Мартін Іден
Шрифт:
Перш ніж опустилася завіса після останньої дії, Мартін зійшов униз, щоб побачити Рут, коли вона виходитиме з театру. Біля входу завжди багато народу, тож, насунувши шапку на очі, він міг сховатися за чиєю-небудь спиною, і вона його не помітила б. Він вийшов одним з перших, але тільки-но вибрав собі зручне місце край тротуару, як з'явилися ті дві дівчини. Мартін зрозумів, що вони шукають його, і в цю хвилину ладен був проклясти ту силу, що вабила до нього жінок. Вони наче випадково перейшли на той край хідника, де стояв він, і, змішавшися з юрбою, підійшли до нього. Одна легенько штовхнула Мартіна, вдаючи, ніби оце тільки помітила його. Дівчина була струнка і смаглява, її визивно-чорні очі всміхнулися до нього, і він відповів їм тим самим.
– Привіт! – гукнув хлопець.
Це слово вихопилось у нього само собою – так-бо часто вимовляв він його при подібних зустрічах. За вдачею привітний і лагідний, він не міг повестись інакше. Чорноока задоволено й весело усміхнулася і вповільнила ходу; її подруга, що йшла з нею під руку, теж захихотіла, видно, маючи намір
– Стривай, Білле! Куди ти поспішаєш? Невже хочеш утекти від нас?
Мартін спинився і, сміючись, повернув до дівчат. Поверх їхніх плечей він міг бачити натовп, що плив при світлі вуличних ліхтарів. Там, де він стояв, було тьмяніше, і звідси Мартін міг би побачити її, сам лишаючись непоміченим. А вона, напевно, мала тут пройти, бо це дорога до її дому.
– Як її звуть? – запитав він сміхотливу дівчину, киваючи на чорнооку.
– А це вже спитайте її саму, – відповіла та, знову засміявшись.
– Ну, то як? – звернувся він до смаглявої.
– А ви хіба сказали нам своє ім'я? – одрубала дівчина.
– Та ви мене й не питали, – усміхнувся він. – А втім, ви вгадали. Мене звуть таки Біллом.
– Ану вас! – дівчина палко й визивно глянула йому в очі. – Ні, направду скажіть.
І знов глянула на нього. Жінка всіх віків дивилась на нього її очима. Мартін уже знав, що, коли він наступатиме, вона почне відступати соромливо й боязко, готова, проте, щохвилини змінити роль, коли б він виявив легкодухість. Він же, як чоловік, не міг не відчувати до неї потягу, і йому були приємні її палкі погляди. О, він знав жінок, чудово знав! Чеснотливі, наскільки можуть бути чеснотливі жінки, що виснажно працюють за мізерну платню, вони не хотіли продавати себе ради легшого життя і палко жадали знайти хоч крихту щастя у життєвій пустині, де в майбутньому їх чекала або злиденність у тяжкій праці, або чорна відхлань занепаду, до якого вела страшна, хоч і краще оплачувана, дорога.
– Білл, – повторив він. – Їй-богу, Білл, і не інакше.
– А не брешете? – не повірила дівчина.
– І зовсім не Білл, – докинула друга.
– А ви звідки знаєте? – спитав він. – Ви ж раніш ніколи мене не бачили?
– Дарма. І так видно, що ви нас дурите.
– Направду, Білл, як вас звати? – не вгавала перша.
– Хай буде Білл, – заявив він.
Вона жартівливо поплескала його по плечі.
– Так і знала, що брешете, а все ж ви мені подобаєтесь!
Він узяв її руку і відчув на долоні знайомі подряпини й мозолі.
– Давно з консервного заводу? – спитав він.
– А звідки ви знаєте?.. Ой, леле, він, певно, хіромант! – вигукнули дівчата.
І поки Мартін перекидався з ними пустими жартами, перед його очима враз виросли книжкові полиці бібліотек, що зберігали мудрість віків. Він гірко посміхнувся над недоречністю цього образу, і знову сумніви пойняли його. Але попри ці роздуми й веселу балаканину він усе-таки встигав стежити за людським потоком, що ринув од театру. І от в одсвіті ліхтарів він побачив її, вона йшла поміж братом і незнайомим юнаком в окулярах. У нього завмерло серце. Як довго ждав він цієї хвилини! Йому впало в око щось світле й пухнасте на її гордій голівці, і стрункі обриси її постаті, і граціозна хода, і маленька гарненька рука, якою вона підбирала сукню. Вона проминула його, а він лишився в товаристві фабричних дівчат у крикливому вбранні, – з жалюгідним намаганням бути охайними й чепурними, – в дешевих стрічках і з дешевими обручками на пальцях. Хтось шарпнув його за руку й промовив:
– Прокиньтесь, Білл. Що з вами?
– Ви щось сказали?
– Та ні, нічого, – відповіла чорнява дівчина, труснувши головою. – Я тільки хотіла сказати…
– Що саме?
– Що добре було б, коли б ви знайшли для неї якого хлопця… – Дівчина показала на свою подругу. – І ми пішли б куди-небудь поїсти морозива чи випити кави.
