Мальви (Яничари)
Шрифт:
Фанатичний ворог курців і шанувальник Бахуса, несамовитий деспот, що винищив тисячі непокірних яничарів, і простодушний демократ, до якого на вулиці підходили жебраки, пияк і звитяжець Амурат IV, втративши терпець стратега, переодягнувся в мундир рядового воїна і сам поліз на стіну Багдада. Деморалізовані яничари і знеохочені невдачами спаґії [34] ринулися за своїм шаленим полководцем – Багдад упав. Переможці справили сорокаденну криваву тризну на берегах Тигру, а на султанській чалмі засвітився ще один алмаз.
34
Спаґії –
Перський шах Сефі І погодився на всі умови Амурата. Протягом цілого року прибували до Золотого Рогу галери з трофеями, султан із військом повернувся аж навесні. Більш ніж місяць готувався в Скутарі до вступу в столицю. Стамбул томився в очікуванні великого свята.
Врешті півсотні галер перепливли Босфор під грім усієї артилерії. На білому перському коні, в леопардовій шкурі, перекинутій через рамено, в сніжно-білій чалмі в’їжджав у Золоті ворота султан-переможець, за ним – двадцять вельмож у срібних латах. Головними вулицями Стамбула, встеленими килимами, їхав Амурат; народ юрмився, лунала музика, юні циганки-красуні звивалися в гарячих танцях, дзвеніли лютні, цитри, заливалися флейти, із сотень мінаретів викрикували муедзини хвалу султанові, і навіть дзвонили церковні дзвони на Пері і Ґалаті.
За Золотим Рогом, на горбах Касим-паші, звідки видно, мов на долоні, весь Стамбул, розставили столи. Амурат звелів пригощати всіх – від великого візира до простого кафеджі. А сам раз по раз підіймав бичачий ріг із вином, і кожний тост султана супроводжували гарматні залпи з анатолійського і румелійського берегів.
Біля султана стояли п’ятибунчужний великий візир – сивобородий Аззем-паша, аґа яничарів – понурий Hyp Алі, шейхульіслам Реґель – глава духовенства.
– Я покорив перлину світу Багдад! – мовив гучно султан, і повіяло тишею над гамірною юрмою. – Квітуча і хлібодайна Месопотамія навіки з’єдналася із єдиновірною імперією Османів. Я підіймаю чашу за те, щоб усі народи стали під зелений прапор пророка, який держатиме Висока Порта, за майбутню перемогу над невірною Руссю, бо присягаюся вам, що й Азов, і Астрахань, і Київ лежатимуть біля моїх стіп. Хай допоможе мені в цьому Аллах!
Вдарили залпи, знову заграла музика, дервіші-трясуни здирали одяг, кололи себе ножами, пекли тіло розпеченим у багаттях залізним бруссям. Викрикували «слава» спаґії, та мовчазні були чомусь яничари, наче отой понурий погляд Hyp Алі не дозволяв їм радіти з перемоги.
– Великий султане, – підступив яничар-аґа до Амурата, – дозволь хоч мені, коли забули про це твої уста, прославити сьогодні хоробре яничарське військо, що штурмувало стіни Багдада і билося, мов стадо диких левів, за твою честь і славу.
Амурат не чекав таких зухвалих слів від яничара-аґи. З того часу, як він розправився із збунтованими яничарами в казармах Селяміє на Скутарі, Hyp Алі став запобігливим і заробляв собі султанської ласки в битвах насправді героїчних.
Мить не зводив грізного погляду з аґи, вже чув, як клекоче в грудях божевільна лють, але вигляд Hyp Алі був настільки спокійний, що знітився Амурат.
– Ти правий, Hyp Алі, – промовив, стримуючи тремтіння губ. – За твоїх лицарів треба випити, і я дозволяю. Одначе, як велить закон предків, усі пропозиції султанові доводить до відома диван [35] , а не одна особа. І тому завтра я чекатиму ухвали дивану про те, чи потрібен серед султанської прислуги ще й проголошувач тостів?
35
Диван – верховна рада при султанові чи ханові.
– День тільки-но закінчився, великий падишаху, хай вічним буде твоє ім’я, – поклонився Hyp Алі, показуючи рукою в бік затоки, де засвічувалися смолоскипи. – Сонце не швидко осінить Анатолію, а ніч довга. – Він із ненавистю дивився тепер в очі Амурата, і не бентежило його те, що насторожилися султанські сановники і підступили ближче до султана зброєносці. Біля нього стояв чорбаджі [36] Алім – чорновусий кремезний слов’янин, а позаду – почет. Яничар-аґа випростався. – Ніч буде довгою для тебе, султане. А спадкоємці твої, можливо, задумаються, чи годиться рубати салузу, на якій сидиш, чи можна ремісникові ламати верстат, що дає йому засоби на прожиток. Багдад здобутий ціною крові, що лилася роками, а міг би впасти за місяць, якби не злочин, який ти вчинив на Скутарі.
36
Чорбаджі – яничарський полковник.
Амурат зблід. Вихопив із піхви далматинську шаблю, кинулися до Hyp Алі султанські зброєносці, та цієї миті султан схопився обидвома руками за живіт і впав долілиць на землю.
Зчинився крик, брязнули шаблі, та не скресалися. Яничари обеззброїли султанську охорону.
Великий візир Аззем-паша стояв незворушно. Дивлячись на мертвого султана, промовив півголосом:
– Закінчилася династія Османів. Синів ти не народив, султане, а слабоумний брат твій Ібрагім не може правити імперією.
Наказав своїй прислузі занести тіло султана до палацу – споряджати для вічного супочинку, а сам стояв у нерішучості, слухаючи, як верещить натовп, розбігаючись по місту:
– Султан Амурат помер! Султан помер!
Та враз тривожні вигуки приглушилися іншим кличем, що наростав, ширився, а врешті виразно долетів до вух великого візира:
– Ібрагіма! Ібрагіма!
Стояли, мов на герці, розумні очі Аззема-паші з підступними, злорадними очима Hyp Алі.
– Рано тішишся, ефенді, – блиснув яничар-аґа білими зубами. – Чуєш, кого проголошують яничари? Чи, може, й ти посмієш піти проти них?
Тепер зрозумів Аззем-паша: султана отруїли яничари, щоб поставити на престол недолугого Ібрагіма, якого Амурат запроторив на вічне ув’язнення до двірцевої тюрми. Не лють, а страх перед неминучим лихом струснув ним, і, забуваючи про свій стан, великий візир закричав:
– Шайтан! Чужинцю, віровідступнику! Що дороге тобі на цьому світі, крім власної вигоди? А будь ти проклята, зміє, вигодувана Урханом!.. [37] О Аллах, Ібрагім правитиме імперією!
37
Урхан – султан Урхан Газі, який сидів на престолі у XIV ст., створив військо «йені-чері» (нове військо) з вихованих у спеціальних закладах християнських хлопчиків.
Hyp Алі спокійно вислухав вибух безсилого гніву великого візира. Вигуки «Ібрагіма, Ібрагіма!» лунали вже по обидва боки Золотого Рогу, яничар-аґа міг бути спокійним. Він поклонився візирові і мовив, не ховаючи переможної посмішки:
– Непорушні підвалини Порти, ефенді. На яничарах виросла Османська імперія, на яничарах тримається і, якщо буде воля Аллаха, загине разом із ними. А та голова, – додав із погрозою, – що не має влади над своїм язиком, часто пишається на золотій таці біля воріт Баб-і-гамаюн [38] напроти Айя-Софії.
38
Ворота Баб-і-гамаюн – ворота султанського палацу, перед якими виставляли голови страчених достойників.