Мина Мазайло
Шрифт:
Мокій
Гм… Бачиш, мені треба сьогодні ввечері на комсомольські збори… На жаль, не можу, бо треба на комсомольські збори… Я пішов би, та мені треба на збори комсомолу.
Рина
Я б сама з нею пішла, та коли ж її цікавить не так картина, як написи до неї; чи чистою укрмовою написано, чи робленою, чи попсованою… (До Улі). Я не знаю, чого тебе це цікавить.
Уля здивовано:
Мене?
Рина
Не однаково - чи чистою, чи робленою?…
Мокій
Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в "Звенигорі" - краса! Стильні, поетичні, справжньою
Рина до Улі:
От хто б тобі розказав, Улю! От хто б відповів на всі твої щодо української мови запитання!
Мокій до Улі:
Бачите, мені треба на збори комсомолу… А вас справді цікавить все це? Українська мова і… взагалі?
Уля
Взагалі страх як цікавить!
Рина
Як стане коло української афіші: читає-читає, думає-думає, чи справжньою мовою написано, чи фальшивою… Я гукаю - Улю! Улю!
Мокій до Улі, приязно:
Серйозно?
Уля почервоніла:
Серйозно!
Мокій
А знаєте, я сам такий. Побачу ото неправильно писану афішу, вивіску або
таблицю - і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову…
Уля
Серйозно?
Мокій
Серйозно перекручують! Серйозно!… Та ось я вам покажу одну таку афішку - помилуєтесь. (Побіг і вернувся, щоб справити чемність). Вибачте, я зараз… На хвилинку… Такої афішки ви ще… (Побіг).
Рина до Улі:
А що?! Ще один захід - і ти, Улько, сьогодні в кіно. Ти тепер розумієш, як з ним треба поводиться? От тільки забула я попередити тебе, що не всяке українське він любить, розумієш? Раз на іменини, думаю, що йому купити, який подарунок? Купила малоросійську сорочку й штани. Так ти знаєш, сокирою порубав.
Уля пошепки:
Що ти кажеш?
От на… От що, Улюню! Ти котись зараз просто до нього в кімнату, розумієш? Бо тут він покаже тільки афішу, а там у нього словники, книжки. Хвильові всякі, Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки відповідатиме. Побачиш яку книжку - і питай. Побачиш там Хвильового і питай, а тоді в кіно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як і що. Іди! Дай я тебе перехрещу!
У л я до люстра. Від люстра під хрест.
Тоді раптом стала:
А що, як не так спитаю? Не попаду на його смак?
Рина
Попадеш.
Уля
Ну як? Як? Коли мені здається, що "Стоїть гора високая" краще за Тичину.
Рина на мить замислилась, потьмарилась. Раптом обличчя її засвітилося:
Прекрасно! Оце і май на увазі: що тобі подобається, те йому не подобається, і навпаки, розумієш?
У л я добрала розуму:
А не помилюся?
Рина
Ні!
Уля боязко підійшла до Мокієвих дверей. Постояла. І таки пішла.
Рина до люстра:
Ху! Слава Богу.
Увійшла мати.
Рина
Ну, що там у тебе з телеграмою? Написала?
Мати
Вже й одіслала. Домаху попросила, щоб віднесла. Тільки я скоротила…
Рина
Як же ти скоротила?
Мати
Так, як я одна тільки вмію. Вийшло коротко й дешево. Ось копія: "Курськ, Коренний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно приїзди". Все…
Рина
Ха-ха! Та тьотя ніколи не одержить такої телеграми!
Мати
Не вигадуй дурниць! Це тобі досадно за тринадцять?
Рина
Та кому телеграма? Корєнному ринкові?
Мати
Тьоті ж: Корєнний, 36, Катастро…
Прикусила язика, аж позеленіла. Тоді:
Ну що ж тут такого? На Корєнному ринку здогадаються, що ця телеграма до тьоті Моті.
Рина за копію:
Ослице! Дай я допишу!
Мати вирвала назад:
Я сама!
Рина
Дай, кажу!
Мати
Я сама, кажу!
Знову задзвонив дзвоник. Тепер уже мати вискочила в коридор. Повернулась бліда, ще більш схвильована:
Папа прийшов…
Ускочив Мазайло. Подивився гарячими, натхненними очима:
Дайте води! (Випив води. Помацав серце). Думав, не переживе…
Мазайлиха і Рина
Ну? Не міняють?
Мазайло
По радіо читають, в анатоміях пишуть: серце - орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце - це перш за все орган, що передчува і вгадує. Однині вірю йому, а більш нікому в світі. Серйозно кажу!
Мазайлиха та дочка й собі за серце:
Поміняли? Не міняють?
Мазайло
Ще як я підходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське - і заноровиться. На зло тобі заноровиться. І навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тільки прізвище, всю Україну змінив би? А що, як і такий, що що йому, до твого прізвища - до себе він байдужий під час служби, себто сидить, нічого не бачить і себе не поміча? А що, як такий, думалось, що почне з діда-прадіда? А що, як не той, і не другий, і не третій?… А що, як і той, і другий, і третій?… І серце, серце вже тоді передчуло. Там сидів… (Випив води). Од усіх вищезгаданих середній.
Мазайлиха
Которий же?
Середній од усіх, кажу! Арихметично середній, по-моєму. Увійшов…
Рина
Хто?
Мазайло
Я! Він сидів. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: "Вам чого?" Я до нього - і раптом відчув, що вся кров мені збігла в ноги і стала. А серце, як дзвін на пожар, бев-бев-бев… і десь, немов як справді пожар, зайнялося. Палахкотить… Питаю і не чую свого голосу: чи можна, кажу, змінити прізвище? Він подивився і знов: "Вам чого?" - арихметичним голосом. Як чого? Як чого?
– заскакало огненно в голові. Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті - Мазайло!… Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти - Мазайло! За репетитора не брали - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання відмовлялися - Мазайло! А він знову: "Вам чого?
– питаю".