Міфи Давньої Греції

Тисовська Наталя

Ще і ще били бики рогами об щит, проте Язон не відступав. Вогонь вилітав із їхніх пащ, але не завдавав героєві шкоди. Нарешті Язон одного по одному схопив биків і запряг до плуга. Поганяючи тварюк списом, він зорав Аресове поле і засіяв його драконячими зубами. Потім він випріг биків і прогнав їх до печери. Язон радів: завдяки чаклунці Медеї йому вдалося виконати Еєтове завдання!

Проте довго не довелося Язонові радіти: раптом побачив він, що там, де він посіяв драконячі зуби, з — під землі випинаються гострі шоломи. Вони ростуть, як гриби, й от уже видно голови, от уже вистромилися плечі у блискучих панцирах, от уже грізні воїни виросли до пояса, а ще за мить — вистрибнули з землі. Велике люте військо

посунуло на аргонавтів. Надурив Язона цар Еєт — не збирався він розлучатися з золотим руном!

І знову Язонові прийшла на допомогу красуня Медея. «Ти маєш пожбурити у середину війська камінь», — шепнула вона так, щоб батько не почув. Язон одразу ж послухався — підхопив із землі найбільшу каменюку і кинув її у вороже військо. І миттю грізні воїни, мов собака на кістку, кинулися на камінь, вбиваючи одне одного на своєму шляху. Незабаром усе поле вкрилося тілами загиблих, а Язон та аргонавти добивали мечами тих, хто вцілів.

Еєт бачив, що Язонові дивовижним чином удалося виконати нездійсненне завдання, але не хотів віддавати золоте руно, яке приваблювало до Колхіди міць і багатство. Він відправив аргонавтів на корабель спочивати до ранку, а сам зібрав колхідських воїнів і звелів їм цієї ж ночі зненацька заскочити грецьких героїв і спалити їх живцем разом із кораблем.

Медея, зачаївшись у своїй спочивальні, все чула. Серце її розривалося з туги — невже батько погубить коханого Язона? Медея схопилася з ліжка, дістала скриньку з чарівними оліями та зіллям і, як була босоніж, побігла на узбережжя, де стояв на якорі «Арго».

Аргонавти бучно святкували перемогу. Вони були певні, що вже наступного ранку плистимуть додому із золотим руном. Та коли Язон уздрів перелякану Медею, він одразу здогадався, що їхні пригоди ще не скінчилися. «Треба мерщій здобувати золоте руно, — шепнула юна чаклунка до Язона, — і тікати з Колхіди. Я покажу тобі дорогу».

Медея взяла героя за руку і повела через Аресове поле, а далі через гай. Удалині мерехтів золотавий вогник. «То світиться золоте руно», — пояснила Медея. Поряд із золотавим світлом горіло, мов жарина, червоне око вогнедишного дракона. Медея сміливо ступила вперед. Дракон зачув її і розтулив пащеку. Єдине його око люто зблискувало. Чаклунка ж закликала бога сну Гіпноса і почала промовляти — заколисувати: «Засни, засни, стуляй вії і спи…» — а сама сипле й сипле на дракона чарівне сонне зілля. Нарешті драконове око затягло серпанком, повіки стулилися, голова похилилася.

Тоді Язон мерщій зірвав руно зі священного дуба і загорнувся в нього, як у плащ. Медея схопила його за руку, і вони побігли назад. Цього разу дорогу було добре видно, бо руно світилося мерехтливим світлом. Щойно пара досягла корабля, як Язон звелів хутко рубати канати й відпливати. Аргонавти нічого не питали — знялися з якоря й вирушили геть із Колхіди. Медея попливла разом із ними, прихопивши ще маленького братика.

Не встигли аргонавти відплисти від берега, як слуги донесли царю Еєту, що Язон і Медея поцупили золоте руно. Розгніваний володар кинувся навздогін із великим військом. От — от він мав наздогнати зухвалих греків і зрадницю — дочку, але Медея безжальною рукою відтяла своєму братикові голову і кинула в море. Потім одне по одному вона відтинала інші частини тіла і теж кидала їх у море. Коли Еєт упізнав голову сина, він змушений був зупинити погоню, щоб зібрати синові останки і належним чином їх поховати. Так аргонавтам вдалося уникнути переслідування.

