"Машина часу"
Шрифт:
– Але головні труднощі в тому, що в Просторі ми вільно пересуваємось у всіх напрямках, а пересуватися в Часі, як хотіли б, не можемо, - зауважив Психолог.
– У цьому й полягає суть мого великого винаходу. Ви помиляєтесь, кажучи, ніби ми не спроможні пересуватись у Часі. Коли я, наприклад, пригадую якусь минулу подію й цілком виразно уявляю її, я, власне, одходжу назад до моменту її здійснення; на той час я, так би мовити, подумки відсутній: я на хвилину стрибаю назад, у минуле. Звичайно, ми не маємо змоги залишатися в минулому стільки часу, скільки хочемо, так само як дикун або тварина не може зависнути
– Це аж ніяк неможливо, - почав був Філбі.
– Це вже...
– Чого б і ні?
– здивувався Мандрівник у Часі.
– Це суперечить розуму.
– Якому розуму?
– спитав Мандрівник.
– Ви можете доводити, що чорне - біле, та мене ніколи в цьому не переконаєте, - сказав Філбі.
– Може, й не переконаю, - погодився Мандрівник, - але тепер ви хоч зможете зрозуміти мету моїх досліджень у [38] царині геометрії чотирьох вимірів. Я віддавна вже плекаю думку про машину...
– Щоб мандрувати в Часі!
– вигукнув Дуже Молодий Чоловік.
– Вона рухатиметься і в Часі, і в Просторі, залежно від бажання того, хто керуватиме нею.
Філбі тільки посміхнувся.
– Я перевірив її на досліді, - сказав Мандрівник у Часі.
– Надзвичайно корисний винахід для історика, - промовив Психолог.
– Можна було б повернутися в минуле і перевірити, скажімо, відому всім оповідь про Гастінгську битву*.
* Гастінгс - місто на південному сході Англії. Біля цього міста 1066 р. сталася битва між англосаксами і нормандськими завойовниками.
– Чи не боїтеся, що звернете на себе забагато уваги?
– застеріг Лікар.
– Наші предки не дуже полюбляли анахронізми.
– Можна було б вивчити грецьку мову з уст самого Гомера або Платона, - замріяно мовив Дуже Молодий Чоловік.
– І вони напевно поставили б вам незадовільно. Адже німецькі вчені навдивовижу вдосконалили їхню давню мову.
– Тоді нам лишається ще майбутнє, - не вгамовувався Дуже Молодий Чоловік.
– Подумайте тільки! Можна покласти всі свої гроші в банк під проценти, а самому майнути вперед.
– І виявити, що суспільство там засноване на суто комуністичних засадах, - докинув я.
– З усіх найекстравагантніших теорій...
– почав Психолог.
– Авжеж. Так само думав і я і тому ніколи не казав про це, аж доки...
– Ви не пересвідчилися в цьому з досліду!
– скрикнув я.
– І можете довести це?
– Продемонструйте ваш дослід, - вигукнув Філбі, починаючи вже нетерпеливитись.
– Еге ж, покажіть нам ваші спроби, - приєднався до нього Психолог, - хоч я знаю, що все це химери.
Мандрівник у Часі обвів нас поглядом і посміхнувся. Далі, з тією ж посмішкою, він засунув руки в кишені й повільно вийшов з кімнати, і ми чули, як він човгав ногами, проходячи довгим коридором униз до своєї лабораторії.
– Чого це він туди подався?
– здивовано глянув на нас Психолог. [39]
– Утне якусь штуку, - висловив гадку Лікар.
Філбі заходився розповідати про фокусника, що його він бачив у Барслемі, та Мандрівник у Часі повернувся, і оповідання Філбі ми вже так і не почули.
II. МАШИНА
В руках Мандрівник у Часі тримав якусь блискучу металеву раму, розміром трохи більшу за настільний годинник, надзвичайно тонкої роботи. Була вона із слонової кості й якоїсь прозорої кристалічної речовини. Надалі я мушу додержувати цілковитої точності, бо те, про що мовитиметься, здасться вам абсолютно неможливим (звичайно, коли не йняти віри поясненням нашого господаря). Мандрівник узяв маленький восьмикутний столик, що їх було кілька в кімнаті, і підсунув до каміна так, щоб дві ніжки його стали на килимок. На столик він поклав свою машину, потім підсунув стілець і сів. На столику стояла ще маленька лампочка під абажуром, яка яскраво освітлювала все навкруги. В кімнаті горіло ще з дванадцятеро свічок: дві з них, у бронзових свічниках, - на поличці каміна, а решта в канделябрах. Отож було ясно як удень. Я сів у низеньке крісло, поставивши його майже між каміном і Мандрівником у Часі. Філбі примостився позад Мандрівника й дивився поверх його плечей. Лікар і Провінційний Мер сиділи праворуч від нього, а Психолог - ліворуч. Ззаду Психолога стояв Дуже Молодий Чоловік. Всі ми були насторожені. Я вважаю за неймовірне, щоб за таких умов нас спромоглися б обдурити, хоч би який хитрий та дотепний не був фокусник.
Мандрівник у Часі глянув спершу на нас, а тоді на машину.
– Ну?
– підганяв його Психолог.
– Цей невеличкий прилад, - сказав Мандрівник, спершися ліктями на стіл і поклавши обидві руки на свій апарат, - тільки модель. Це - мій проект Машини, щоб подорожувати в Часі. Вигляд у неї, як бачите, дуже загадковий, а круг цього бруска ніби мерехтить щось, надаючи всьому апарату якогось фантастичного характеру. Оце, - вказав він пальцем, - один маленький білий важіль, а то - другий.
Лікар підвівся з крісла й пильно оглянув модель.
– Зроблено чудово, - схвалив він.
– Вона забрала в мене два роки праці, - зауважив Мандрівник, а коли всі ми й собі оглянули машину, додав: - [40] А тепер, - прошу звернути увагу, - цей от важіль посилає машину в майбутнє, а цей рухає її у зворотному напрямі. На цьому сідельці сидить той, хто подорожує в Часі. Зараз, щойно я натисну важіль, машина рушить звідси. Вона зникне, перейде в майбутнє. Огляньте її добре. Огляньте й столик, аби впевнитись, що ніякого фокуса тут нема. Я не хотів би втратити цю модель та ще й на додаток заробити прізвисько шахрая.
На хвилину запала мовчанка. Психолог, здавалось, хотів мені щось сказати, але передумав. Тоді Мандрівник простяг пальця до важеля.
– Ні, - якось несподівано сказав він, - дайте мені хто-небудь руку.
Обернувшись до Психолога, він узяв його за руку і попросив простягти вказівний палець. Отже, Психолог сам особисто послав модель Машини Часу в нескінченну подорож. Ми всі бачили, як повернувся важіль. Я абсолютно певний, що ніякого шахрайства тут не було. На нас війнуло вітром, полум'я в лампі підскочило, одна свічка на каміні погасла, а маленька машина швидко крутнулася, немов потьмяніла, одну мить здавалася якоюсь марою, привидом з жаринок та слонової кості і... зникла. На столику залишилася сама лампа.