Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 2
Шрифт:
Закричал царь на дурака: «Что это за неуч такой! Я тебя велю расстрелить!» А дурак спрашивает: «Чем-то будешь меня жаловать?» — «За что тебя, дурака, жаловать-то?» — «Да коли пойдет на правду, я добыл тебе и свинку золотую щетинку, и оленя золоторогого, и коня золотогривого». — «А чем докажешь?» — спрашивает царь. Дурак говорит: «Вели, государь, снять своим зятьям сапоги-то». Зятья начали переминаться, не
хотят снимать сапогов. «Снимите сапоги, — заставляет царь, — тут еще нет вины». Сняли сапоги; царь смотрит: нет у них на ногах по пальцу. «Вот ихние пальцы! — говорит дурак. — Прикажите теперь снять им перчатки». Сняли перчатки, и на руках нет по пальцу. «Вот они! — говорит дурак. — Прикажите-ка теперь снять им рубашки». Царь видит, что дело идет на правду, велел им раздеваться. Сняли рубашки, видит царь: у каждого вырезано из спины по ремню, шириною пальца в два. «Вот эти ремни!» — говорит дурак и рассказывает все, как было. Царь не знал, как его угостить и как пожаловать; отдал ему все царство, а других зятьев за то, что обманывали, велел расстрелить. Дурак вышел в поле, закричал зычным голосом: «Гой ты, сивка-бурка, вещая каурка! Стань передо мною, как лист перед травою». Конь бежит, земля дрожит. Дурак влез в одно ушко, вылез в другое, сделался молодцом да красавцем, воротился домой и стал с своею царевною жить да поживать да добра наживать.
№184 [27]
Жив колись на світі старенький панок вдовець і мав у себе трьох синів: двох розумних, а третього дурня; і дурень усе було сидить у грубі [28] і мне в попелі пузирі. Як же прийшла пора батькові умирати, то він, зізвавши до себе усіх, заповідав, щоб вони, де його поховають [29] ,
27
Место записи неизвестно. Язык — украинский.
AT 530 A. Образы трех волшебных коней разных мастей, полученных героем от умершего отца, встречаются в ряде опубликованных восточнославянских и сказок других народов СССР. Аналогичный эпизод есть, например, в упомянутой в прим. к тексту № 182 башкирской сказке: отец, выходя из могилы к меньшему своему сыну дураку Кинзябулату, дарит ему сначала черного, а затем рыжего и в третью ночь белого коней.
28
В печи.
29
Похоронят.
30
Пируют.
31
В глухую (Словарь Чужбинского, с. 73).
32
Закрылась, затворилась.
Тогді дурень, узявши уздечку, вернувся додому і поліз у грубу спати. На другий же день, почувши, що гості у братів бенкетують, і, діждавшись ночі, знайшов середульшого і спитав: чи піде він до батька на могилу? Но як сказав і сей, що не хочу, то він побрів сам і сів на тім же місці коло могили. У саму ж глупу ніч земля на могилі розступилась, батько з ями виліз наверх, і, узнавши, що сидить дурень, а середульший сказав: не хочу, — то він, оддавши йому і другу уздечку, тоже велів: як треба колись буде — щоб він потряс уздечкою, і зараз прибіжить до його рижий кінь; то він щоб уліз йому у праве ухо, а у ліве виліз і загадував коню, чого йому треба. Сам сховався у яму, земля затулилась, а дурень, вернувшись додому, поліз у грубу спати. Проснувшись же на третій день, почув, що усе гості бенкетують, і діждавшись ночі, пішов на могилу, як тільки гаразд смеркло, і сів у тім же самім місці коло могили. Земля розступилась, батько з ями виліз і, побачивши, що сидить дурень, оддав йому і третю уздечку і розказав, що коли йому чого буде треба, то щоб потряс єю — і тогді вже прибіжить до його кінь сивий; щоб вліз йому в праве ухо, а у ліве виліз і загадував, чого буде треба. Попрощавсь з дурнем, не звелів вже до могили приходити, поліз у яму. Земля затулилась, і дурень, з уздечкою вернувшись додому, поліз у грубу спати.
У те ж саме врем’я цар тіє"i земельки, де жив дурень з братами, мавши у себе одну дочку дівку, постро"iв терем, чи стовп кам’яний превисокий, і розіслав по царству бумаги, що хто з молодців дістане там дочку його, за того оддасть "i"i і усе царство з нею. І назначив для того три дні, коли хто схоче з царів і панів і усякого народу, з’"iжджатись і сходитись. То до братів дурневих з’"iхалось багато молодців, і брати вже туди убирались самі і коней убирали; дурень попросив, щоб узяли і його хоч подивитись, но усі вони, осміявши його, покинули дома. Дак він, узявши перву уздечку і вийшовши за царину [33] у поле далеченько, як потряс уздечкою, то зараз прибіг до його чорний як галка кінь і поспитав, чого треба? — а взнавши, звелів лізти у праве ухо, а у ліве вилазить. І як зробив се дурень, то сам себе не пізнав в дорогій одежі — дуже хороший зробився! А кінь його поспитав: чи бігти по землі, чи піднятись вище [34] ? Скочивши раз, полетів, як птиця, і долетівши до царівни, мимо "i"i промчався. Тут народ наробив крику, щоб ловити; но він, як птиця, тільки мелькнув, одбіг у поле, зняв з коня узду, сам перемінився, прийшов додому і поліз у грубу.
