Нестерпна легкість буття

Кундера Милан

Ф. Р.Чи можна це вважати крайнім виявом вашого песимізму?

М. К.Я дуже обережний щодо слів оптимізм і песимізм. Роман нічого не стверджує, роман шукає і ставить питання. Я не знаю, чи загине мій народ і так само не знаю, хто з моїх героїв має рацію. Я вигадую історії, зіштовхую персонажів, і таким чином задаю питання. Дурість людей полягає в тому, що вони на все мають відповідь. Мудрість роману полягає в тому, що він до

всього має запитання. Коли Дон Кіхот подався у мандри, світ перетворився на таємницю в його очах. Це спадок першого європейського роману для всієї подальшої романістики. Романіст навчає читача розуміти світ як запитання. У цьому підході є мудрість і терпимість. Світ, збудований на непорушних правилах, — це мертвий світ. Світ тоталітаризму, збудований на ідеях Маркса, ісламу чи ще чогось, — це світ відповідей, а не світ запитань. Там немає місця для роману. У будь-якому випадку, мені здається, що люди в усьому світі зараз віддають перевагу судженням, а не думці, відповіді, а не запитанню, тож голос роману ледве чутно серед голосної дурості людських самовпевнених тверджень.

Перекладено за виданням: The Book of Laughter and Forgetting by Milan Kundera. New York: Penguin Books, 1987.

ВОЛІНА ПАСІЧНА

19 червня 1994 року зловісна чорна хмара навічно заступила сонце Воліні ПАСІЧНІЙ — члену редакційної колегії журналу «Всесвіт», нашій добрій колезі по спільній редакторській праці, талановитій перекладачці художніх творів чеської, словацької, польської та німецької літератур, мужній матері, чарівній жінці зі щирим люблячим серцем, сповненим чуйності й доброзичливості до авторів «Всесвіту», які її знали і успішно з нею співробітничали.

Народилася Воліна Петрівна ПАСІЧНА 25 травня 1928 р. в селі Красилівці Броварського району Київської області в сім'ї вчителя. Після середньої школи вступила на слов'янське відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. 1951 року після закінчення навчання вона як здібний філолог залишилась у цьому столичному навчальному закладі викладати чеську мову. Сім літ улюбленої праці збігали швидко, й ряди славістів, виховуваних сумлінною викладачкою, з кожним днем побільшувались і заповнювали відповідні кафедри в інших вузах України.

1958 року, коли відновився вихід відомого з довоєнного часу журналу «Всесвіт», Воліна ПАСІЧНА вийшла на новий шлях свого життя, яким простувала понад тридцять творчих літ. Тоді на повну силу розкрився її талант літературного редактора, організатора творчого процесу як у редакції, так і серед письменників-перекладачів, уміння вишукувати й добирати кращі твори світової літератури для їх публікації в журналі. Закохана в красне письменство, в чарівність художнього слова, вона прагнула якнайвдаліше відтворити рідною українською мовою барви іншомовного оригіналу у власних перекладах і наполегливо намагалась передати свій досвід у цій галузі молодим літераторам. Десятки фахівців перекладацької справи в Україні зберігають у своїх серцях щиру подяку за фахові та творчі поради, якими обдаровувала їх ця скромна трудівниця.

Постійно дбаючи про розширення кола зарубіжних письменників для українського перекладу, Воліна ПАСІЧНА підтримувала безперервне листування з ними, налагоджувала все нові й нові знайомства, долала тисячі кілометрів просторами їхніх країн, аби надибати непересічні твори для нових перекладів. А вдома перечитувала стоси привезених із зарубіжжя книг та допоміжних бібліографічних і літературно-критичних матеріалів. І тут, і там її знали, поважали, допомагали їй… В історії українською красного письменства переклади Воліни ПАСІЧНОЇ залишаться як зразок майстерної інтерпретації українською мовою творів Є. Брошкевича, З. Плугаржа, М. Майєрової, Я. Соловича, З. Баймана та багатьох інших слов'янських письменників. Вершинної майстерності досягла вона, переборюючи тривалу тяжку недугу, коли останнім часом працювала над перекладом роману Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття», з яким читачі «Всесвіту» знайомляться нині.

Вона рано втратила свого друга-чоловіка, який, зацькований номенклатурними чиновниками, передчасно пішов із життя; вона з відданістю родинним заповітам та його світлій пам'яті в тяжких умовах виводила на творчий шлях здібну доньку-філолога; вона й далі жила б клопотами власного дому, турботами редакції, що стала для неї другою домівкою, та невблаганна смерть забрала її від нас назавжди. І нам, і нашим та її колегам-перекладачам на Україні, і нашим та її друзям-письменникам у близькому й далекому зарубіжжі не вистачатиме самовідданої працьовитості, фахової вправності, доброзичливих порад духовно й культурно багатої жінки-редактора Воліни ПАСІЧНОЇ.

В глибокій жалобі схиляємо голови…

Пухом їй земля…

Пам'ять про неї — навіки в наших зболілих серцях…