величезні леди, верстви піску і каміння, принесеного ледом, і широкі та глубокі річні долини, що продерли води з-під тих ледівцїв.

От з тих часів як леди уступали ся з наших сторін, маємо перші слїди людського житяв наших сторонах У нас ті слїди досить рідко трапляють ся, рідше нїж у Франції або й Нїмеччинї, бо там люде жили в сухих камінних печерах, де могли цїло заховати ся і кости і ріжні останки їх житя; у нас тих камяних печер мало, а на вільнім місцї рідко де могли долежати до наших часів ті останки. Цїлі ж десятки тисяч лїт минуло- з того часу! Проте як на се стали пильнїйше вважати, викриваєть ся тих слідів все більше і у нас. Найдавнїйші слїди людського житя на Україні, які маємо досі, викрито в Київі, на Кирилівській улицї; їх знайдено копаючи глину на цеглу. Лежать вони тут під сподом грубого шару жовтої глини, в верстві піску, 60 сяжнїв під землею, займаючи велику просторонь (коло десятини). На сподї велика сила костей мамута—знайшло ся більше як сто самих тільки сікачів (кликів); вище кости иньших звірів, що давно вже перевели ся: льва, гієни, ведмедя печерного. Декотрі кости обпалені, розбиті й иньші слїди людської руки мають на собі; поміж кістками углє, кремінний струмент, яким тодїшнїй чоловік орудував. Сим нахідкам рахують ЗО тисяч лїт і більше.

Трохи новійша оселя людська знайшла ся недавно над Десною коло с. Мізиня (в Чернигівщинї); тут вона лежить між двома шарами жовтої глини, в верстві каміння, нанесеного ледами.

Ще молодша нахідка з-над Удаю, коло с. Гонцїв (в Полтавщині): вона лежить поверх шару жовтої глини, коли вже стекла вода відледів.

Таким чином сї найзначнїйші і добре обглянені нахідки дають слїди чоловіка з довгих часів, другої половини ділювіальної доби.

З отсих наших і далеко богатїйших находок з Західньої Еврони знаємо, що тодїшнїй чоловік уже богато поступив у своїм житю і високо підняв ся над звірями. Він умів добувати огонь і уживав його собі до печення страви. Не вдоволяв ся вже ломакою або диким каменем, а навчив ся обробляти кість і навіть камінь: зручними ударами він вміє відбити кремінь такої форми, яку йому треба: чи гострокінчастий камінь, котрим можна було бити з руки, чи ріжні вістря, щоб насаджувати їх на. деревину, як спис, чи скрібнички для виправлювання шкури або обдирання мяса. Навіть мережав кістки ріжними везерунками та рисунками: такі мережані кістки знайшли ся в київській і мізинській нахідці, а в нахідках французьких нераз знаходили ся такі гарно вирізблені фігурки на кости, що й теперешній неучений чоловік не завеїди б утяв так.