33
Огорожа кругом деревни.
34
Выше.
Як же при"iхали брати і навезли гостей до себе, то тільки і мови [35] було, що про теє чудо. На другий же день уп’ять народ збирався, і до братів за"iхало товариство і вже готовились "iхать, так і дурень попрохавсь, щоби взяли його хоч подивитись. Но вони, над ним насміявшись, по"iхали. Тогді дурень, узявши другу уздечку, вийшов у поле далеченько, потряс уздечкою — і зараз прибіг до його рижий кінь і поспитав: чого треба? — а взнавши, звелів влізти у праве ухо, а у ліве вилізти. І як зробив теє дурень, то став ще в багатшій одежі і кращий [36] , ніж [37] первий раз. І звелів коню нести його од землі високо. Кінь як скочив раз, то дурень і не вглядів, коли став коло царівни і "i"i минув; прибігши ж у поле, почув, що народ кричав: «Ловіть!», но вже пізно. Він з коня уздечку зняв, сам перемінився, пішов додому і поліз у грубу. Брати при"iхали з гостями і усе розказували теє чудо. А на третій день уп’ять народ туда ж збирався; до братів за"iхало товариство, і вже з двора ви"iжджали, тогді і дурень, узявши третю уздечку, вийшов у поле, потряс уздечкою — і зараз прибіг до його кінь сивий і, взнавши, для чого він званий, звелів пролізти у обоє уха. А як дурень теє зробив, то явивсь ще в багатшій одежі і кращий од первих двох разів і звелів нести його од землі високо. Кінь як скочив раз — долетів до царівни; дурень зірвав у не"i із ши"i платочок, а вона вдарила його в лоб перстнем — напечаталась печатка. Народ кричав, кричав, що «ловіть», но він пролетів, з коня уздечку зняв у полі, сам перемінився, прийшов додому і уліз у грубу, а печатка на лобі осталася вічно.
35
Речи.
36
Красивее.
37
Нежели.
На другий же день послав цар усіх оглядати, у кого на лобі осталась печатка. Посланці, обійшовши скрізь [38] і усіх оглядівши, привернули і до братів, і не знайшовши ні на одному печатки, виволокли дурня з груби за ноги, і як угляділи на його лобі печатку — полякались [39] ; узявши з собою дурня, повели до царя, і цар, щоб не ізмінять слова, звелів попам його з дочкою звінчати і дав "iм, щоб вони жили, особу хатину. А сам об’явив, що хто приведе до його козу, на которій золота та срібна шерсть, тому вручить царство. Зібралось багато різного народу і по усіх дорогах і стежках роз’"iхались кози шукати. Так і дурень упросив жінку, щоб випросила і йому у царя яку-небудь шкапу [40] . А як вона з сльозами випросила водовоза, то він, узявши з собою перву уздечку і сівши на шкапу задом до голови, а очіма до хвоста, узяв у зуби хвіст і, поганяючи долонею [41] , ви"iхав у поле, а там, вставши, узяв за хвіст, смикнув [42]
38
Везде.
39
Испугались.
40
Клячу.
41
Ладонью (Ред.).
42
Дернул.
43
Тело, туловище (Ред.).
44
Встретил.
45
В мешок (Ред.).
І як роз’"iхались, то дурень узду з коня зняв і прийшов додому, а той як привів до царя козу, то цар зготував обід, скликав народ і об’явив, що хто ще приведе до його дикого кабана в золоті та в сріблі, то той і царство получить. На другой день зібрався народ, і усі в різні сторони роз’"iхались кабана шукати. І дурень уп’ять намігся [46] на жінку, щоб і йому випросила у царя шкапу. І та як з плачем випросила, то він уп’ять, ви"iхавши у поле, зтяг шкуру, покинув стерво у полі, а сам потряс другою уздечкою. І як прибіг кінь рижий, то він, розказавши, чого треба, і почувши од його, де кабан ходить, проліз у обоє уха, перемінився, сів на коня і зараз піймав кабана, прив’язав у пояса і вернувся назад.
46
Напустился на жену, приступал к ней.
