Мігрант
Шрифт:
– Маячня, – у завмерлих очах Айри вперше щось змінилося. – «Волі інструктора» не існує, існують об'єктивні свідчення. Гідний обов'язково має стати повноправним громадянином, негідний – нізащо не може. Інакше постраждає критерій і порушиться витончене калібрування інструменту.
– Критерій?
– Елементарні принципи. Людина – пан сама собі. Людина панує над світом. Людина прагне вгору й здатна на неможливе.
– А якщо результат неочевидний? Суперечливі випадки?
– Рішення приймає інструктор.
– А якщо інструктор упереджений?
– Не буває, – твердо відповів Айра.
– Правда? Хіба ти не упереджаєш, кажучи парубкові, що в нього в жилах юшка якась, а не кров? Коли благословляєш цькування?
Айра всміхнувся:
– У кожній групі є ієрархічна структура, справа інструктора – вкрай загострити конфлікти.
– Заради вдосконалення людини?
– Заради отримання правдивих результатів. І не думай, що це просто. Громада Раа, якщо ти зауважив, явної ієрархічної структури не має, тому хлопчаків доводиться під'юджувати… Усе, стемніло. Нам час іти.
Айра легко зіскочив із підвіконня.
– Зажди, – Крокодил підвів руку. – Хто такий цей зелений хлопчик?
– Більше жодних питань, – Айра посуворішав. – Будеш на мене працювати – чи спокійно поїдеш?
– Ще варіанти? – на якусь хвилину затнувшись, спитав Крокодил.
Айра мотнув головою.
– Я буду на тебе працювати, – Крокодил зціпив зуби. Айра потягнувся, по його торсу прокотилася хвиля, як по стадіону, повному вболівальників:
– Цікава ти людина… Правда, навіщо ти сюди приїхав? Невже гадав, що складеш?
– Так, – зізнався Крокодил. – І ще хотів зрозуміти, що це. Зрозуміти, в чому критерій.
– Зрозумів?
– Не зовсім, – повільно озвався Крокодил.
– Нехай… Перше твоє завдання: згадай при Тимор-Алкові ім'я Махайрод і простеж за реакцією.
– Хочеш знати, як він до тебе ставиться?
– Стоп, – Айра насупився. – Він знає, що мене звуть Махайрод?
Крокодил почувався ідіотом.
– А що, це таємниця? – пробелькотів, відводячи очі.
– Ну, взагалі це закрита інформація, – сумовито сказав Айра. – Для хлопчика погано, якщо він мене впізнав. Він може нервуватись.
– Він нервує, – визнав Крокодил.
– Невдаха, – пробурмотів Айра, невідомо кого маючи на увазі. – Ну біжімо.
Біля самого табору Крокодил відстав від Айри. Не хотілося демонстративно розписуватись у призначенні на посаду провокатора; він звернув до річки, добре видної у світлому нічному лісі, і якийсь час йшов, намагаючись когось упіймати. Було б добре прийти до вогнища з рибиною – і авторитет, і алібі, і вечеря. Та риба не хотіла ловитись; із горя Крокодил підібрав кілька молюсків біля берега та поніс їх смажити до вогнища. Здаля почув, як хлопці уголос рахують, хором.
Біля вогнища складали регенерацію. Крокодил, не вірячи своїм очам, присів осторонь – у мокрих шортах, зі смердючими мушлями на колінах.
Айра, освітлений вогнищем, стояв із тесаком у руці, причому на лезі блищала свіжа кров. Хлопці підходили до нього по черзі, Айра блискавичним рухом залишав на руці претендента «стандартний надріз», і решта хором починала лічити. Крокодил підійшов у ту саму хвилину, як Полос-Над, здоровенний і самовпевнений, закінчив регенерацію на рахунок «п'ятнадцять».
– Остаточний залік, прийнято. Наступний…
Випередивши когось, рішуче встав Тимор-Алк і підійшов до Айри, простягаючи смугасту від шрамів руку.
– Час, – Айра, майже не дивлячись, змахнув тесаком, і на світлу шкіру Тимор-Алка бризнула рожева кров. – Раз, два…
Крокодил затамував подих. Тимор-Алк, прикривши очі, стояв біля вогнища, і рідкі краплі поблискували, падаючи з його ліктя на потоптану траву.
– Сім, вісім, дев'ять… одинадцять, дванадцять…
Тимор-Алк підвів руку. Серед численних білих шрамів чітко вирізнявся свіжий, бордовий.
– Остаточний залік, – безпристрасно констатував Айра. Жестом зупинив хлопчика, що наважився було підійти наступним, і крізь вогонь подивився на Крокодила, який сидів у сутіні:
– Решта складе регенерацію пізніше, бо, за моїми даними, не всі готові. Зараз – вечеряймо й відпочиваймо, тому що завтра знову важкий день: складатимемо нічне бачення й ехолокацію.
Він так утомився, що ледве доплентав потемки від убиральні до гамака. Тут на нього чекав сюрприз: щойно він упав на мотузяне ліжко, як холодні цупкі руки схопили з двох боків за лікті й кісточки. Крокодил чимдуж засіпався, але сам-один проти десятка парубків устояти не зміг. Його руки й ноги вмить виявилися зв'язаними, і Крокодил відчув себе полоненим Гулівером. Кому-кому, а цьому персонажу він ніколи не співчував.
– Не всі готові складати регенерацію, – прошелестів у темряві молодий і злостивий голос. – А Камор-Бал був готовий!
– Допоможімо товаришу, – знущально пропищав інший голос.
– Допоможімо товаришу скласти Пробу! – прохрипів хтось надсадженими або сильно застудженими зв'язками.
Крізь діряву покрівлю проглядали зірки. Крокодил закліпав, коли внесли ліхтар – велику свічку в скляному ковпаку. Світло відбилося на лезах численних тесаків, витягнутих із піхов.
– Ідіоти, – вичавив Крокодил. – Додому захотіли? З ножем на людину?!
– Тимор-Алк каже, в тебе з регенерацією погано, – сказав парубок із подряпаною щокою, якого звали, здається, Бінор-Дан. – Ти ж просив навчити?
Крокодил мигцем озирнувся – наскільки це було можливо для того, хто лежить у гамаку. Парубки стояли кільцем, а трохи осторонь підпирав одвірок Тимор-Алк – зеленоволосий, блідий, із поглядом відсутнім і байдужим.
– За правилами, не заборонено допомагати товаришу між заліками, – просипів застуджений. – Ти пан сам собі чи не пан?
– Якщо пан – давай, накажи волокнам зростатись! – і Бінор-Дан підніс вістря свого тесака до голого Крокодилового живота. М'язи напружилися самі собою.