Мартін раптом відчув якусь духовну нудоту. Занадто вже це різкий був перехід од Рут. Поруч зухвалих очей цієї ось дівчини він побачив ясні й променисті очі Рут, що, немов очі янгола, дивились на нього з безмірних глибин чистоти. І він відчув у собі велику силу. Він стоятиме вище від цього. Життя має для нього ширший зміст, ніж для цих дівчат, бажання яких не сягали далі морозива й кавалерів. Він згадав, що в думках завжди жив якимсь іншим життям. Цими думками він пробував ділитись, але жодного разу не спіткав жінки або чоловіка, які б зрозуміли його. У своїх слухачів він викликав самий подив. А що думки його їм недосяжні, то він і сам, певно, вищий за них. Він ще гостріше відчув свою силу і стиснув кулаки. Раз життя для нього важить більше, то він мусить більшого вимагати й від життя – але, звісно, не в такому товаристві. Ці визивні чорні очі нічого не можуть йому дати. Він знав, які думки криються в них: про морозиво та ще про дещо. А ті янгольські очі обіцяють йому все, чого він хоче, і ще багато такого, про що він і не мріяв. Очі Рут обіцяли йому книжки й картини, красу і спокій, всю витончену гармонію вищого буття. В цих чорних очах він угадував кожен помисел. Це був наче годинниковий механізм, де він міг простежити рух кожного коліщатка. Вони кликали до ницих виснажливих утіх, в кінці яких була могила. А ті янгольські очі надили тайною, незбагненним чудом, вічним життям. В них він бачив відблиск і її душі, і своєї.
– У вашій програмі є один недогляд, – сказав він. – Я маю йти на побачення.
В очах дівчини промайнуло розчарування.
– Певно, до хворого друга? – ущипливо зауважила вона.
– Ні, на справжнє побачення… – він затнувся, – з дівчиною.
– Ви не дурите мене? – спитала вона суворо.
Мартін глянув їй в очі і відповів:
– Ні, слово честі, це правда. Але чого б нам не зустрітись якось іншим разом? Тільки ви досі мені не сказали, як вас звуть і де ви живете.
– Лізі, – уже лагідніше промовила дівчина. Вона потиснула йому руку і пригорнулась до нього всім тілом. – Лізі Конолі. А живу я на розі П'ятої та Маркет-стріт.
Він погомонів з нею ще кілька хвилин і попрощався. Але пішов не додому. Стоячи під тим самим деревом, де чатував не одну ніч, він глянув на її вікно й прошепотів:
– У мене побачення з вами, Рут. Я призначив його вам!
Розділ VII
Минув уже цілий тиждень, відколи Мартін познайомився з Рут Морз, а він і досі не зважився завітати до неї вдруге. Кілька разів, набравшись духу, він уже збирався піти, а потім його знову брав сумнів, і рішучість зникала. Він не знав, коли саме найзручніше відвідати її, а спитати було нікого, і він боявся зробити непоправну помилку. Зрікшись колишніх звичок і колишніх товаришів, він не мав нових, і йому нічого не лишалось, як тільки читати й читати. Читав він стільки, що звичайні людські очі давно вже не витримали б такого напруження. Але в цьому напрочуд міцному тілі очі теж були міцні. Та й мозок у нього був, наче незаймана земля, раніше він ще ніколи не знав абстрактних думок. Тепер же ця незаймана земля була готова до посіву. Не стомлений науками, він схоплював книжну премудрість немовби гострими зубами, які не звикли випускати здобич.
Під кінець тижня Мартінові здавалося, що він пережив цілі століття, – так далеко лишилися позаду колишнє його життя та світогляд. Але Мартінові дуже бракувало певної підготовки. Він брався за книжки, для розуміння яких потрібні роки спеціального навчання. Сьогодні він читав якогось античного філософа, завтра – найсучаснішого, і від плутанини суперечливих ідей голова йшла обертом. Так само було й з економістами. На одній і тій самій бібліотечній полиці він знайшов Карла Маркса, Рікардо [13] , Адама Сміта [14] і Мілля [15] , але незрозумілі формули одного ніяк не могли довести йому хибності поглядів іншого. Він розгубився, а проте тим більш хотів усе знати. Хапався вивчати водночас і економіку, і промисловість, і політику. Якось проходячи Сіті-Гол-парком, він побачив юрбу, посеред якої кілька розчервонілих чоловіків голосно й палко про щось сперечалися. Мартін підійшов ближче і почув не знану доти мову народних філософів. Один з них був просто волоцюга, другий – профспілковий агітатор, третій – студент-правник, решта – охочі до дискусій робітники. Тут Мартін уперше почув про соціалізм, анархізм, єдиний податок і довідався, що в суспільній філософії є протилежні течії. Він почув сотні нових для нього термінів з тих галузей знання, про які ще не встиг прочитати. Тим-то йому важко було стежити за послідовністю доказів, і він міг тільки здогадуватися, що крилося за тими дивними виразами. Поміж інших були тут чорноокий лакей з ресторану, що виступав, як теософ, член профспілки пекарів – агностик, якийсь стариган, котрий усіх вразив чудною філософією, нібито «все, що існує, – справедливе», і ще один дід, який безперестанку говорив про космос, про атом-батька й про атом-матір.
13
Рікардо, Девід (1772—1823) – англійський економіст, представник класичної політекономії, систематизував і структуралізував цю галузь науки під час її становлення, його доктрина невтручання втілилася у «залізному законі» заробітної плати, що стверджував: усі спроби підвищення прибутків робітників намарні, вони завжди залишатимуться на рівні, необхідному для виживання.
14
Сміт, Адам (1723—1790) – шотландський соціофілософ і політекономіст, відомий насамперед працею «Дослідження властивостей і причин багатства народів» (1776), – першою значною працею з економіки, побудованою на принципах вільної конкуренції.
15
Мілль – скоріше за все, мається на увазі Джон Стюарт Мілль (1806—1873) – англійський філософ-позитивіст, економіст і суспільний діяч, представник і пропагандист утилітаризму – філософського напряму в етиці, яке розглядало корисність як основу моралі і критерій людських вчинків. Водночас Мілль намагався гуманізувати утилітаризм і пов'язати його з елементами ідеалізму. Видатним представником цього напрямку був також його батько – Джеймс Мілль (1773—1836) – історик і економіст; можливо також, що Лондон мав на увазі його.