Недалеко ж од’"iхавши, зустрів уп’ять того, що козу купив, і як став він прохати [47] , щоб і кабана йому оддав, то дурень потребовав, щоб на правій же руці дав одрізать другого пальця перший сустав; і той согласився. Він урізав сустав, заховав у кишеню, оддав кабана, а сам, од’"iхавши, зняв уздечку, коня пустив і вернувся додому. Як же той привів кабана, то цар звелів
готувати обід, усіх скликав і сказав, що хто іще приведе у послідній раз кобилу в золоті та сріблі, то той вже получить і царство. На третій день зібрався народ, і усі роз’"iхались в різні"i місця кобилу шукати. Так і дурень на жінку намігся, щоб йому випросила шевлюгу [48] . Вона пішла до царя, і хоч той не хотів давати за те, що двоє вже пропало, но, уваживши на сльози, дав; а сей, ви"iхавши у поле, также зтяг шкуру, стерво покинув собакам, а сам узяв третю уздечку і потряс. І як прибіг кінь сивий і дурень йому розказав, чого треба, а кінь об’явив, що кобила тепер з ним паслась у полі, то він, пролізши в обоє уха, перемінився, на коня сів і зараз кобилу піймав і вернувся назад. Не до"iжджаючи додому, зустрів уп’ять того ж чоловіка і за кобилу зторговався, щоб на тій руці урізать третього пальця первий сустав. І як урізав, сховав сустав у кишеню, сам од’"iхав, з коня узду зняв і вернувся додому. А як привели кобилу, то царь звелів готувати обід, поззивав народ і, сидя за столом, об’явив, що завтра вручає царство тому, хто піймав козу, кабана і кобилу. Тогді дурень об’явив, що усе половив він і попродав за сустави на правій руці із пальців, і, вийнявши, поклав на тарілку сустави, а тому звелів, щоб показав руку. Тогді народ здивувався, цар і його жінка зрадувались, повставали од обіда, вийшли усі на двір, а дурень потряс усіми трьома уздечками — прибігли усі три коні; він лазив до усіх у обоє уха і перемінявся так, що із хорошого зробився кращим, а із кращого йще кращим, на конях літав поверх хат і лісів. Коней він не пустив у поле, а поставив з кобилою, кабаном і козою у стайні [49] . Сам зробився царем, ввійшов жить у царські будинки [50] , братів зробив панами; бог послав жінці дво"iх близнюків-діток; над батьком вистро"iв церков, щодня [51] його поминає, сам п’є горілку з барильця [52] , і я прихопився [53] тай собі напився — по бороді текло, а в роті не було!
47
Просить.
48
Клячу.
49
В конюшне.
50
Большой дом, дворец.
51
Ежедневно.
52
Барило — бочонок.
53
Примкнул, пристал.
Волшебный конь
№185 [54]
В некотором царстве, в некотором государстве жил-был старик со старухою, и за всю их бытность не было у них детей. Вздумалось им, что вот-де лета их древние, скоро помирать надо, а наследника господь не дал, и стали они богу молиться, чтобы сотворил им детище на помин души. Положил старик завет: коли родит старуха детище, в ту пору кто ни попадется первый навстречу, того и возьму кумом. Через сколько-то времени забрюхатела старуха и родила сына. Старик обрадовался, собрался и пошел искать
54
Место записи неизвестно.
AT 531 (Конек-горбунок. См. прим. к текстам № 169—170) + 518 (Обманутые великаны или черти, лешие). В варианте отсутствуют некоторые традиционные эпизоды сюжета, но есть и не обычные для него подробности: новорожденный герой становится крестником государя (ср. характерную восточнославянскую разновидность этого сюжета — «Трем сын» — о крестнике, приемном сыне трех старцев), герой проникает в опочивальню Настасьи прекрасной королевны, целует ее спящую (ср. AT 551 — Молодильные яблоки); попадает в тюрьму, его конь оборачивается птичкой, а он сам старичком; возвращаясь к царю с похищенной Настасьей-королевной, сражается с вражеским войском и побеждает чудесным помелом и чудесной клюкой, добытыми у обманутых им великанов. Особым номером — 518 обозначен в международном указателе не самостоятельный сюжет, а всемирно распространенный мотив, эпизод об обманутых великанах или нечистых, который входит в самые различные фольклорные и лубочные сказки. Русских вариантов — 42, украинских — 22, белорусских — 13. История сюжетного мотива связана с мифами о Персее, сказками древних восточных сборников «Типитака», «Катхасаритсагара» («Сомадева»), «Шиди-хюр» («Волшебный мертвец»), «Тысяча и одна ночь». Исследование: Wesselski. Vers., S. 164.
кума; только за ворота, а навстречу ему катит коляска, четверней запряжена; в коляске государь сидит.
Старик не знавал государя, принял его за боярина, остановился и давай кланяться. «Что тебе, старичок, надобно?» — спрашивает государь. «Да прошу твою милость, не во гнев будь сказано: окрести моего новорожденного сынка». — «Аль у тебя нет никого на деревне знакомых?» — «Есть у меня много знакомых, много приятелей, да брать в кумовья не годится, потому что такой завет положон: кто первый встретится, того и просить». — «Хорошо, — говорит государь, — вот тебе сто рублев на крестины; завтра я сам буду». На другой день приехал он к старику; тотчас позвали попа, окрестили младенца и нарекли ему имя Иван. Начал этот Иван расти не по годам, а по часам — как пшеничное тесто на опаре подымается; и приходит ему каждый месяц по почте по сту рублев царского жалованья.