Матюкайтеся українською!

Національне самоусвідомлення українців зростає. Це помітно — у Києві українську мову чути дедалі частіше. Багато людей, особливо з-поміж інтеліґенції, перейшло на українську. І зіткнулося з виразними труднощами. Адже творчий процес немислимий без смачного матюка. Оте саме «бля» та інші відшліфовані щоденним ужитком перли так стимулюють інтелектуальну діяльність! А тут раптом виявляється, що матюки — явище «істінно рускоє». Як же бути свідомому патріотові?

Наш народ, слава Богу, має доробок і в цій царині. Хоч і

не такий значний, як у братів, але дещо є.

Система української лайки ґрунтується геть на інших засадах, аніж лайка московська. Кацапські матюки — сексоцентричні або ж відгенітальні. В основі їх — статевий акт, часто збочений, органи, що беруть у ньому участь, та особи, які мають ті чи інші сексуальні характеристики.

Матюки українські — копроректального типу, вони пов’язані з актом дефекації з ефекторним органом та продуктом цього акту. Цим українська лайка близька до лайки європейської. Порівняйте французьке merde, німецьке Scheisse, Dreck, Zecken, Sie mir Arsch, польське gowno. Принагідно зауважимо, що термін копроректальний не є цілковито адекватним, бо образотворчою функцією народ наділяє не rectum як такий, і не anus, а сраку в широкому розумінні цього слова, насамперед обидва Musculus gluteus maximus. На доказ цього твердження можна навести той факт, що демонстрування оголених сідничних м’язів традиційно є найефективнішим ендшпільним ходом у міжсусідському конфлікті «за межу» чи «за курку».

Одначе перейдемо від сухих дефініцій до зеленого дерева практичних настанов. Отож, якщо вам треба дати стислу й високоемоційну оцінку якоїсь особи, предмета, ситуації чи процесу, вживайте слова: гімно, гімно собаче, срака, гімнюк (гімнючка), засранець (засранка), серун (серуха), дристун, бздюха, бздюх. Іноді для означення молодших за вас осіб вживається позасистемно слово сцикун (сцикуха).

Для відтінення чиєїсь неправоти, як аргумент у суперечці побажання тощо, вживаються фразеологізми: насеру його матері! Насеру твоїй матері (Увага: твоїй вимовляється через два т), поцілуй мене в сраку! Поцілуй собаку в сраку! Йди ти в сраку! Щоб ти всрався!

Матеріальні збитки підсумовуються виразом — собаці під хвіст.

Коли хтось перебирає харчами, йому можна дати пораду: то гімно з’їж.

Московські матюки дають можливість пунктуації усного мовлення (бля замість коми тощо). Українська лайка, на превеликий жаль, позбавлена цієї чудової властивості. Можливе тільки позначення абзаців і знаків оклику виразом насеру його матері та редукованими формами даного фразеологізму насеру матері і серу — матері (вимовляється як одне слово). Проте застерігайте — будьте обережні вживаючи цей вираз, бо існує на нього нещадний контраргумент у вигляді фрази «насери собі в голову, щоб м’якше спати було!»

Якщо ж на заваді вашому самовираженню через здорову українську лайку стоять якісь чинники внутрішнього (інфантилізм) чи зовнішнього (по пиці дадуть) характеру, то вживайте індиферентні вирази — матері його ковінька, трясця його матері, сто копанок чортів тобі в печінку абощо. Можливе використання евфемізмів типу: к чорту, к бісу, під три чорти, галицизмів холера.

Любі друзі! Оволодівайте лексичним та стилістичним багатством української лайки, несіть її в маси, пропагуйте її повсюдне вживання, широко користуйтесь нею у побуті! Пам’ятайте — ніщо так не знімає стресів, як широкий матюк, ніщо так не допомагає розкрити глибини вашої душі, як здорова лайка!

(за матеріалами журналу українців Польщі «Відрижка»)

Українська мова, як і будь-яка інша розвинена жива мова, крім слів питомо національних, що становлять її

основу, містить певну кількість слів чужомовного походження. Вони в різний час увійшли до її словникового складу. За висновками дослідників, кількість запозичених слів у нашій мові не перевищує 8 відсотків. Багато це чи мало? Все пізнається в порівнянні. Наприклад, у такій високорозвиненій і поширеній, як англійська, цей відсоток утричі більший.

Окрему групу серед чужомовних запозичень в українській мові становлять лайливі слова, різного виду вульгаризми. Прийшли вони до нас із російської мови. До речі, порівняно недавно, внаслідок інтенсивних контактів між обома народами. Укорінилися вони в результаті багатьох трагічних подій, зокрема, воєн, коли нашою землею пройшли мільйони людей, які з дитячого віку були привчені брутально лаятися і які самі не усвідомлювали значення того, що вони кажуть. Другою причиною поширення російської лайки було перебування мільйонів українських чоловіків у російських тюрмах і в російській, а потім радянській армії. Третьою — масові переселення людей у часи «побудови комунізму».

Нині брудну лайку, передусім матюки, використовують у розмовах між собою всі групи населення — вікові й соціальні. Їх можна почути в розмовах школярів, щоправда, поки що лише в розмовах між собою, а не з батьками або вчителями, як це має місце в одній сусідній країні.

Один відомий політик, у минулому директор великого заводу, нещодавно, не соромлячися, привселюдно заявив, що в розмовах зі своїми підлеглими постійно користується ненормативною лексикою, тобто матюками. Брутальні вислови нібито допомагають йому «ясніше й чіткіше» формулювати свої думки й доносити їх до інших. Вони служать для зв'язку слів у реченнях. Це особливо стає помітним, коли ми чуємо, як він розмовляє з людьми під час поїздок країною. Помічаємо, що навіть тоді, коли він знає, про що говорить, в його мові виникають недоречні паузи. Мабуть, це для того, щоб стримати себе й не заматюкатися.

Але звідки ж з'явилися матюки та інші брутальні слова в російській мові? Існує декілька пояснень цього факту. Одні дослідники кажуть, що їх створив сам російський народ в часи свого формування з суміші різних племен — слов'ян, балтів, угро-фіннів і татарів. Тобто десь у XIII–XV століттях. Бо раніше, в X–XII століттях, жоден літопис не фіксує матюків, хоча цензури тоді не було. Ці дослідники-лінгвісти рішуче виступають проти вилучення ненормативних слів з російської мови. Бо в такому разі, стверджують вони, російська мова втратить свій колорит, питому національну самобутність, важливу складову духовної спадщини народу. Більше того, на думку цих науковців, матюки та інші лайки треба широко використовувати в літературній мові, художніх творах тощо. Щоб не відступати від правди життя й фіксувати живу розмовну мову.

Друга група науковців стверджує, що матюкатися росіяни навчилися від татаро-монголів у той період, коли вони майже 300 років перебували під владою Золотої орди. А в татарів матюки, буцімто, були не лайкою, а похвальними словами, мало не компліментами. А можливо, і молитвами до поганських богів і різними закляттями.

Чому росіяни сприйняли ці лайки від татарських поневолювачів? Виявляється, вони запозичили від золотоординців багато чого, починаючи від способів і методів здійснення верховної влади, аж до пісень-«частушок». Московські великі князі та їхні придворні вільно володіли татарською мовою, запроваджували татарські звичаї і традиції в сім'ях, при князівському дворі і в державі. Цьому сприяли змішані шлюби, переходи татарських загонів на службу до московського князя. Одне слово, за вдалим висловом відомого діяча російської культури, матюки стали результатом наскрізного «протатарення» Росії.