СИРЕНИ

«Арго» мчав уперед — після всіх випробувань на героїв чекали домівка і жаданий спочинок. Аж одного дня корабель

пропливав повз чудовий зелений острів, де мешкали сирени — напівптахи — напівжінки. Коли володар підземного царства Аїд украв Персефону, її подружки попросили богиню Деметру перетворити їх на птахів, щоб вони могли облетіти всі куточки землі, розшукуючи бідолашну Персефону. З тої пори напівптахи — напівжінки оселилися на острові й своїм дивовижним співом заманювали до себе мореплавців, а потім, як хижі птахи, роздирали їх.

Аргонавти швидко наближалися до острова і вже здалеку вчули чарівний спів. Від нього не можна було ніде заховатися — він нездоланно манив до себе. Мов зачаровані, герої повернули стерно до острова і налягли на весла. Ось — ось вони опиняться в кігтях підступних сирен! Ось — ось «Арго» сяде на прибережні підводні рифи!..

Та зненацька неперевершений співець Орфей вдарив у струни своєї ліри, і над морем розляглася дивовижна мелодія. Від здивування сирени замовкли, а Орфеєва пісня лунала дедалі дужче, допоки корабель не проминув зловісний острів. Розлютовані сирени зосталися далеко позаду — сюди вже не сягали їхні звабливі співи. Так аргонавти щасливо уникли смерті, але попереду вже чигала нова небезпека.

СЦИЛЛА І ХАРИБДА

Дедалі більше островів траплялося аргонавтам на шляху. З цього вже було знати, що вони недалечко від небезпечної Сіцилійської протоки. Тут на одному березі в печері мешкало страшне чудовисько з дванадцятьма ногами, з шістьма головами, з трьома рядами гострих зубів у кожній пащі. Звалося чудовисько Сциллою. А на протилежному боці мешкало чудовисько Харибда, і пройти вузькою протокою поміж двох берегів було найстрашнішим випробуванням для моряків.

«Арго» наблизився до Сіцилійської протоки, де його чекала неминуча загибель. Проте вчасно втрутилася могутня Гера — покровителька аргонавтів. Вона звеліла морським німфам — нереїдам підхопити корабель грецьких героїв і безпечно пронести його через страшну протоку. Нереїди так спритно упоралися, що ні Сцилла, ні Харибда не встигли й помітити «Арго». Язон і його товариші попрямували далі.

ЛІВІЙСЬКА ПУСТЕЛЯ

«Арго» стрімко розтинав хвилі. От уже попереду замаячіли обриси Пелопонесу. Та раптом над морем здійнявся страшний буревій і помчав корабель назад у відкрите море. Довго носив він судно безкраїми просторами і нарешті викинув на дикий, пустельний берег. «Арго» міцно засів у прибережному піску, навіть усі герої одностайно не могли зрушити його з місця, щоб доправити до води. Невже доведеться покинути надії повернутися до Греції?

Язон у розпачі сидів біля корабля — і жодної путньої думки не зринало в його голові. Та тут на допомогу прийшли німфи, які пожаліли засмучених аргонавтів. «Ви в Лівії, - пояснили німфи Язонові, - і доля віщує, що ви на плечах маєте перенести корабель через Лівійську пустелю». Язон знизав плечима: «Та як же ми зможемо завдати «Арго» на плечі, якщо навіть зрушити його з місця нам не до снаги?» Німфи усміхнулися: «Ви піднімете корабель, коли Амфітрита розпряже своїх коней із колісниці».

Язон подякував німфам, але й зараз не міг второпати — як йому дізнатися, коли дружина могутнього володаря морів Посейдона красуня Амфітрита випряже з колісниці морських коней? Раптом аргонавти побачили, як із моря вибіг білосніжний, як морська піна, кінь і прудко помчав углиб пустелі. Герої збагнули, що саме зараз Амфітрита випрягає коней. Вони квапливо взялися до корабля — і завдали його на плечі.

Дванадцять днів без спочинку переходили аргонавти пустелю, потерпаючи від спраги і голоду. Тільки в краю Гесперид аргонавтам пощастило напитися води з джерела і наповнити глечики. Герої подолали пустелю, але вийшли не до моря, а до Тритонійського озера. І ніяк вони не могли знайти вихід у море!